Літературно- ляльковий "Дебют"

 Перший весняний "Дебют" стартував дуже цікаво. Збіг дат, в переддень яких ми зібралися - Всесвітній день поезії та День лялькаря визначили чи визначилися нашим чарівним Куполом. Інакше, крім, як Магією не назвеш події, що розгорталися на цій, березневій зустрічі. Художник, актор і казкар Сергій Кроповінський на початку запросив нас у ляльковий світ. Казка "Ламберик" на фоні авторської картини  

цікава  всім віковим  категоріям. Дорослі знайдуть в ній глибокий смисл: що ми втрачаємо, втративши свободу. Це про майстерність автора. Але ж і читання власного тексту - це додаткове чародійство, особливо, коли казка читалася в ролях:озвученням жіночих і дитячих ролей дуже талановито дебютувала Раїса Рязанова. І це був не єдиний дебют, про які згодом. А ми визнали ще одну яскраву грань в таланті художниці, поетеси - акторську!

  Ляльки мандрували світом, а ми мандрували у часі. "Коридори часу" Галини Мрихіної завели нас у 1972 рік. У оповіданні "Грот"  до них, коридорів, потрапила  Діна Канюченко. Як же їй, співачці, поталанило зустрітися  на записі телепередачі "Алло, ми шукаємо таланти"  з Володимиром Івасюком та Олександром Масляковим. 

Обох вона вразила своїм передбаченням їх власного майбутнього. А ми слухаючи автроку, Галину Мрихіну, 

теж багато цікавого дізналися, але вже з минулого - історії Ботанічного саду, криниці, гроту  в Резиденції Митрополитів.

 І ось тут у відповідь Діна "дебютувала" авторськими ляльками. Цей бік свого таланту вона нам продемонструвала вперше. Ефект був вражаючим!

Врешті, ми всі захотіли сфотографуватися з цими чарівними копіями наших "Дебютівок".

   Новелістки Ірада Керімова та Наталія Гриценко означили свої тексти, як "Роздуми".  Ірада Керімова 

поділилася  дуже цікавими роздумами про  любов. Ні, не кохання, хоча і це мало своє місце на життєвому шляху. А про ті почуття, які залишаються в серці на все життя: любов до рідного дому, рідного міста, родинної бібліотеки, "свого" моря,..і до тих змін, які виписані в долі кожної людини - у кожного свої. Тому у другому нарисі Ірада поділилася  своїм мудрим рецептом,закладеним прожитим ( чи нажитим) досвідом: "Золоте і улюблене  моє правило психології  - ДФД: думка формує дію. Думаю. Формую. Дію".

 Наталія Гриценко продовжує цикл оповідань в стилі "Жіноча проза". Слухали " Роздуми на зупинці".  А ми в очікуванні нової книги Наталії у цьому жанрі.

  І, звичайно, в рамках Національного тижня читання поезії, віддали належне  віршам.    Перекладами на українську мову власної поезії щоразу тішить Раїса Рязанова. Цього разу щедро подарувала 5 віршів.

"Поезія. А що це означає?", "Ми на станції Юність зустрілись з тобою", "Срібні краплі дощу", "Дощ квітами вмиває землю", "Я їду в поїзді таємному". Окремі ми вже чули і мовою оригіналу, і в перекладах В. Мацерук, Г. Мрихіної. А  відтак авторське українське слово звучить захоплююче,  органічно і професійно. Віршам  "Весняне загострення", "Побачити, як хвилюється листя",  "За це маленьке наше життя", прочитаним у оригіналі ще належить в майбутньому бути перекладеними, а задоволення від вишуканого слова і цікавих образів ми отримали тут і зараз.

 Ольга Васкан,

яку ми вітали минулої зустрічі з виходом нової дитячої книги, і той же вечір написала нового вірша. А "Колискова "  надихнула неймовірну Валентину Чолкан на нову пісню.

Цього разу  слухали ми вже "дорослу" поезію.  Із нових віршів Ольги Васкан прозвучали "На перехресті всіх доріг", Летять роки, мов журавлі", "Насувається туга", "Ніч. Тиша..", "На горищі і тихо, і темно".

За технічну підтримку, фото дякуємо Галині Добровольській.

Творами , які ми слухали автори ділитимуться в групі Дебют читання".

Завершальний зимовий "Дебют"

  День зустрічі в "Дебюті" - 25 лютого, перший день 5-го року війни. І ця трагічна сторінка в нашій історії, яку ми всі прагнемо перегорнути  якнайшвидше, і якнайшвидше зустріти  Перемогу,  постійно відображається в творчості. Вшанувавши полеглих захисників  хвилиною мовчання, ми слухали тексти, написані серцем. Рядки, написані Ірадою Керімовою, двічі переселенкою (востаннє -  з Маріуполя, де особисто пережила початок війни), змальовують реальні події початку війни, інтеграцію в абсолютно незнайоме середовище,  торкалися глибини душі кожного.

Ми вдячні Іраді за тепло, з яким вона описує наших земляків, де довелося їй із сином (який сьогодні знаходиться на передовій) знайти своє нове місце життя. Сила духу, стійкість, самовладання,  толерантність, інтелект  і... гумор - риси, які нам так імпонують в цій Жінці. А після оповідання поділилася і власною поезією "Я стою на порозі подій", "Даруйте квіти жінкам".

Хелена Щира закінчила оповідання "Повернення", сюжет якого описує реальні події облоги Чернігова, біль і непереборне бажання повернутися на свої пороги.

Поезією  "Та все б нічого. Лиш би не війна", "Інакше ніяк" відгукнулася Ольга Васкан.

 А у нас був привід привітати авторку з виходом її нової дитячої книги " Колискова для доньки"

 та заслухати кілька віршів з неї. 

Милі, легкі для запам'ятовування дітками віршики,  заграли яскравими  барвами з-під пензля Раїси Рязанової.

І завершила п. Ольга  віршем-експромтом "День народження книги". Так для "Дебюту" продовжився День дарування книг. Ми зворушені і вдячні автору зі Звягеля Сергію Руденку за розкішний подарунок - книгу "Солодкий і гіркий гречаний мед". Раїса Рязанова, що співпрацювала з автором в дизайні книги передала нам подарунок та зачитала один із віршів: "У що я вірю".

Багато чернівчан пам'ятає концерти Сергія, поета, барда, учасника АТО, волонтера. Його потужні тексти авторських пісень викликали сльози не у одного слухача. Пісні у авторському виконанні можна послухати в ютубі, а за віршами - всіх ласкаво просимо до бібліотеки.

 А далі ми вирушили у мандри. Наталія Печонкіна запросила на відеоекскурсію до банків  Чернівців, австрійського і румунського періодів нашої історії.

Цікавими маршрутами за допомогою відеоряду ми супроводжували Сергія  Воронцова, героя оповідання "Заповітне бажання з циклу "Коридори часу" Галини Мрихіної.

Неймовірно цікаві знайомства з місцями околиць Чернівців 

та неочікувані зустрічі, вочевидь, здивували і самого Сергія.

Бо, як виявилося, і у Сергія  героєм його оповідання був знаний у краї турист, маркувальник туристичних маршрутів, ровесник Пауля Целана Макс Шиклер.

Саме з ним "побачила" зустріч  Сергія  Воронцова  у "Коридорах" Галина Мрихіна.  Цікаво працює Купол у "Дебюті".

 А у своєму оповіданні, Сергій уявно, через спільні спогади Целана і Шиклера, прагне відтворити атмосферу періоду навчання обох у одному навчальному закладі ("Так вони жили років двадцять, майже не знаючи один одного, але маючи багато спільного") та прослідкувати подальшу долю кожного. Окрім того, поза текстом поділився інформацією - повір'ям про можливості дерева, враженого громовицею.

 І звучала добірна поезія Раїси Рязанової. 

 

Невтомна авторка щоразу знаходить, чим здивувати. Звучали: «Зима, як істинна панянка» ( авторське читання авторського  перекладу на українську мову), вірш- пісня  «Я змітаю в долоню» та поезія мовою оригіналу - «Була така довга зима», «Про ніжність», «Птаха щастя», «І був вечір, і стала вічність».

   Жіночими історіями підтримує позитивний настрій, що впливає на підвищення стресостійкості, Наталія Гриценко. Цього разу її оповідання "Примарне кохання" не було надто веселим, але ностальгійно-романтичним  і настроєвим. 

 Час зустрічі збіг, зимі ми подякували  і налаштувалися на оптимістичну весну. Подякували і нашим гостям, дружній команді підтримки 

та нашому фотографу, помічнику  в технічному забезпеченні Мирославу Гриню.

Буковинські зими

  

До кінця зими залишилося зовсім небагато. І нам вже дуже хочеться попрощатися з нею. Бо нам, вже звиклим до помірної погоди, властивої, скоріш осені чи весні,цьогорічна зима, яка повернулася до своїх природніх параметрів, додала багато прикрощів. Окрім красивих фото засніжених Чернівців, приємності від зими було мало. І найгірше - це багатогодинна відсутність електропостачання. Бо у багатьох чернівчан обігрів квартир залежить саме від електрики.
А ще й обледеніння доріг, тротуарів, що призвело до збільшення травматизму...
    Мимоволі прийшло бажання пошукати в літературі - якими ж були зими на Буковині і в Чернівцях в минулому.

  Раймунд Фрідріх Кандль зафіксував: "Зима 1829-1830 років була дуже суворою. Санний шлях утримувався з половини листопада до кінця березня і морорз досягав 26 градусів [на нашій  пам'яті така тривала сніжна зима, хоч і без таких морозів була в Чернівцях 1994-1945рр.]

  Свідчення про жорстокі морозні зими і в попередні періоди задокументовані головою військової адміністрації на Буковині (1774-1778) генералом Габріелем фон Сплені: "У високих горах так холодно і так довго тримаються морози, що там майже неможливе землеробство".

  Буковинська преса також фіксувала випадки, коли від морозів потерпали, люди, вимерзали фрутові сади, гинули тварини тощо."Важкою видалася також зима 1865-1866 років. Газета "Буковина" писала про смертельні випадки від голоду та знесилення. Біднота змушена була харчуватися лише жолудями." А вже за 5 років , шостого лютого 1870 року на Буковині зафіксували найнижчу температуру – 28 градусів морозу, подекуди – 30 градусів. Через замерзання сталося багато смертей. Було порушено роботу залізниці. Сувора зима вигнала навіть вовка до околиць міста, якого прогнали мешканці Винної гори. Першого лютого приблизно о 19.30 можна було спостерігати Північне сяйво.

 [До речі, і цьогоріч це явище зафіксоване    "Ночами 10- 11 січня та 19 на 20 січня 2026 року над Буковиною спостерігали рідкісне полярне сяйво рожевого та зеленого відтінків. 

   https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/pivnichne-syayvo-nad-bukovinoyu-socmerezhi-zapolonili-foto-rozhevogo-neba-117481]

   Друковані джерели свідчать і про неймовірний холод 1888 р. Особливо цінними є спогади Осипа Маковея у книзі “Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича". Надворі стояв тріскучий мороз, коли “Руська бесіда” приготовляла похорон Федьковича. Вночі перед похороном зірвалася буря і сніжна метелиця, яка – здавалося – спинить усіх людей із сіл приїхати до Чернівець. Не спинила: члени всіх читалень із чернівецької околиці прийшли; люди із села Топорівців блукали в темну ніч кілька годин, а таки не завернули домів; чотири читальники з Розтік за Вижницею їхали верхом всю ніч, аби лише бути на похороні і зложити вінок на могилі поета. Та найбільше враження зробили гуцули зі Сторонця-Путилова, що з таких далеких сторін у таку лють надворі приїхали попрощати свого земляка… Дорогою з кафедри до кладовища музика йшла, але нічого не грала, бо інструменти на сильнім морозі замерзли. На кладовищі серед великої студени і метелиці відправили священники панахиду”, – писав Осип Маковей.

 І в пізніші періоди, вже у ХХ ст. міцні морози дошкуляли буковинцям. Найнижчим рівнем температури: -31.5 градусів запам'ятався 1940 рік. А з 1950-го  року збереглися свідчення жительки Садгори. "Колись на Буковині були дуже холодні та морозні зими. Але термометри були рідкістю, тому ніхто не знав, скільки градусів, – розповідала мешканка Садгори 85-річна Марія Мукан. – Коли я була ще малою, то однієї зими було так холодно, що тато рубав дрова в хаті, бо руки відмерзали надворі. Якось люди йшли до млина молоти зерно і знайшли на полі замерзлого чоловіка.    Тоді були такі сильні морози, що вода замерзала у відрах у хаті. Не могли надвір вийти, бо аж затягувало від морозу. Пташки замерзали на льоту і падали на землю."

  То ж, звертайтеся до краєзнавчих видань. Багато цікавого  запропонує вам відділ краєзнавства.

Дебют. Початок сезону.

  



  Атмосфера у «Дебюті» була настільки теплою, що, навіть відступили давно забуті морози.
Перша зустріч у 2026 році в клубі «Дебют-Читання» засвідчила, що на творчість не впливає ні холод, ні довготривала відсутність світла, ні інші негаразди. Як сказала учасниця клубу Ліля Бойчук : «Щоб зберегти себе, за любих обставин треба шукати красиве». А красивого, тобто, добірних текстів було достатньо – були представлені різні жанри прози і поезії: казки, переклади, гумористичні оповідання, краєзнавчі розвідки.
  У кількох авторів склалася практика читання з продовженням. Минулої зустрічі ми розпочали слухати оповідання "Гентські яблука" Хелени Щирої і з цікавістю очікували його закінчення. Хелена цікаво пов’язала враження від мандрівки до Бельгії та вплела в сюжет оповідання національний бельгійський символ Атоміум, футуристичну споруду, визначну пам’ятку Брюсселя, столиці Бельгії .

  Особливістю нашого "Дебюту" є те, що тут ми маємо прекрасну нагоду мандрувати в часі і просторі, побувати у аурі різних жанрів, перемикатися від трагічних до життєствердних сюжетів, відпочивати і поповнювати знання новою інформацією.
У жанрі фентезі незмінно творчо працює Олександр Мартиненко. Навіть тим, хто не є прихильником цього жанру, цікаво слухати автора, бо читає він дуже професійно, адже має чималий досвід озвучення текстів (до прикладу - Г. Тайчера) . Водночас, слухаючи, губишся у здогадках, за якими параметрами розвивається фантазія творця тексту. Цього разу Олександр продовжив цикл творів з героєм Маєм, зокрема розділу "Поня" за назвою "Мати Змій".

А оповідання "Автограф" з циклу "Коридори часу" Галини Мрихіної

перенесли нас у післявоєнні роки в Чернівцях, куди героїня, Наталія Гриценко потрапила через портал краєзнавчого музею.

Сповнені гумору сюжети

в текстах Галини, водночас спрямовані на ознайомлення з додатковими сторінками історії Чернівців,часто, мало відомі.

  Також про повоєнні часи, але уже у історичному аспекті, зокрема про вплив війни на особистість Пауля Целана, його тягар вини перед родиною та про його співпрацю з Емілем Чораном, чию "Коротку історію розпаду" П.Целан переклав з французької мови на німецьку був нарис "Зневіра, як віра" Сергія Воронцова.

(Еміль Мішель Чоран- румунський та французький мислитель-есеїст, філософ. Фото 1947 р.- Вікіпедія) .

Сергій своїми розвідками суттєво доповнює краєзнавче досьє майже невідомими фактами, постатями. В крайньому випадку, відомими дуже вузькому колу. Ми із вдячністю слухали це вперше. І вдячні Сергію за таку скрупульозну роботу. Адже актуальні і болючі питання, що поставали перед П. Целаном - чому кати стають катами?- надзвичайно актуальні і сьогодні.
  Сусід за "партою", Сергій Гакман також пропонує нашій увазі новинки - переклади творів румунських авторів. На одній із попередніх зустрічей він уже познайомив нас із поезією Маріна Сореску, румунського поета і драматурга у власному перекладі.

А цього разу прочитав авторський переклад на українську мову віршів "Гора", "До певного моменту", "Драбина до неба". Із власної творчості - був незмінно гумористичний випадок із, багатого на пригоди, життя Сергія, переданого у оповіданні "Посол Японії".

Як виявилося, переклади - захоплююча річ. Вже не вперше дивує авторським перекладом власних віршів на українську мову Раїса Рязанова ."Перевірка на міцність?", "Незкінченна безсонна ніч..."- не важко здогадатися про їх тематику.
Прочитала і мовою оригіналу ряд вишуканих поезій. Чудові зимові пейзажі, красиві пейзажі не могли не викликати у поетів відповідних рефлексій. У нас не прийнято давати оцінки прочитаним творам,- ними є аплодисменти, але тихенько промовлене "Чудово" від своїх сусідів, я все ж таки уловила.

Поезією ділилися і Ольга Васкан.
"Уже дочекались морозів", "Цей день минає"- зафіксували зимову феєрію. Та водночас не полишають авторів сумні думки про наших захисників, особливо в цей надто важкий зимовий період. Їм Ольга Васкан присвятила вірші "Отак іти -тримати в серці віру...","Вже день новий виношує думки".
А Ліля Бойчук

поділилася і віршами "Сніг ляже рівно", "В кожній красі є свій сенс" ,і прозовим етюдом "Один момент передсвяткової днини в Че", де спостережливе око і тонка душа вихопили - " на якусь мить мені здалось, що в цьому простому автобусі була моя Україна в мініатюрі: діти, молоді, старші, військові, пенсіонери, з однаковим виразом обличчя, з одним серцем на всіх."
  З поетичною присвятою Чернівцям, місту, що стало вже рідним для Василя Чауса, перселенця з Миколаївщини він нас і познайомив.

Яскравою сторінкою була моновистава, інакше не назвеш, читання Сергієм Кроповінським казки "Казка про майстра Тедде- продавця щастя" : "Тедде вмів слухати. Він ніколи не запитував :"Що ви бажаєте придбати? "- він запитував : "Про що ви мрієте?" Так і Сергій завжди знає, що запропонувати нам на кожній зустрічі.

А ще Сергій показав нам розкішний альбом-каталог його робіт. Не знаю подальших кроків автора, чи буде він масово виданий і презентований, але "Дебютівці" із пієтетом потримали його в руках.

 Від казки і фентезі ми переносилися у світ жіночих фантазій з авторкою "легкого" жанру Наталією Гриценко. Цього разу вона запропонувала експеримент: самим обрати назву прослуханого оповідання. Я б назвала "Жіночий стандарт".

А ще нам надзвичайно цінна слухацько-глядацька підтримка наших постійних друзів. Особливо, коли серед них є "строгі судді"- члени родин. Їх очі - найправдивіші рецензенти.

Фотографи також були небайдужими. Вони щоразу допомагають нам зберігати ці неповторні миті. Дякуємо Добровольській Галині, Гриню Мирославу, Рязановій Раїсі, Юрію Грунтковському.






Я також разом з усіма отримувала насолоду, слухаючи тексти у авторському виконанні  (окрема розкіш) і підтримувала, чим могла. Щось фіксувала, трохи посиділа за комп'ютером, словом - брала посильну участь з вірою у те, що все буде добре, навіть дуже добре. Інакше у нас не буває. І це не вихваляння, це щира правда. Приходьте наступного місяця і ви пересвідчитесь.