Дебют. Зустріч у Всесвітній день книги

 

  Квітень - найкрасивіший весняний місяць: щодня дарує нові кольори і аромати відродженої після зими природи. Все цвіте і надихає творчих людей на нові сюжети. Молодь все частіше звертається до поезії, намагаючись "високим стилем" передати свої емоції. Щоправда, у наших Дебютівців все більше твориться проза. І це надзвичайно цікавий процес, бо багато хто з учасників клубу починав саме з поезії. Та все ж, квітень подарував свої ліричні настрої нашим поетам. "Квітень"- так і називається вірш Ольги Васкан.

Цей та інші - "Все змінюється кожної хвилини", "Старі фотографії", "Моя Україна" авторка написала в період між зустрічами в клубі.
А ситуція, що склалася минулого разу і перипетії пов'язані в зв'язку з "евакуацією" того ж вечора вилилася у оповідання Раїси Рязанової. "Екстремальний "Дебют". Хто не читав у групі , той мав задоволення почути його у авторській інтерпретації.

Як завжди у житті, трагічне сусідить із комічним і навпаки. Ми сміялися і сумували разом з героями творів, запропонованих авторами, бо, переважно вони мали реальну основу. Своєю присвятою художнику Олександру Гармидеру, річниця прощання з яким була у квітні, п. Раїса перейшла від прози до поезії. В наступному вірші запросила до роздумів , як ми змінюємося сьогодні.
Власні переклади з німецької мови поезії Рози Ауслендер різних періодів життя запропонував Сергій Воронцов. Дещо епатажні - з молодіжної творчості "Фото часу", " Рафінованіша, аніж цукор" та спогади про американський період, написане вже у Німеччині - "Нью Йорк"
Власну ж творчість Сергій представив і поезією, і прозою. Цікавим віршем з слів-новотворів знайомимо і вас.

позасезонне)
///
осінь
шурхень листень димень
мурашень пронизень досерцень
пальці твої холодні, погляд твій назавжди
осінь
сльозень думень сіринь,
тож, як у хвилях неба
лазурні уздриш острови
кричи " це моя земля"
осінь
пташень рудень ніжень небень
гілки складаються в хокку
про листя, що відлітає
З минулого виринули і образи чернівчан, дещо дивакуватих, але це те, що приваблює автора - спостерігати за ними і звертати й нашу увагу на цю сторінку життя міста.

З новим жанром - фентезі долучився до "Дебюту" Олександр Мартиненко. Минулої зустрічі він познайомив нас із фрагментом про містичні числа, заплетені у історію Чернівців "про давню Чернівецьку таємницю". А цього разу розширив тему, вводячи читача до передісторії героїв - " Хто такий "человек".

Знаючи Наталію Гриценко, як авторку серйозних досліджень історії роду в канві історії міста, відкриваємо для себе нову грань її таланту, як пиисьменниці-гумористки. Напівфантастичну, чи ж створену в уяві жінки ситуацію авторка змалювала у своєму оповідання "Облом". Її вміння уловлювати комічне у житті, поринати до смішних сюжетів захоплює і додає позитивних емоцій, як, власне і авторське читання.

Теми смішні і серйозні чергувалися, тримаючи нашу увагу. Ігор Померанський повернув нас до реалій. Оповідання "Вчора. Сьогодні. Завтра", яке почав відсторонено, з розмови героя з онуком про значення цих слів, а вибудував фабулу навколо роздумів: "Вчора наробили на Уралі бомб та снарядів, сьогодні звезли в Україну, завтра в стволи заштовхнуть і будуть щосили гатити."...

Перемкнулися від гіркоти воєнних дій до стану наших співгромадян у країни Європи, слухаючи оповідання Хелени Щирої "Жоржини по-українськи". Сміх крізь сльози - наші емоції від почутого.

І зовсім гумористичний сюжет про прізвища/ прізвиська при перебуванні за кордоном оповідання Сергія Гакмана "Супермен" допоміг перейти від трагічних подій до подальшого знайомства з іншими текстами.
Вкотре своїми цікавими своєрідними снами-передбаченнями поділилася Діна Канюченко-Пугачова.

І все ж, весна і квітуюче обрамлення Чернівців надихає на відтворення цієї казково-ароматної атмофери у творах наших авторів. Милувалися і ми цвітом сакур, слухаючи Ірину Горбачевську і її оповідання "Сакура".


І закінчу тим, з чого починала. Саме в день книги ми повідомляємо, що до 10-річчя "Дебюту" готуємо Альманах творів учасників клубу. Обговорили варіанти обкладинки і запрошуємо знайомитися з ними на сторінці Раїси Рязанової. Книга буде чудовою! А хто захоче придбати примірник книги, звертайтеся, тираж ще формується.


Фото В. Безпальченка, Р. Рязанової

« Чернівці – це місто, де живуть книги і люди» (П.Целан)

 Цю фразу, що стала вже крилатою Пауль Целан промовив на врученні премії Георга  Бюхнера, найпрестижнішої літературної премії Німеччини у 1960 році. 

Сьогодні вона прийшла на пам'ять у звязку з відзначенням Всесвітнього дня книги та авторського права.  Та ще й додати, що можна безкінечно дивитися, як тече вода, горить вогонь і захоплюватися , спостерігаючи за людиною з книгою. А в Чернівцях є ким захоплюватися. Наші, бібліотечні літературні клуби  "Пере(про)читання і "Дебют-Читання", літературні фестивалі   - тому свідчення .  У Чернівцях читають! Читання -це нескінченний цікавий світ.  

Невеличкий фото-екскурс . На фото відомі чернівчан, яких "впіймав" фотооб'єктив наших не менш відомих фотомайстрів. Впевнена, що у кожного чернівчанина , хто любитиь книгу є у альбомах не менш цікаві фотомиті. Додавайте!  (А в "Магії" вже неодноразово були сторінки , присвячені  чернівчанам, що читають)

Валентина Чолкан

в клубі "Пере(про)читання

Марина Горбатюк - модераторка клубу, авторка власної збірки поезії " Книга мовчань"

Ольга Романюк

Чернівачни читають в бібліотеках, в книгарнях,  вдома , в кав'ярнях,

 на вулицях,- скрізь, де зручно і де захопив сюжет. 

                                                                      

 Інга Кейван

                                                            Одарка Кучерява

                                                                         Інна Дутчак

                                                          Лілія Шутяк

                                                                       Юлія Роуз

                                                                     

                                                                                                                         Сергій  Кізіма 

Олена Танасійчук і Сергій Гакман

                                                         Тетяна Гакман і Сергій Гакман

Навіть майбутні книги ми читаємо. Це вже в "Дебюті",  де дебютують тексти, що згодом стануть книгами. А їх у учасників вже багато вийшло з друку. Саме сьогодні ми зберемося на чергову зустріч . Запрошуємо!   І кілька фото від "Дебюту".

                                                   Сергій Воронцов

                                                     Галина Пелепюк-Мрихіна

                                                        Валентина Мацерук

З Днем книги, друзі. Читайте і будьте успішними!

Використано фото  Т.Піца,  Kateryna Omelianenko та взято зі сторінок читачів.

Олекса Романець. Цікаві сторінки: Чернівці-Париж.

 Тиждень тому, 2 квітня  була 103 річниця від дня народження Олекси Стратоновича Романця. На нас  з портрета дивляться мудрі і добрі очі  видатного вченого і доброї людини. Про цей портрет  "Магія Буковини" вже  згадувала у 2016 р. :"Це фото найбільш використовуване  у друкованих джерелах. А авторство  належить француженці  Маші Меріл." 

Які ж перипетії  долі привели відому французьку акторку, дружину ще більш відомого композитора Мішеля Леграна, народжену у 1940 році у Марокко на Буковину?  Відповідь очікувана: вивчення родоводу. І Маші неймовірно поталанило на зустріч з Олексою Стратоновичем і  його сприянню у експедиції до родинних місць.  

   Невеликий екскурс до інтерв'ю з Тарасом Івасютіним :У моїй бібліотеці є книга Марії Гагаріної "Blonds etaient les bles d'Ukraine" ("Українська пшениця була білявою"), видана 1989 року у паризькому видавництві  Robert Laffont, власне з передмовою її доньки,  яка спонукала маму написати свої мемуари. Княгиня Марія Гагаріна, яка походить із знатного аристократичного роду, народилася на українському Поділлі на початку XX століття. У книзі вона оповідає про бурхливі події (війна, революція), які змусили її родину тікати, рятуючись від комуно-більшовицької навали, через Кам’янець-Подільський, Хотин, Чернівці до Румунії, а далі до Франції. Чернівці вона описує з надзвичайною любов’ю, називаючи їх "усміхненою столицею Буковини". Тут у 22-річному віці вона навчалась в університеті в атмосфері, як вона зазначає, "опери, філармонії, буковинської єпархії, вишуканого товариства, багатонаціонального населення, процвітання та щасливого, веселого життя" ( https://dzerkalo.media/news/istoriya-tarasa-ivasyutina-z-kolomii-golovnogo-frantsuza-chernivtsiv-yakiy-otrimav-list-vid-brijit-bardo)

  Трохи більше про історію роду. Маша Меріл (Меріль) - творчий псевдонім Марії-Магдалени Володимирівни Гагаріної.  Французька акторка, правнучка  письменника  Володимира  Сологуба, на творчість якого мав  суттєвий вплив Микола Гоголь, племінниця Анатолія Гагаріна з Одеської гілки роду. Мати - Мері (Марія) Всеволодівна Бєльська,  походила з малоросських дворян. Оскільки на той час це була територіально єдина країна, то  акцент на українську частину у спогадах відсутній. Ще в молодості  Маша Меріль  відмовилася від князівського титулу та знаменитого прізвища. Вона пояснювала: «Я не люблю, коли мене називають княгинею, – казала моя мама Марія Гагаріна. - Ті, хто це знає, хай знають. А тим, хто не знає, необов'язково знати». Ми ніколи не хизувалися своїм походженням, не виставляли його напоказ, не вимагали жодних привілеїв. Я цю якість успадкувала. На родовому гербі Гагаріних французькою мовою написано девіз «Бути, а не здаватися». До речі, наш рід виявився розкиданим у всьому світі, є у нас родичі й у Росії».

  Багато грунтовних сторінок, щодо українських  коренів родини додали дослідження Наталії  Якців, науковиці   Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 

У її дослідженні знаходимо конкретні адреси проживання родини на теренах Буковини: "Півтора тисячі гектарів родючої землі поблизу хутора за 10 кілометрів від Дністра княгиня Бельська-Гагарін придбала для свого сина Всеволода, сама поселилася в Рашкові, а замок у Капльовці  ( Каплівці) віддала сину Ростиславу. …  Після Києва ….Поселившись у тітки Анни в Хотині, Марія сумно споглядає рівнини Поділля"   (//Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип 36, том 3, 2021)

   А сама Маша  у  інтерв'ю  телевізійній програмі "Паризький журнал", телеканал "Культура", 3 грудня 2006 р. ( https://deligent.livejournal.com/18993438.html)    більш розлого розповідає про вибір псевдоніму: "У моїх предків були землі в Україні. Це були досить самобутні сім'ї, тому що вони жили в селі цілий рік, хоча мали будинки та особняки в Санкт-Петербурзі та Москві. Але вони більше любили жити у селі. Моя мама розповідала, що шлях від одного кордону володінь до іншого займав три дні на коні. Звичайно, під час революції вони все втратили. Їхнім станом були землі, у них не було інших цінностей. Мої батьки залишилися без гроша. Мама зуміли вивезти деякі прикраси, зашивши їх у поділ сукні, а батько не мав нічого…  Я взяла інше прізвище, бо не хотіла неприємностей моїй родині, моїм сестрам. Вони не належать до світу кіно. І я подумала, що треба взяти псевдонім, бо знаю, що актрисі доводиться грати і неблагородні ролі. Я не хотіла, щоб це прізвище, це відоме російське прізвище, було пов'язане з кінематографом. Я прагнула свого власного "я", я не хотіла ставати заручницею свого походження. Бути княжною Гагаріною – це мене дуже бентежить. І, зауважте, Гагаріна французькою не так вже й красиво звучить. І потім, це дуже важко сказати, "Гагаріна", вони це не зможуть вимовити, не зробивши помилки.  Але головна причина – я не хотіла бути зобов'язаною своєму російському походженню. Мені це було ні до чого. Нехай кажуть, що я талант, я хороша актриса. Тільки не те, що мені пощастило, оскільки я зі старовинного російського роду"  

 

У 1989  р. у Франції вийшла з друку книга матері Маші, Марії Гагаріної з передмовою доньки, яка пояснює її майбутній візит на Буковину : "Коли прийшов час розлуки матері з дочками, ми відчули, що нам потрібен «місток», лінія возз’єднання: нитка нашого походження, нашої ідентичності, яку вона одна, після всіх родинних втрат, могла відтепер нам передати".  ( Чомусь пам'ять із зустрічі з донькою О.С.Романця, Оксаною Олексіївною утримує інформацію, що Марія Гагаріна уклала ще й  книгу  рецептів української кулінарії).

 От заради збереження цієї "нитки походження" Маша Меріл і прибула на Буковину на початку 90-х років  минулого століття. Поїздка виявилася плідною і важливою  для Маші, про що засвідчує її  лист  від 13 вересня  1993 р. :"Сердечний привіт з Парижу"

«Дуже рада була з вами познайомитися і завдяки вам побачити місця, де проживали мої дідусь та бабуся, тітки і моя мама в Хотині стільки літ тому… Завдяки вашим знанням з історії України та Чернівців зокрема ми швидше змогли досягти нашої цілі. Це просто чудо, що ми все знайшли!». 

 

Дебют, яких ще не було

 З подарунками і не без екстріму пройшла наша березнева зустріч. Але все колись трапляється вперше.

( Такими були перші хвилини)

І продовження: нездоланні- дружнім колом у щирій атмосфері)

  І про подарунки. Новими книгами  поповнилася бібліотечка "Дебюту". Лілія Бойчук  подарувала 2 збірники, в яких вміщено її талановиті поетичні і прозові твори .

 А сама Ліля зачитала короткі вірші  (зазвичай її вірші досить  об'ємні)  із циклу "Пишу під час тривоги"  та цікавий, через  професійну призму  фармацевта -  "Незвичайна аптека", у якому пропонує відкрити умовну аптеку , де ліками стануть найкращі людські почуття: 

"...викладати добро на вітрини,

поряд людяність і співчуття..."

  Новою сторінкою у  літературному житті клубу стала співпраця з Товаристом польської культури ім.  Адама Міцкевича. Добіркою  творів учасників "Дебюту" і інформацією про наші  попередні заходи: презентацію книги Софії  Березіної "Оповідання чернівчанки", перекладом на польську мову  одного із оповідань 

 публікацією  про "Невипадкові зустрічі" з Сергієм  Гакманом , а також перекладом  оповідання "Мій дід Флоря",

а ще добіркою перекладів на польську дитячих віршів Наталії Куконіної

 потішила "Газета польська Буковини" .

 Цікавою інтерпретацією та емоціями, викликаними книгами Володимира Ткача та його оригінальним поєднанням хімії з музикою, зокрема,  поділилася Діна Канюченко-Пугачова. Навіть заспівала пісню В.Івасюка "У долі своя весна" та колискові.

 Жанр літературного перекладу все більше  бере у полон наших учасників. Раїса Рязанова запропонувала новий переклад вірша Елінор Фарджон "Коли зійде вечірня зірка". В оригіналі текст зачитала Ірина Горбачевська, а на українську мову - Валентина Мацерук. А Дню поезії Раїса присвятила вірш "Про поезію". 

У свою чергу Галина Мрихіна запропонувала авторські переклади на українську мову поезій Бертольда Брехта, за настроєм, навіяним Ірадою Керімовою, яка виклала на своїй сторінці вірша 1934 р., тематично дуже спорідненого з сьогоденням: "Мій брат хоробрий льотчик".

   Враховуючи, що нещодавно  світова спільнота відзначала день поезії, наші автори Ольга Васкан і Валентина Мацерук  зачитували свої присвяти і інші вірші, написані між "Дебютами". "Роздуми у Всесвітній день поезії" (В.Мацерук), "Поезія" (О. Васкан). Вражаюче, але в день написання Ольгою Василівною, цього вірша вже читали учениці Веренчанської школи на своєму заході. А ще Ольга взяла участь у Національному тижні читання поезії "Ріки незмінно течуть додому", написавши вірша за одноіменною назвою. Як часто учасники "Дебюту перегукуються темами, творячи тексти кожен за власним столом, Валентина Мацерук зачитала "Журавлі вертаються додому". А  на вірш Галини Мрихіної "Платтячко", який ми слухали минулої зустрічі, написала власний -  "Ця дівчинка в білій сукенці", присвятивши його авторці. Окрім того у своїх віршах  відгукнулася на всі визначні дати березня : віршем "Слухаю "Червону руту" з нагоди  75-річчя від дня народженя В. Івасюка, "Про прощення" ( за темою релігійного свята). І, звичайно - резонанс на воєнні події : " Емоційні знаки після масштабної атаки". 

 Ігор Померанський читав одне із оповідань про адвокатську практику з циклу "Чернівецькі замальовки"  на тему власної професії.  

З огляду на дату нашої зустрічі, а саме в День театру, Софія Березіна зачитала оповідання, написане після її авторської лекції про творчість Й.Шмідта. "Денні" - ім'я героя, дії якого в оповіданні неодноразово  викликали сміх. Справжній театр абсурду!

 І як післясмак його, театру абсурду,  та  для пояснення причини нашого екстремального зібрання - оповідання Раїси Рязанової, написане  того ж дня, але вже після подій. Читайте у групі "Дебют Читання". Там же і інші тексти, які ми мали задоволення слухати.

  А за екстеренну допомогу: прихисток в улюбленому приміщенні  читального залу, висловлюємо щиру подяку нашим колегам. Їх оперативна готовність підставити плече додала до створення теплої нетривожної атмосфери.