Літні сюжети "Дебюту"

  

Літній період на те і є літнім, щоб бути теплим і щедрим на враження від поїздок, відпочинку, передчуттів відпусток, на кого вони ще очікують. Немає відпусток лише у творчості. Вона супроводжує авторів, не зважаючи на обставини і час. І це чудово. Бо ми маємо нові тексти і із задоволенням збираємося, щоб їх послухати.

Ольга Васкан цього разу потішила 3-ма коротенькими, але цікавими оповіданнями з літніми сюжетами, поєднавши їх з особливостями буковинської кухні. "Смакували" і "Варениками з вишнями", і "Мад'ярськими кнедлями", набувалися літньою атмосферою з усіма її принадами.



Своїми дитячими спогадами про літній відпочинок в Одесі, майстерно переданими в оповіданні "Як не запізнитися на поїзд", ділилася Софія Березіна.



А фантазії від Наталії Гриценко, де сюжет обертався і навколо відпочинку, і навколо реалізації жіночих мрій, традиційно сповнені гумору та виблискували такими різними гранями, що утриматися від щирого сміху годі й було. Впевнена, що "Рідкісне ім'я" (Афанасій) ще довго викликатиме посмішку у слухачів, а то й цитуватиметься при нагоді.


Поетичний блок "Дебюту" склала поезія Валентини Мацерук. Всі реалії життя віддзеркалюються у її творчості. Звісно, найбюлючіше ранить творчу душу війна: "Над планетою дим", воєнна рефлекія на ритм рядків Пастернака "Мело, мело по всей земле "- "Гуло, гуло по всій землі...". Але життя не обмежується лише суцільним болем, воно вимагає від людини активного включення у щоденні турботи, так само вимагає відпочинку, спогадів-шани найближчих і ще багато-багато нюансів. Тому й народжуються вірші - "На Великдень збираюсь до мами", "Чумацький шлях проліг понад дахами", "Проникне сонце крізь фіранку", "Місто магнолій, бузку і каштанів", "Рандеву на Панській". А ще у поетеси є здатність резонувати на творчість колег. Ось і цього разу ми слухали оригінал і переклад вірша "Запахи черемухи..." Раїси Рязанової і переклад Валентини Мацерук "Запахом черемхи чарувала ніч".


Сама ж Раїса Рязанова прочитала вірша "Не йди, червню, так безпощадно швидко".
Продовжили слухати прозу Ігоря Померанського із циклу "Короткі замальовки", цікаві своїм поглядом ВПО на життя чернівецького дворика та деякими висновками про життя на окупованих територіях.


А літні подорожі все не відпускали. Ми очікували вражень. І ми їх отримали.
Раїса Рязанова, що напередодні повернулася із мандрів Ельзасом, влаштувала нам відеоподорож містами, де вдалося побувати, коротко познайомила із особливостями регіону, історичними і просто красивими місцями. Навіть на виставці авто Бугатті побували разом з нашою мандрівницею, яка не лише сама все відвідала, але й нас "пригостила".


Провела нас вулицями Страсбурга до Головного офісу Парламенту ЄС. 

Приємно було дізнатися про потужну підтримку України навіть у таких проявах, як прапори України на будівлях мерій міст поряд з державним прапором, прапором міста та прапором ЄС.

Отримали привіт і від Наталії Куконіної у вигляді фото і оповідання про історію покровительки монастиря Святої Оділ ів Ельзасі. (Протягом 30 років свята Оділь була настоятелькою монастиря Оділієнберг, а після смерті стала покровителькою Ельзаса і сліпих). Її могила шанобливо зберігається в Оділієнберзі, місці паломництва в Ельзасі.
А жовті троянди, прекрасні й запашні, - це пам'ять про події, що відбувалися 1300 років тому, зв'язок з якими триває й досі.



А Ірина Горбачевська, яка чудово дебютувала у ролі модератора зустрічі,


свою подорож "напророчила" у попередній подорожі. Відвідуючи один із музеїв у Ясах, вона отримала у подарунок листівку - репродукцію Венеції. Це було напередодні Різдва. А Різдвяні чари таки мають свою магічну силу. І вже у червні Ірина мандрувала Італією, а саме Венецією і Римом. Про що нам і розповіла. Як завжди вражаюче і артистично.
Отже, у літньо-курортний період ми ввійшли дружно і захоплююче, отримавши наснагу на нову творчість. І вже у очікуванні нових сюжетів. "Дебют" відбувся, чекаємо на "Дебют".


Фото Анастасії Невельської, Раїси Рязанової, Ольги Серебріян.

«Епоха «Білого птаха» ще не закінчена» (В.Герасим'юк)

 

Зернинки, які створюють образ. Цікаві факти за матеріалами преси.
Іван Миколайчук. Про цю людину-легенду написано достатньо: дослідження науковців, спогади родичів і колег, враження глядачів. Важко додати щось нове. Проте згадуючи відомого земляка в зв'язку з 83-ю річницею від дня народження цікавими моментами з його творчого життя, віддаємо належне його пам'яті. Адже Іван Миколайчук був магнетичною особистістю в житті і неймовірно талановитим митцем. І тому ми його шануємо, пишаємося і пам'ятаємо особливо, тому що він - буковинець. І багато наших земляків знав його особисто.

* Анатолій Томків розпочав свою першу книгу «Хто пацив, той знає», яка вийшла з друку до 70-річчя з дня народження Івана Миколайчука з фото-кадру з фільму «Білий птах з чорною ознакою», у якому, як старшокласник Розтоківської школи, брав участь у масовці та безпосередньо перебував у епіцентрі атмосфери творення. У своїх спогадах письменник відкриває деякі містичні зв’язки між фільмом і сьогоденням, так звані «Коди Миколайчука», згадуючи слова Іванового брата ( за роллю – одного з синів Дзвонаря): «Пройде сорок років і лише тоді Іванові думки сповна відкриються людям» [мав на увазі біблійних сорок років]. "Про зашифроване очікування у фільмі розповів мені брат Івана Миколайчука Михайло, один з синів Дзвонаря у «Білому птасі», з яким товаришував і я, і друзі зі студентської кімнати. У кадрі Михайло цілує руку панотцеві, який благословляє землю Дзвонарів на врожай, і усміхається. У тій усмішці було щось не від сюжету, а від неба, у яке спрямовувався погляд «миколайчуківсько-шевченківських» очей... Михайло відкрив мені таємницю знаменитого брата, який свідомо все робив так, аби його зрозуміли не відразу, а через десятиліття, і я почав шукати у фільмі зашифровані ключі, повертаючись у казкові дні, коли директор школи Микола Михайлович Томків відпускав з уроків відібраних для зйомок «характерників». І хоч нам хотілось ще й відростити таке ж довге волосся, як і в Миколайчука, чого не дозволяла шкільна дисципліна, ми попри ту неможливість отримували можливість долучитися до незбагненності творення екранної поезії з місцевої буденщини."

А дружина Івана Миколайчука, Марія Євгенівна згадує, що першим її подарунком Іванові з нагоди вступу до інституту були книги «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського та «Художник» Т. Шевченка Ці книги виявилися пророчими: Іванові ролі у цих фільмах стали провідними у його творчості. А вже, як почав зніматися в «Тінях…», дружині наснився сон, ніби до їх осені постукав сам… Тарас Шевченко . «Відчиняю – стоїть Тарас Григорович. – Іване, – гукаю, – ти знаєш, хто до нас прийшов?» А Іван : «Хто б не був, запрошуй до хати». А наступного дня Івана Миколайчука затвердили на роль Шевченка.
  
Івана Миколайчука шанував не лише український глядач. Його ім'я вже було відомим, завдяки фільму "Тіні забутих предків", що демонструвався у Європі за назвою "Вогняні коні". Актора запрошували на зйомки зарубіжні кіностудії. У 1972 році Іван Миколайчук знімався у Болгарії в фільмі «Народження людини». Тоді він мав змогу зустрітися з Вангою. І про що ви думаєте, запитав Миколайчук у сліпої провидиці? Та зовсім не про те, що його чекає. Він хотів знати інше: « …Якби мене побачив Шевченко, що б він сказав? // Миколайчук М. «Щоб зіграти роль Тараса Шевченка, Іван готовий був повзти від рідного села до Києва на колінах»// Урядовий кур’єр – 2011­– 15. черв. (№ 107)
   А за спогадами сестри Фрозини « Іван тільки шкодував, що не знявся у ролі Франка.»(https://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/)

*

І ще зі зйомок у Болгарії. Водночас із роботою Івана Миколайчука у фільмі "Мій перший день" (до речі сам фільм в Україні глядачі побачили лише через 40 років після зйомок) у Болгарії знімався французький актор Жан-Поль Бельмондо. Французький актор виявив бажання зустрітися і подивитися, як працює наш актор. І вони зустрілися, провели разом вечір, відмовившись від перекладача: "Які ж ми актори, якщо один одного не зрозуміємо" (Ж.П. Бельмондо)

*

Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» у 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронг, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!».

*

 Саме Іван Миколайчук повернув до України Леоніда Бикова. 1966-го року після на­стійних умовлянь Івана Мико­лайчука актор таки переїхав у Київ. В той же день він познайомився і з Іваном Гаврилюком, який передає своє і Миколайчукове ставлення до Л. Бикова так: "Усі ми грішні, десь щось не­праведного у кожного є за со­бою. Леонід Биков — виняток, він без гріха!"  Геніально ска­зав про нього Іван Миколайчук: «Леонід Биков — як хліб».

" Вирізнявся Іван Васильович і вирізнявся передусім, звичайно, своєю вродою, зовнішністю. Він був неймовірно красивий. Якщо говорити про ідеал українського чоловіка, українського юнака, то він найкраще до цієї ролі надавався." ( Л. Череватенко, кінокритик і літературознавець )

Іван Миколайчук був надзвичайно переконливим і органічним у різних ролях. І головні, і епізодичні ролі грав яскраво, переконливо, талановито. Не грав - жив у образах.
"Помилка Оноре де Бальзака"

" Миргород і його мешканці"

"Бур'ян" Перед зйомками у ролі Давида Мотузки у фільмі «Бур’ян» три дні нічого не їв.

* Шлях у професію і участь родичів у кіно .

Перший сценарій І. Миколайчук написав у 17-річному віці. Це була п’єса «Живий хрест у мертвій діброві», в основі якої лежить реальна історія місцевих Ромео і Джульєтти. Написана буковинським діалектом. Автор вважав, що непогано було б поставити її у Чернівцях. // Губенко Л. Марічка Миколайчук: «Іванові було тісно у цьому світі».

До речі, Сама Марія Миколайчук розповідала, що Іван мав намір зняти дружину у власному кіно: "Стану знаменитим режисером - зніму тебе в кіно", але згодом зрозумів -"З двох лиш один може бути кіношником". Проте, спробувати себе у цій непростій справі він таки надав можливість рідним братам і сестрам- у фільмі «Білий птах із чорною ознакою» знімалися брати Івана — Юрій і Михайло, сестра Іванка — у «Тронці»,сестра Фрозина — у масовці до фільму «Така пізня, така тепла осінь». https://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/

Відомо, що Іван Миколайчук був надзвичайним патріотом. Любив усе українське, народне, автентичне. Навіть у жартах тримав на меті привернути увагу до свого, рідного. Федір Стригун у  спогадах ділиться і таким цікавим епізодом. «Одного разу ми поїхали вдвох на ринок, щоб придбати джинси. Довелося довго шукати, щоб натрапити на справжній фірмовий товар. А тому Іван був роздратований і сказав: "Федоре, поглянь, та ж джинси – це наші гуцульські гачі! Певно гуцули, які емігрували в штати, навчили американців шити ці самі джинси. У США тепер усі задаються і ніхто не говорить про авторське право і не платить гуцулам за ідею»    /Народний артист України Федір Стригун: "Він був білим птахом у вітчизняній кінематографії" / підгот. А. Бучковська // Рідний край. - 2011. - 17 черв. (№25). - С. 1.

   Іван Миколайчук уже щиро переймався долями земляків. Є кілька епізодів у його житті, які мав намір втілити у власних сценаріях. Один із його рідного села. У місцевій психіатричній лікарні на лікуванні перебував німий хворий, який до всього боявся грому. Іванові трапилася нагода бачити його "зцілення". Якось, повертаючись з пасовища з коровою під час грози, побачив, як цей хворий біжить і кричить. Лікарі, навіть, не повірили. Але проаналізувавши, як версію сприйняли: хвороба розвинулася, як реакція на якусь подію часів війни. І ця версія підтвердилася. Домовилися з Миколайчуком про експеримент,  написали сценарій, де Іван зіграв військового. Результат був вражаючим: хворий заговорив, згодом остаточно вилікувався і мав повноцінну сім'ю.

Інший сюжет, який не встиг втілити Іван Васильович стосується історії побудови Дністровської ГЕС та затоплення навколишніх сіл. Реальна історія мешканки с. Кормань, яку вона описала у листі до Івана Миколайчука і яку він читав крізь сльози стосувалася вимоги до селян перед виселенням власноруч вирубати сади. Як не змогла жінка зрубати калину, плодами якої вилікувала свою доньку. Змінити державні плани щодо будівництва ГЕС, звісно ніхто не міг, проте про трагедію селян  Іван Миколайчук, як сценарист і режисер планував створити кіноновелу.

Трепетно ставився Іван Миколайчук до родинного обійстя.  Це було його місце сили.  "Ми любили їздити в Карпати. Це наше улюблене місце і особливо восени.Там ми забували про все на світі. Осінь була наша" - Марія Миколайчук.

Був у Івана біля рідної хати й улюблений куток– у садку, зверху над хатою. Звідти було гарно видно Черемош. Іван, як був молодий, часто повторював, щоб його, як Шевченка над Дніпром, поховали над Черемошем. Але коли вже було йому зовсім зле, коли вже хворий був, то сказав: « Ні, то жарт був. Не треба мене там ховати. Там завше діти граються. Чого вони мають боятися якоїсь могили?» // Вишневська М. – Бук віче–2011–10 черв. (№34)-с.2

Передчував, що першим із дітей великої родини помре . Зі спогадів Фрозини : Іван йому 

(племіннику Михайлу, синові Фрозини) наказав: «Будь мужчиною. Бабі й мамі — ані слова». І так само Марії наказував. Він так і казав, що найперший має померти: «Ви всі живете своїм життям, а я — багатьма». //Сестро, сестро… Розмова з сестрою Івана Миколайчука – Фрозіною Розмовляла Наталя Дмитренкоhttps://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/

Іван Миколайчук - режисер

Сьогодні Іван Миколайчук живе у книгах, поезії, кіно, спогадах, пам'ятниках, назвах вулиць і... у лебедях. Бо, як сказав народний артист України Роман Балаян " Для мене Іван Миколайчук - Кіносковорода, Кіноприймаченко і Кінобілокур". Таким і ми сприймаємо і вшановуємо пам'ять великого українця, буковинця, митця і людину, земляка Івана Миколайчука.

"Дебют" на порозі літа

   Легкою, невимушеною, теплою, як нинішня весна,  була ця зустріч. Із запашними  квітами і "ароматними" текстами, обіймами,  посмішками, гумором,  і серйозними обговореннями тем, які пропонували автори. Все, як  буває з погодою весною, яка вже прощається з нами до наступного року.

  Цього разу травень подарував довгоочікувану зустріч із Наталією Куконіною і Сергієм Сторожуком, які  накоротко приїхали із Франції. Але  перебування поза межами Чернівців не стало на заваді творчості. Тамтешні онуки надихали  пані  Наталію на дитячу творчість, яку і показала нам. Показали в буквальному значенні слова:  разом із Сергієм Сторожуком створили відео за мотивами дитячої поезії та за участі онучок. 

фото А. Невельської

                               

фото Т.Стрільчик

Поетеса поділилася і щойно написаним віршем – присвятою онукові з приводу першого зубчика. Адже для кожної бабусі  щоденні зміни у житті найрідніших  -  історична подія, особливо, коли є хист до творчості. "Прогулялися" з Наталею  і  знаковими місцями Чернівців, завіршованими для дітей.

А з Оленою Дикою мандрували уже   бельгійським містом Брюгге,  де авторка і її подруга, героїня Олениних   оповідань, наша прихильниця і відвідувачка клубу (до війни), "розганяли хмари" тамтешнього клімату спогадами про пригоди одноклубника Сергія Гакмана.  Отак всі разом "Дебютівці" створили добрий настрій і екскурсантам, що пропливали каналами Брюгге і нам, слухачам оповідання "Сонце над Брюгге".

 Алаверди від Сергія Гакмана - були спогади і враження від поїздки у Вашингтон, здебільшого зворотнього шляху додому... через Відень.  Пригоди, які супроводжують Сергія у кожній поїздці, зафіксовані у пам’яті та харизматично передані, завжди викликають жваву реакцію слухачів. Оцінити прикрі ситуації з гумором - це особливий талант. І у Сергія це вдало виходить.

А  слухаючи  Наталію Гриценко, справжню майстриню «жіночого» жанру, впізнавали

знайомі штрихи подій, взаємин, ситуацій цього загадкового світу, зрозумілого лише жінкам. І оповідання називалося «Скільки жінці потрібно для щастя». Авторка знайомить нас із скороченими фрагментами і ми з нетерпінням очікуватимемо на нову її книгу.

  Гумор – наш рятівник у всіх випадках: в сюжетних перипетіях і в житті. Особливо, коли  ми не можемо бути відстороненими від життя всієї України, проживаючи в тилу. 

  Думки і переживання, емоційний стан  від новин, що надходять з фронту, резонують у творчих душах. Наші поети найпершими  реагують на  всі події. Інна Гончар напередодні написала  нового вірша на антивоєнну тему. І хоча наші сподівання на особисту зустріч у «Дебюті» не реалізувалася, вірш Інни був прочитаним. А ми заочно передали Інні вітання із врученням посвідчення члена Спілки письменників України  та  Знаку народної пошани "Хрест громадянських заслуг". 

Ця ж тема звучала і у вірші Наталії Куконіної "Завтра", Раїси Рязанової  "Голуби птахи миру". І особливо щемно відгукнувся вірш-присвята воїну- землякові  від Ольги Васкан. Боєць надіслав авторці фото з фронту, де він читає її "Крізь призму життя".( До речі, особисто вони не знайомі).

 А ще було радісно від повідомлень Ольги Васкан і Наталії Куконіної про підтоговку нових дитячих книжечок. Свої вірші з майбутньої книги  п. Ольга зачитала. Теплі і пізнавальні вірші для малечі.

 І на завершення зустрічі свою поезію читала Раїса Рязанова. Гідно провела весну віршем "Вітряно....Ну як сьогодні вітряно" та "У ароматі черемхи причаїлась ніч".  А далі  відбувся справжній дебют. Пані Раїса написала глибоко філософського  вірша "Вікно Овертона", який на українську мову переклав ( дебютував) Олександр Мартиненко.

 
 Насправді, талановита людина- талановита в усьому. Лиш нещодавно Олександр почав писати прозу у жанрі фентезі. Принаймні, показувати її на  аудиторію. А от поетичним  перекладом приємно здивував. 

Сам зміст вірша викликав жваве обговорення.  2 кандидати філософських наук - Олена Дика і Олександр Мартиненко   допомогли нам  в повній мірі  зануритися до глибин понять "вікно Овертона", "спіраль мовчання" та зв'язку з романом К.Т.Баклі "День бумеранга", про що йдеться у вірші.

 Це була цікава кода нашої зустрічі. І теж, у чомусь, дебютна.

Нам завжди приємно  відчувати зацікавленість наших друзів творчістю "Дебютіфвців" , які щоразу приходять на зустрічі в клубі послухати першими новинки у авторському прочитанні. Їх жива реакція, непідробний інтерес, щирість - ті джерела натхнення для авторів, яким ми бажаємо завжди бути  цілющими і повноводними! 

Дякуємо всім, хто фіксує на фото всі наші зустрічі, ми з вдячністю зберігаємо ці фотомиті і часто повертаємося до них. Цього разу це Стрільчик Тетяна, Сторожук Сергій, Рязанова Раїса, Невельська Анастасія.

 

Винайдено у Чернівцях. Винайдено чернівчанами.

Чернівці - місто талантів. Незаперечний факт. Скільки відомих митців подарувала світу Буковина важко порахувати. А вони в свій час принесли славу рідному краю. Але є ще не менш цікаві сторінки, не настільки широко відомі - і це імена наших земляків, що здійснили винаходи в інших галузях. Чи не найбільше їх відбулося у медицині.

Особисто мене спонукала до цієї публікації інформація про медичний препарат Етоній, отримана від нашої учасниці клубу "Дебют- Читання" молодої і талановитої поетки, фармаколога за фахом Лілії Бойчук.

Етоній

 винайдений саме нашими буковинськими вченими.

( фото з сайту БДМУ https://www.bsmu.edu.ua/blog/3111-etoniy-40-rokiv-zastosuvannya/ )

БДМУ небезпідставно пишається винаходом, який завдяки тривалим лабораторним дослідженням доцента Валентини Павлівни Денисенко, як хіміка, та завідувача (на той час) кафедри фармакології професора Григорія Тимофійовича Піська, як фарма-колога. Саме завдяки їх наполегливості та ентузіазму етоній в 1975 році визнали і затвердили офіційно.

Отже, наступного, 2025 року препарат "відзначатиме" своє 50-річчя.

*Пісько Григорій Тимофійович. Закінчив Чернівецький медичний інститут (1955) та аспірантуру при кафедрі фармакології (1957), де працював асистентом (1955–1957), доцентом (1962), а згодом – завідувачем кафедри (1967).

Телергони Якова Кіршенблата

Взагалі світова медична галузь збагатилася не одним винаходом чернівчан. Яків Кіршенблат - автор відкриття, яке ми звикли називати "Феромонами кохання". Він вперше описав групу ароматних речовин, що виділяють комахи для передачі інформації (телергонів- авторська назва), дослідив і здійснив опис ряду нових видів жуків, кліщів, черв'яків та розробив один із перших тестів на вагітність. З 1954 року проживав у Чернівцях. Своє відкриття здійснив у 1957 році, яке, на жаль, офіційно не було визнане, хоча вченого запрошували для читання лекцій престижні зарубіжні університети. Причиною тому стала так звана залізна завіса радянського періоду та обмеження виїзду наших відомих постатей за кордон, що і призвело, що паралельне відкриття чи,можливо, науковий плагіат, що вже неодноразово траплялося з науковими розробками вчених (до прикладу, відкриття Х-променів І. Пулюєм, що стало відкриттям Рентгена). То ж відкриття Я. Кіршенблата від 1959 р. вважається відкриттям німецьких ентомологів Пітера Карлсона і Мартіна Лушера, які і ввели термін "феромони" (від грецького phero — несу і hormao — збуджую).

   Справу батька продовжує син, Володимир Якович Кіршенблат, заслужений лікар України.

А частину приватної бібліотеки вченого подаровано Чернівецькій обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка

* Кіршенбла́т Я́ків Дави́дович — український ентомолог, паразитолог, ендокринолог, фізіолог. Відкрив нову групу біологічно активних речовин. Доктор біологічних наук, професор. Завідувач кафедри фізіології людини Буковинського державного медичного університет ( Вікіпедія)

Ян Мікуліч-Радецький –  В різних джерелах зустрічаємо різну транскрипцію імені - Йохан, Йоган, Іван. Уродженець Чернівців (16 травня 1890 р.- наступного року відзначатимемо 135-річчя від дня народження)

Ім'я Я. Мікуліча-Радецького добре відоме в медичних колах. Його винаходами і методиками користуються і сучасні фахівці. А саме: він першим застосував у практиці маску та медичні рукавички, ввів "тампонаду Мікуліча", "затискач Мікуліча".

(1899 р. клініка університету Бреслау. Ян Мікуліч-Радецький - в центрі, очолює першу в світі операційну бригаду, що працює в рукавичках та масках.)

*Cин архітектора чернівецької Ратуші та розробника проекту Народного Саду Андреаса Мікуліча (5 листопада виповнюється 220 років від дня народження

З цікавих фактів: 1903 р. лікував митрополита Андрея Шептицького. 1904р. став головним лікарем королівської пруської армії.

"Магія Буковини " вже пропонувала вашій увазі окрему публікацію про Я. Радецькі-Мікулича . Детальніше за посиланням - Відкриття Й. Мікуліча-Радецького :

https://www.blogger.com/blog/post/edit/681657486719294069/6094306428451617593

В певній мірі дотичним до винаходу МРТ є і вихідець з Чернівців Герш Тайчер.

Нині успішний бізнесмен і автор ряду книг (поки що 5-ти, але вже перекладених на українську, англійську і іспанську мови.) Всі книги є у фонді краєзнавчого віділу). Емігрувавши до Ізраїлю наполегливо вивчає і захищає докторську дисертацію за темою магнітно-резонансної томографії. Про це можна прочитати у книзі "Винахідник".

Проте відкриття відбувалися не лише в медицині. Народжені в цивілізованій австрійській імперії з доступом до світової інтелектуальної спадщини і з можливістю розвитку, чернівчани за походженням демонстрували світу і власні таланти. Нині широко відоме ім'я Фрідріха Кізлера (Фредерика Кіслера), як багатогранно талановитої постаті.

(Чернівці 1980-1965)

Його винаходи випередили час. Аванградист, дизайнер, архітектор, засновник течії "Кореалізм" у скульптурі (у скульптурі визначав як «кореалізм» — відображення через скульптуру простору іншої реальності. - Вікіпедія) . Фрідріх Кізлер збагатив цим напрямом і театральне мистецтво, створивши так звану, рухливу архітектуру . Його уява створювала просторові сцени-конструкції, театри з подвійними залами та сценами. У 1927-28 рр. у Нью-Йорку він збудував чотиригранний кінотеатр.

ЦІкавою була ідея ( якій не судилося бути втіленою) - яйцеподібний нескінченний театр, де б кругле приміщення не мало кутів і об'єднувало зал зі сценою. Ідею колективної участі глядачів у виставах все ж таки сучасні режисери запозичили. Так само активно сьогодні використовуєтся ідея Кізлера засклених фасадів.

 Його здатність бачити перспективу і втілювати у практичне застосування речей, пере-творюючи нерухливе у рухливе демонструють створені багатофункціональні меблі . Це були особливі меблі, що трансформуються у потрібній конфігурації: крісла, дивани (сучасний розкладний диван-книжка), столи – що з часом ввійде і в побут людей.

І найбільш відомою роботою Фррідріха Кізлера став проект, за яким у 1965 році у Єрусалимі побудовано музей манускриптів Мертвого моря, сьогодні відомий, як Храм Книги. Це єдиний проект, який реалізовано за життя Кізлера.

Про цю неординарну постать також була окрема публікація в "Магії Буковини" : Інша реальність, світова відомість Фрідріха Кізлера.

https://www.blogger.com/blog/post/edit/681657486719294069/8048364892236091641

Євросоюз. Євровалюта. Передбачення... 

В час нашого неухильного руху в напрямку приєднання до країн Євросоюзу, особливо цікаво буде нагадати про постать Йозефа Драха, автора ідеї єдиної Європи з єдиною європейською валютою. Драх Йозеф ( 12.03.1883-1941) – віденський торговець товарами мистецтва та антикваріатом. Народився у Чернівцях, проживав на вул. Годинникарів (К. Мікулі), 10

Дизайн банкнот "Європейський долар світу" належить теж чернівчанину за місцем народження, художнику Альфреду Оффнеру.

 Найбільш повно про нього написала О. Карпенко у книзі "(НЕ)відомі буковинці, які змінили історію", де приводить цитату із праці дослідниці Емі-Діани Колін : "Для Буковини символічним стало те, що цей регіон породив одного з предків Європейського Союзу" із столицею у Відні. Ще у 1920 році Й. Драх відстоював мир, оскільки на одній із сторін монети розмістив гасло " Геть зброю!" На превеликий жаль нікому не вдавалося зупинити війни. І сам автор загинув у концтаборі Аушвіц в роки Другої світової війни.

На будинку, де мешкав Йозеф Драх у Відні встановлено "Камінь спотикання".

Публікації про цих видатних винахідників запропонуємо вам у відділі краєзнавства. А якщо ви маєте відомості про інших , додавайте. Будемо вдячні. " Спільними зусиллями"!