"Дебют" напередодні весни.

Ми зустрілися у клубі цього року вперше. Інші цікаві події-зустрічі, приурочені творчості наших авторів "Дебюту" успішно відбулися в цьому періоді , а на разі ми зібралися всі разом, щоб послухати вже всіх одноклубників.

 Лютий місяць, як місяць початку війни 2 роки тому, не міг не залишити свого відбитку на творчості наших учасників. Та й з початку року все написане ще не було озвучене. Тому й мотиви поезії Валентини Мацерук всключали від Новорічно-різдвяних побажань :

 
" Сію-сію, посіваю.
Всім і кожному бажаю
Перемоги дочекатись, 

Заспівати, засміятись,
Як було це до війни". (01.01.2024)

*

"У храмах наших моляться й Спасителя вітають.
А там попи у церкві війну благословляють.
Колядки і щедрівки лунають у нас в хаті,
Кутю приготували газдині для солдатів…"
( Неоднозначність 09.01)

до навіяного 2-річницею вторгнення :

"Світе, спинися хоч на хвилину!
Спиніть це безумство! - благаю в небес!" ( 24.02.2024)

  Ці рядки можуть стати епіграфом до всього блоку поезії, написаної В. Мацерук з початку року . Бо чи не кожен вірш пронизаний болем:

"Небо в сльозах. І печалі – по вінця.
Хмуряться хмари. Гримить! Десь гримить
Громом ракет від лихого чужинця.
Дощ барабанить. І серце не спить."  (Про погоду й непогоду)


Вражаюче, що ця, перша зустріч у "Дебюті" -24 була багата на переклади. Ми вже не дивуємося співзвучності перекладів Валентини Мацерук з поезією Раїси Рязанової. Але вже не вперше у зворотньому порядку поезія Валентини знаходить звоє звучання у перекладах Раїси Рязанової. Валентинин вірш "Зачекаю весну" відгукнувся у Раїси Рязанової відповідним перекладом. А Раїсин вірш "Дилижанс отправляется в десять" зазвучав українською "Диліжанс вируша о десятій" від Валентини Мацерук.
   А ще під Куполом цього разу утворилась неймовірна аура взаємотворчості. Галина Пелепюк -Мрихіна написала вірша за мотивами поезії Раїси, яка дуже полюбилася чернівчанам про друзів із міст "А" і "Ч" : " Отгорает ноябрь" ( Р.Рязанова) -"Розчинились будинки" (Г. Пелепюк-Мрихіна). А далі на нас очікувала справжня магія, що утворилася під знаком Елеанор Фарджон, англійської письменниці, першої лауреатки премії імені Х. Андерсена. Її вірші звучали англійською у читанні Ірини Горбачевської,

російською у перекладі Раїси Рязанової,
 

українською у перекладі Галини Пелепюк-Мрихіної.

  Не менш цікавим від творчості був і мотив, що спричинив цей творчий потік. Співпадіння дат, інакше, ніж чаклунством не назовеш. Саме в день народження письменниці 13 лютого 27 років тому син Раїси Рязанової, тогочасний студент ЧНУ, отримав завдання перекласти один із віршів Е. Фарджон. Відтак і з'явився перший переклад. І саме 13 лютого цього року цей листочок з домашнього архіву "повернувся" до рук п.Раїси і викликав цілу низку продовження перекладів : "Що це означає?",( який на сьогодні вже має 2 варіанти перекладу на українську мову від В. Мацерук і Г. Мрихіної) , "Як шкода, дано так мало часу", "Кожна книга несе в собі чудо" та ін. Таке потрійне суголосся у нас відбулося вперше. Варіанти перекладів одного Раїсиного вірша різними авторами, зокрема Валентиною Мацерук та Наталією Куконіною, ми вже мали нагоду чути, але таку "мережку" 3 авторки виплели вперше. Тобто потенціал є, і він міцніє від постійного спілкування, обміну творчою енергією, які ми знаходимо у "Дебюті".
  Абсолютним дебютом стало оповідання-фентезі  Олександра Мартиненка "Про давню чернівецьку таємницю". Несподіваним сюрпризом - дебютом у літературній творчості став і сюжет, і теорія дати першої згадки про Чернівці, де також "заплетене" число 13, і навіть згадка про наш "Дебют". І насправді, Дух Чернівців був на нашій зустрічі. З початком, авторе!

  Полярними за темати - від смішних до сумних, але незмінно такими, що примушують заглибитися до роздумів про наше буття, глибин людських стосунків, сприйняття реалій та незмінно літературно-досконалими текстами ділилися Софія Березіна (оповідання "Наталія"),


Наталія Гриценко ("Золота рибка"),

 Олена Дика ("Втеча"),

 Галина Пелепюк-Мрихіна перекладом на українську мову власного автобіографічного

прозово-віршованого твору "Сукня".  Зворушлива і щемлива тема спогадів про маму. При цьому у залі слухала родинну історію і донька п. Галини Наталія, чия донька Сашенька в свою чергу була неодноразовою гостею "Дебюту" і зачаровувала всіх своїм співом.


  І цікавим розмаїттям тем - від споглядання природи ( "Сивого кольору знову накидано", "Зранена пташка пір'я згубила") до філософських роздумів і оптимістичних закликів зберігати в собі сили і стійкість в реаліях сьогодення: "Тільки не будемо плакати", ""Шукаєш світла у похмурий день", "Кожна подорож в завтра - нова", "Ще віють вітри, а ти бачиш сонце" захопила нас Ольга Васкан.


  Знайомлячись з авторськими текстами, на "Дебюті" ми не оминаємо й інших актуальних тем. В проміжку між датами, що означили життєвий шлях письменника Григора Мацерука (20.02.1954-02.03.1981) познайомилися з матеріалами книжково-документальної виставки "Щоб усе живе до тебе озивалося" та послухали спогади дружини Валентини Мацерук. Побачили рукописи автора з домашнього архіву.


  Та в переддень 75-річчя з дня народження Володимира Івасюка отримали подарунок від Лариси Бєлової .Окрім спогадів про Кіцманський період життя, співачка а-капелла виконала фрагмент пісні "У долі своя весна".


Отже, до зустрічі Весни готові!

За фото вдячні Анастасії Нєвєльській, Раїсі Рязановій.

Чернівці зустрічають нову книгу

 

  У книг, як і у людей, є  свої дні народження.  Є  і період "ставання на ноги" і з часом - шлях до читачів. І буває "перший світський бал".  Таким був день прем'єри книги Софії Березіної 

" Оповідання чернівчанки".  Звісно, як прийнято, в центрі уваги була книга. Були і поважні гості, які приділили свій час та увагу цікавому знайомству.

 Авторка, як рідна мати, відпускаючи  у вільний особистий світ, знайомила товариство з тими рисами, якими наділила  свою творчу дитину Бо нова книга - особлива: до 10 попередніх документально-дослідницьких  видань з історії  євреїв Буковини додалася збірка художніх творів. Хоча розділ "Сімейна сага" - біографічний,   знайомить з родоводом самої авторки, її прабатьками, їх історією. А це надзвичайно цікавий пласт, доповнений фотографіями з домашнього архіву. 

Звісно, що кожна авторська книга має і своїх " хрещених батьків" - тих фахівців, які допомагають книзі мати своє індивідуальне обличчя. Як і для більшості книг членів клубу "Дебют-Читання"  художником, дизайнером, верстальником стала талановита Раїса Рязанова. Навіть на обкладинку вона винесла фрагмент вулиці, де проживає авторка. Впевнена, що малюнки за сюжетами окремих оповідань допоможуть чернівчанам і гостям міста, при першому перегляді нової книги, зорієнтуватися у їх тематиці.

І як кожне дійство перетворюється на свято, коли звучить музика, наша імпреза була саме такою: піднесено-святковою. З вдячністю  поринули у чарівний світ  творіння Е.Блоха з неймовірною Людмилою Шапко, скрипалькою Академічного камерного оркестру "Capriccio", заслуженою артисткою України.

Розповіді, читання фрагментів з окремих оповідань, есе доповнювали пісні у виконанні відомої співачки Лариси Бєлової, яка професійно, з врахуванням тематики  книги підібрала пісенний ряд: у її виконанні прозвучали  пісні на ідиш, і українською мовою. Пісні про Чернівці  і про 

" Ми всі прагнемо щастя". 

 

До обговорення з своїми  враженнями та добрими побажаннями долучилися  Ірина Тодорівна Яворська, директор видавництва "Технодрук", у якому було видано 7 томів книги "Історія євреїв. Славні імена",

Леся  Ілярівна Щербанюк, директорка муніципальної бібліотеки імені А.Добрянського, екскурсовод, що тісно співпрацює з Софією Ісааківною з питань вивчення історії міста,

Юрій Геннадійович Корнєв, член Національної спілки журналістів України своїм професійним поглядом охарактеризував розділи книги, бо він один з небагатьоїх, хто вже  її прочитав  і може дати пораду читачам.

 На зустріч з авторкою та новою  книгою прийшло багато прихильників її попередньої творчості, герої публікацій, друзі, члени родини, співробітники за попередніми місцями трудової діяльності.

 Колишній директор фабрики художньо-сувенірних виробів "Буковина" Іван Миколайович Паньків  ділився добрими згадками про високий професіоналізм економіста С.Березіної, висловлював захоплення  її літературною творчістю та бажав  подальшої наснаги. 

До таких  віншувань приєдналися  і члени Дебюту". Сергій Гакман, який нещодавно пережив власний емоційний захід висловив від усіх нас вдячність за творчість, за насолоду слухати в клубі щоразу нові оповідання ще до виходу книги. 

 Кожен виступ щедро і щиро нагороджувався оплесками. Байдужих у залі не  було. Все відбувалося від душі у теплій дружній атмосфері. Дарували квіти, добрі слова, посмішки і сподівання на "Далі буде".  Віримо, що і чернівчани так само  зацікавлено зустрінуть  цю книгу.

В добрий час відправлятися "Оповіданням чернівчанки"  в путь до  читача. Початок зроблено. Автографи - найприємніший ( на мою думку ) момент .

Модерувала  захід Ольга Серебріян.

 Фото  Анастасії Нєвєльської.

Григір Мацерук: "«Кожна людина — то свято на землі».

 

Мацерук Григорій (Григір) Гнатович ( 20 лютого 1954.с. Бучин, Любешівський район, Волинська область - 2 березня 1981, Чернівці) - український радянський письменник, журналіст  ( https://uk.wikipedia.org/wiki/)

 

   20 лютого мало би виповнитися 70 років Григору Мацеруку. Проте вже 43 роки лише вдячна пам’ять родини – дружини Валентини та сина Артема, друзів і колег із Чернівців і Волині, малої батьківщини Григорія Гнатовича, злітає до його душі в небесному царстві. Неймовірно мало визначила доля йому земних років, всього 27. Років з відчуттям необхідності якнайгрунтовнішого і різнобічного  наповнення. Адже жив не лише роботою, а й творчістю, комунікуванням з непересічними особистостями і простими трударями. Був молодим і завзятим, окриленим  планами, але ніби й відчуваючи неминучість. Бо й книгу свою назвав   «Заповідаю довго жити». Твори для друку Григір Мацерук підготував сам, але книги вже не встиг побачити, бо видана була  вона  у 1983 р., уже після смерті автора поважним київським видавництвом. І вже наступного року автору було присуджено престижну і, здається, єдину на той час, обласну премію імені Кузьми Галкіна. Посмертно.

  Друга книга «По кому росте трава»  2005 року  видання – ретельний, копіткий труд дружини Валентини Петрівни Мацерук та сина Артема, які трепетно розшифровували рукописи, відбирали, групували Григорові твори.  Назва і епіграф  «продиктовані» самим автором, який мріяв видати книгу й листувався з вітчизняними видавництвами, пропонуючи до друку власні твори. І деякі з них були опубліковані за його життя у колективних збірниках. Він вклав у вуста  свого героя повісті «Мишустик», водія старенького проіржавілого молоковоза, безвідмовного добряка: «По добрих людях, коли вони помирають, хоч травичка на пам’ять росте». Книга знайшла відгук  і  гідне пошанування, отримавши визнання обласного конкурсу  «Краща книга року (2005)  в номінації «Проза». А ювілейного 2014 року творчість Г.Мацерука удостоєна премії ім. І.Бажанського (посмертно).

 Оригінальний автограф О.Криворучка 

  Дещо містичними  є назви обох книг. Чи не стало це впливом усвідомлення своєї хвороби серця, накладене на віщування циганки, що передрікала саме такий термін життя молодому автору? Він, схоже, не раз згадував це пророцтво, хоча сказав про це дружині за кілька місяців до свого 27-річчя. Бо як інакше пояснити, що  герою одного з  оповідань він відміряв ті ж життєві рамки: 1954-1981?..

   Любов до слова у Григора була змалку. Любив читати. Всі односельці у своїх спогадах підкреслюють саме цю рису : « …кращого відпочинку, ніж читання, для нього нема. – Хоче стати журналістом, – пояснював, а для цього треба дуже багато книжок прочитати. Читав скрізь, навіть, на рибалці». Готувався до журналістської діяльності з школярських років: був дописувачем районної газети. Там з’явилися його перші вірші. До прози перейшов уже в студентські роки.  А з часом сам пояснив чому: «Проза принаджує можливістю думати розкутіше, ширше, глибше». Безжалісно прощався з «незнайденими» словами, тобто відточував власні тексти, відчуваючи, що на переписування часу не буде.

( Перші колективні збірники з публікаціями творів Г.Мацерука)

  Богдан Загайський, нинішній редактор «Молодого буковинця», де працювало немало журналістів-випускників Львівського журфаку, згадує: «У нього був задум написати трилогію про історію Буковини». Неймовірно шкода. Як би було цікаво читати її сьогодні. Які документи були доступні тоді, як інтерпретував би історичні факти в контексті тогочасного  політичного строю?   А щодо особистості Григора Б.Загайський підкреслює: «Я часто замислююсь, як від однієї людини може залежати доля багатьох, тому що через цю притягальну силу, яка була в Гриця, дуже багато людей приїхали на Буковину. Із різних країв – з Галичини, з Волині. Це справжній феномен, і ми вдячні за це Григору»…

  Поринаючи у зміст публікацій про Григора Мацерука, хочеться більше відчути людину, ніж прийнято в офіційних повідомленнях. До прикладу, таких, як зі спогадів однокурсниці, журналістки Л.Чередарик: «Після роботи: «Я ще не додому, йду розмовляти з деревами». І він ішов. Цей особливий енергетичний зв’язок з природою присутній ще в ранній поезії:

«На Полісся

Прилинеш, лелеко,

До гнізда,

Шлях який би не ліг…

Щоб не збитись з життєвих доріг,

Дай повчитися в тебе,

Лелеко.»   ( «Звертання до лелеки.»  Любешів – Іваничі. Волинська обл. 1970-1971 рр.)

 Письменник Мирослав Лазарук: «Протягом тривалого часу проза Г.Мацерука живе повнокровним життям. Це свідчить про те, що вона позачасова, написана не «на злобу дня», та ще й якого – застійно-тоталітарного, а для людей і про людей, тому з роками не втрачатиме своєї основної риси – змальовувати людину праці, чесну, совісну, безкомпромісну, справедливу. Як нам нині бракує таких героїв як у житті, так і в літературі!».  

  Творчість Григора є цікавою для сучасної  молоді. Її детально вивчали, аналізували молоді фахівці-філологи та студенти Іванна Стеф’юк, Марина Багрійчук (науковий керівник, кандидат філологічних наук В.А.Чолкан, що в свою чергу підкреслює, як серйозно науковиця спрямовує своїх студентів на вивчення літературної спадщини Буковини). Влучно визначила  М.Багрійчук особистісний підхід до літературної діяльності Григора Мацерука, враховуючи тогочасну ідеологічну атмосферу: у зображенні великих, у повсякденному труді простих людей, на противагу пафосним героям літератури 70-80 років беруть початок у власному характері Григора – «романтично-піднесений, але тверезо мислячий».

 Пишаються письменником, вшановують його пам’ять на батьківщині Григора Мацерука. На початку 2000-х років Волинською обласною журналістською організацією була заснована премія «Журналістська надія» імені Григорія Мацерука, якою нагороджуються молоді журналісти. Традиційно її вручають земляки Г. Мацерука.  Щороку на батьківщині Григора проводяться літературні читання пам'яті письменника-земляка. Саме за клопотанням однокурсників, однокласників, друзів до 60-річчя з дня народження Григора Мацерука  Видавничий дім «Букрек» видрукував додатковий наклад книги. Про ці хвилюючі миті зустрічі з членами родини і земляками  свідчать спогади дружини, Валентини Мацерук  у публікації "Думки вголос: Перехресні стежки".

  Роки… Вони пролетіли, промайнули так, як Доля це передбачила: виріс і змужнів син, вже за віком старший за батька, в напруженому і водночас цікавому насиченому, плідному труді відбулася журналістська кар’єра, ніби працювала за обох, у дружини, заслуженої журналістки України Валентини Мацерук. Та через всі роки вона трепетно несла у своєму серці любов до чоловіка, батька своєї дитини, шану до колеги-журналіста, вірність до почуттів. Іноді переливала їх, почуття, у поетичні рядки.

    Валентина МАЦЕРУК

     Пам’яті Григора Мацерука,

     який полинув у Вічність 40 років тому

           «… Щоб усе живе до тебе озивалося».

                                     (Г.Мацерук, «Лізка»)

          *  *  *

Щось я маю тобі сказати.

Але слів поки не знаходжу.

Час докупи думки зв’язати,

Та не вмію чомусь, не можу.

Ми з тобою давно  розмовляли –

Так давно, що уже забула,

Як уста твої промовляли…

Чи й було це чи, може, не було?

      Я забула твій голос і ноти,

      На яких лаштували вдвох долю.

      Лаштували… Та доля на спротив

      Готувала партію-соло –

      Роль для мене… Життя не розпишеш,

      Як сценарій для водевілю.

      Ти мені назавжди залишиш

      Лиш світлини наші весільні.

Ми  відзначили лиш дерев’яне –

В подарунок отримали сина…

І як березень новий настане,

Розбрунькується щедро вербина,

Понесемо тобі, як завше,

Букет  з «котиків», як просив ти.

Молодим назавжди зоставшись,

Ти у спогадах будеш жити.

       Залишилися ще твої «діти» –

       І Мишустик, і Настка, і Ліда…

       Ти спішив так багато зробити,

       Щоб не зникнути в світі без сліду.

       Жаль, що Муза весни не дождала,

       Що джерельце взялося кригою.

       Вона тут тебе не застала,

       Щоби  разом натішитись книгами…

Я  давно дорослою (!) стала,

За плечима вже літ, як снігу,

Що зима за роки назбирала,

В серце кинувши скалки криги.

Воно мерзне при давній згадці,

Пробирається крізь нові болі.

І проходжу по старій кладці

Через ріку життя поволі…

       У альбомі – нові світлини.

       Я навчилася знов усміхатись.

       Не твоя й не моя провина,

       Що нам випало розпрощатись.

       Але… боляче. Хто там каже,

       Ніби час  – то найкращий лікар.

       Він лиш трішечки рану ту змаже

       Та не знайде від неї ліків.

Чи почуєш мене, не знаю –

Надто відстань велика між нами.

Тільки пам’ять десь тут блукає

Поміж клопотами і снами…

Може, мій монолог не до речі –

Краще було би вже змовчати.

Та думки налягають на плечі.

І… я хочу тобі щось сказати…

Чернівці, березень 2021 р.

  70-річчю від дня народження Григора Мацерука, письменника і журналіста  приурочено  книжково-документальну виставку  «Щоб усе живе до тебе озивалося», оформлену відділом краєзнавства Чернівецької обласної наукової бібліотеки ім.М.Івасюка, що містить біля 70-ти  джерел інформації: книги Г.Мацерука, літературні збірники, газети та журнали, де друкувалися окремі його оповідання, статті в буковинській і волинській періодиці про Григора Мацерука, тематичне дос’є ( ксерокопії ряду публікацій), авторські поезії Г.Мацерука та присвяти пам’яті Григора від буковинських поетів. Та унікальною частиною експозиції є люб’язно надані родиною документи – рукописи Григора, серед них і вірші, та листування з  видавництвами.  І символічно, що саме в день дарування книг наш відділ отримав неоціненний дарунок – першу книгу «Заповідаю довго жити», якої у нашому фонді не було. Тож, шановні буковинці і гості нашого краю, запрошуємо до ознайомлення з цією експозицією. Ви матимете можливість переглянути  унікальні документи з родинного архіву.

Невипадкові сторінки успіху Сергія Гакмана

 

  Гадаю, ви погодитеся зі мною, що зустріч з добрим другом можна порівняти з хорошою книгою. Книгою з цікавим сюжетом, де сторінка за сторінкою захоплюють все більше і вже не хочеться, щоб книга закінчувалася. На таку зустріч «Дебютівцям» дуже поталанило, коли зовсім випадково двері до клубу відкрив Сергій Гакман. Відтоді щомісяця, за незначними виключеннями, ми відкривали для себе письменницький талант поважного науковця-політолога, держслужбовця в сфері підвищення кваліфікації  працівників органів влади,  експерта з питань міжнаціональних стосунків,  і ще, і ще... З   успіхами у професійній  багатогранній сфері, зважаючи на великий науковий доробок,

чернівчани  вже обізнані, адже п. Сергій людина публічна, але не менш плідною стороною стала  участь Сергія Михайловича і в творчій царині. Поступово знайомлячись в "Дебюті" з цікавими за сюжетом і написаними на достойному літературному рівні, оповіданнями: захоплюючими, короткими і яскравими, які утримують увагу, іноді з непередбачуваною кінцівкою, ми зробили висновок- не варто бути егоїстами, необхідно показати  талант автора  широкому колу чернівчан. Тому й запросили всіх бажаючих на "Невипадкові зустрічі". Це теж проект клубу "Дебют-Читання",  в якому автори можуть познайомити  вже не з одним твором, а з великим пластом напрацьованого. Часто - це перший крок до підготовки до друку книги. Реакція аудиторії- найточніший барометр доцільності такого кроку.

  А заповнений зал, гучні аплодисменти, щира реакція на оповідання, які артистично читав автор, ілюструючи  їх фотографіями  та подаючи їх тематичними блоками утримували увагу присутніх  більше 2-х годин. Одинаково талановито виписані глибокі   теми з історії роду, стосунків поколінь дружної родини, 

не без гумору - "Військові замальовки" часів строкової служби в армії,

і відверто гумористичних оцінок власних пригод під час закордонних поїздок. Слухали і переконувалися: пригоди  просто "переслідували"  автора, а він уміло обирав потрібне місце і час для зустрічі з ними. Незмінно по-доброму, що властиве всім оповіданням.

 А герої його оповідань були присутні і в залі. Це і члени родини,

 і колеги-науковці.

А  як чудово звучали його переклади з румунської мови філософа Октавіана Палера! 

 Вкотре пересвідчилися: немає меж досконалості. Сергій Гакман спробував себе і в різних іпостасях в кіно. Спочатку, як перекладач і озвучувач мультфільмів, а минулоріч і в якості актора у кінофільмі "Міхай Емінеску і Чернівці" ( фільм удостоєний 2-го місця на міжнародному фестивалі в Індії) та керівника проекту зі створення документального фільму "Виживуть тільки закохані. Траян Попович та інші".

 Піднесеній атмосфері ми  завдячуємо і участі у програмі старшого брата, музиканта,  - заслуженого артиста України Миколи Гакмана

 

 Віртуозна гра скрипаля так захопила присутніх, що неможливо було   утриматися від бажання зберегти це чародійство на власних гаджетах.

 Блоки оповідань супроводжувалися грою Миколи Михайловича, його короткими коментарями щодо творів, які він дарував братові і слухачам.

А ще ми отримали неймовірне задоволення, слухаючи "Пісню пастуха" Георге Замфіра, виконане на наї.  

  Оповідання "Мама"  викликала  і захоплення силою духу тендітної жінки, зображеної в сюжеті,  молодої вчительки і водночас, і  паралелі із сьогоднішнім станом, коли жінки вимушено залишають  дім у журналістки і співачки Кароліни Житару. Вона подарувала власну пісню на слова С. Галябарди "Повертайся, мамо".

 Без перебільшення скажу:  враження затишного домашнього зібрання великої дружної родини  склалося у кожного. Це надавало зворотньої енергетичної підтримки автору. Щиро сміялися, аплодували, іноді подавали репліки, а в кінці обіймали Сергія і бажали - книгу видавати. На неї вже чекають вдячні читачі!

 

 

І "Дебют"  бажає своєму одноклубнику  натхнення,  а справжньому другу - здоров'я і лише приємних пригод!  

 Фото Анастасії Нєвельської.