.jpg)
Друга книга «По кому росте трава» 2005 року видання – ретельний, копіткий труд дружини Валентини Петрівни Мацерук та сина Артема, які трепетно розшифровували рукописи, відбирали, групували Григорові твори. Назва і епіграф «продиктовані» самим автором, який мріяв видати книгу й листувався з вітчизняними видавництвами, пропонуючи до друку власні твори. І деякі з них були опубліковані за його життя у колективних збірниках. Він вклав у вуста свого героя повісті «Мишустик», водія старенького проіржавілого молоковоза, безвідмовного добряка: «По добрих людях, коли вони помирають, хоч травичка на пам’ять росте». Книга знайшла відгук і гідне пошанування, отримавши визнання обласного конкурсу «Краща книга року (2005) в номінації «Проза». А ювілейного 2014 року творчість Г.Мацерука удостоєна премії ім. І.Бажанського (посмертно).
Любов до слова у Григора була змалку. Любив читати. Всі односельці у своїх спогадах підкреслюють саме цю рису : « …кращого відпочинку, ніж читання, для нього нема. – Хоче стати журналістом, – пояснював, а для цього треба дуже багато книжок прочитати. Читав скрізь, навіть, на рибалці». Готувався до журналістської діяльності з школярських років: був дописувачем районної газети. Там з’явилися його перші вірші. До прози перейшов уже в студентські роки. А з часом сам пояснив чому: «Проза принаджує можливістю думати розкутіше, ширше, глибше». Безжалісно прощався з «незнайденими» словами, тобто відточував власні тексти, відчуваючи, що на переписування часу не буде.
Богдан Загайський, нинішній редактор «Молодого буковинця», де працювало немало журналістів-випускників Львівського журфаку, згадує: «У нього був задум написати трилогію про історію Буковини». Неймовірно шкода. Як би було цікаво читати її сьогодні. Які документи були доступні тоді, як інтерпретував би історичні факти в контексті тогочасного політичного строю? А щодо особистості Григора Б.Загайський підкреслює: «Я часто замислююсь, як від однієї людини може залежати доля багатьох, тому що через цю притягальну силу, яка була в Гриця, дуже багато людей приїхали на Буковину. Із різних країв – з Галичини, з Волині. Це справжній феномен, і ми вдячні за це Григору»…
Поринаючи у зміст публікацій про Григора Мацерука, хочеться більше відчути людину, ніж прийнято в офіційних повідомленнях. До прикладу, таких, як зі спогадів однокурсниці, журналістки Л.Чередарик: «Після роботи: «Я ще не додому, йду розмовляти з деревами». І він ішов. Цей особливий енергетичний зв’язок з природою присутній ще в ранній поезії:
«На Полісся
Прилинеш, лелеко,
До гнізда,
Шлях який би не ліг…
Щоб не збитись з життєвих
доріг,
Дай повчитися в тебе,
Лелеко.» ( «Звертання до лелеки.» Любешів – Іваничі. Волинська обл. 1970-1971 рр.)
Письменник Мирослав Лазарук: «Протягом тривалого часу проза Г.Мацерука живе повнокровним життям. Це свідчить про те, що вона позачасова, написана не «на злобу дня», та ще й якого – застійно-тоталітарного, а для людей і про людей, тому з роками не втрачатиме своєї основної риси – змальовувати людину праці, чесну, совісну, безкомпромісну, справедливу. Як нам нині бракує таких героїв як у житті, так і в літературі!».
Творчість Григора
є цікавою для сучасної молоді. Її
детально вивчали, аналізували молоді фахівці-філологи та студенти Іванна Стеф’юк,
Марина Багрійчук (науковий керівник, кандидат філологічних наук В.А.Чолкан, що
в свою чергу підкреслює, як серйозно науковиця спрямовує своїх студентів на
вивчення літературної спадщини Буковини). Влучно визначила М.Багрійчук особистісний підхід до
літературної діяльності Григора Мацерука, враховуючи тогочасну ідеологічну
атмосферу: у зображенні великих, у повсякденному труді простих людей, на
противагу пафосним героям літератури 70-80 років беруть початок у власному
характері Григора – «романтично-піднесений, але тверезо мислячий».
Пишаються письменником, вшановують його
пам’ять на батьківщині Григора Мацерука. На початку 2000-х років Волинською
обласною журналістською організацією була заснована премія «Журналістська
надія» імені Григорія Мацерука, якою нагороджуються молоді журналісти.
Традиційно її вручають земляки Г. Мацерука. Щороку на батьківщині Григора проводяться літературні читання пам'яті письменника-земляка. Саме за клопотанням однокурсників, однокласників, друзів до 60-річчя з дня народження Григора Мацерука Видавничий дім «Букрек» видрукував додатковий
наклад книги. Про ці хвилюючі миті зустрічі з членами родини і земляками свідчать спогади дружини, Валентини Мацерук у публікації "Думки вголос: Перехресні стежки".
Роки… Вони пролетіли, промайнули так, як Доля
це передбачила: виріс і змужнів син, вже за віком старший за батька, в
напруженому і водночас цікавому насиченому, плідному труді відбулася
журналістська кар’єра, ніби працювала за обох, у дружини, заслуженої
журналістки України Валентини Мацерук. Та через всі роки вона трепетно несла у своєму
серці любов до чоловіка, батька своєї дитини, шану до колеги-журналіста,
вірність до почуттів. Іноді переливала їх, почуття, у поетичні рядки.
Валентина МАЦЕРУК
Пам’яті
Григора Мацерука,
який полинув у Вічність 40 років тому
«… Щоб
усе живе до тебе озивалося».
(Г.Мацерук, «Лізка»)
* * *
Щось я маю
тобі сказати.
Але слів
поки не знаходжу.
Час докупи
думки зв’язати,
Та не вмію
чомусь, не можу.
Ми з тобою
давно розмовляли –
Так давно,
що уже забула,
Як уста твої
промовляли…
Чи й було це
чи, може, не було?
Я забула твій голос і ноти,
На яких лаштували вдвох долю.
Лаштували… Та доля на спротив
Готувала партію-соло –
Роль для мене… Життя не розпишеш,
Як сценарій для водевілю.
Ти мені назавжди залишиш
Лиш світлини наші весільні.
Ми відзначили лиш дерев’яне –
В подарунок
отримали сина…
І як
березень новий настане,
Розбрунькується
щедро вербина,
Понесемо
тобі, як завше,
Букет з «котиків», як просив ти.
Молодим
назавжди зоставшись,
Ти у
спогадах будеш жити.
Залишилися ще твої «діти» –
І Мишустик, і Настка, і Ліда…
Ти спішив так багато зробити,
Щоб не зникнути в світі без сліду.
Жаль, що Муза весни не дождала,
Що джерельце взялося кригою.
Вона тут тебе не застала,
Щоби
разом натішитись книгами…
Я давно дорослою (!) стала,
За плечима
вже літ, як снігу,
Що зима за
роки назбирала,
В серце
кинувши скалки криги.
Воно мерзне
при давній згадці,
Пробирається
крізь нові болі.
І проходжу
по старій кладці
Через ріку
життя поволі…
У альбомі – нові світлини.
Я навчилася знов усміхатись.
Не твоя й не моя провина,
Що нам випало розпрощатись.
Але… боляче. Хто там каже,
Ніби час
– то найкращий лікар.
Він лиш трішечки рану ту змаже
Та не знайде від неї ліків.
Чи почуєш
мене, не знаю –
Надто
відстань велика між нами.
Тільки
пам’ять десь тут блукає
Поміж
клопотами і снами…
Може, мій
монолог не до речі –
Краще було
би вже змовчати.
Та думки
налягають на плечі.
І… я хочу
тобі щось сказати…
Чернівці,
березень 2021 р.
70-річчю від дня народження Григора Мацерука,
письменника і журналіста приурочено книжково-документальну виставку «Щоб
усе живе до тебе озивалося», оформлену відділом краєзнавства Чернівецької обласної
наукової бібліотеки ім.М.Івасюка, що містить біля 70-ти джерел інформації: книги Г.Мацерука, літературні збірники,
газети та журнали, де друкувалися окремі його оповідання, статті в буковинській
і волинській періодиці про Григора Мацерука, тематичне дос’є ( ксерокопії ряду
публікацій), авторські поезії Г.Мацерука та присвяти пам’яті Григора від
буковинських поетів. Та унікальною частиною експозиції є люб’язно надані
родиною документи – рукописи Григора, серед них і вірші, та листування з видавництвами.
І символічно, що саме в день дарування книг наш відділ отримав
неоціненний дарунок – першу книгу «Заповідаю довго жити», якої у нашому фонді
не було. Тож, шановні буковинці і гості нашого краю, запрошуємо до ознайомлення
з цією експозицією. Ви матимете можливість переглянути унікальні документи з родинного архіву.
Немає коментарів:
Дописати коментар