Квітує творчість у "Квітневому "Дебюті"

Квітень вже самою назвою означив атмосферу і настрій чергового зібрання в "Дебюті". І хоч наша зустріч знову була віртуальною, це не вплинуло на задушевність спілкування, радість від чудових текстів, не зменшило напругу емоцій. А вони були різними, яскравими, як весняні квіти. Так, як завжди це і відбувається в "Дебюті".

" У нас є час на все....
У нас є час на читання і на писання..."- переконує Сергій Гакман разом з румунським письменником Октавіаном Палєром. Принагідно зазначивши, що цей варіант перекладу на українську мову був редагований незабутньою Надією Денисівною Бабич. Світла їй пам'ять.
А своїм оповіданням "Звіт про чергування та нормативи бігу коридорами" таки довів - на все є час. Час для гумору, час для жартів, час для роздумів ...
А думати цього разу, вслухаючись у тексти, було над чим. Це і легкий смуток, ностальгія, теплі, але щемні, навіть, дещо містичні, спогади про юність у оповіданні Тетяни Боріної "Місячний камінь".

На прохання присутніх Тетяна Георгіївна прочитала нещодавно написаний вірш "Белое облако".
А дитячі спогади Галини Мрихіної " Бабусине ліжко", як завжди викликали і сміх, і легкий сум. Ми всі проводили паралелі до власного дитинства, впізнаючи у бешкетниках себе.



І, навіть, екран передавав наші відверті емоції.
А вони були різними. Іноді діаметрально протилежними.
Дуже важку і водночас актуальну у сьогоднішніх реаліях тему запропонувала Олена Дика у повісті "Навіщо я геній? (Зірка Давида)" . Ми прослухали лиш одну з глав - "Скерцо", але її потужність і інформаційне наповнення викликає єдине бажання: нехай здійсниться заклик "Ніколи знову", нехай він стане правилом життя для всіх. ( А мені, особисто, хочеться резюмувати словами вже згадуваного Палєра О. : "Я зрозумів, що і минуле, і обставини можуть вплинути на тебе, але тільки ти відповідальний за те, ким ти стаєш".



Повний текст повісті буде розміщено в групі клубу. Впевнена, тема, відтворена авторкою не залишить байдужим нікого і, скоріш за все, спонукатиме дізнатися більше про героїв подій.

І, звичайно ж, ми насолоджувалися добірним поетичним словом . В унісон з текстом О. Дикої звучала поезія Раїси Рязанової "Реквієм". Поети, як камертони відтворюють реалії сьогодення. Так і Ольга Васкан відгукнулася на болючу тему пандемії віршем "ЧАС. Всім, хто подолав "COVID - 19" і життєствердно продовжила поезіями "Я вишиваю хрестики життя", "Все буде добре", "До тебе", " Небесні пейзажі". Слід відзначити, що багато віршів у наших авторів народжуються, як відгук на теми своїх колег. От і у Ольги Васкан вже є ціла низка віршів-відгуків на поезії Р.Рязанової, В.Мацерук.

Завжди вражають різно-векторними за тематикою вірші Наталії Куконіної.

Щоденні події, не завжди оптимістичні, співперживання зазвичай, відлунюють у поетичних рядках. Цього разу Наталія Анатоліївна прочитала " У ліжку лежить хвора жінка", " Падают жизни", "Путь-дорожка", "Тишина", "Вдохновенья".

І, як організатор нинішньої онлайн-зустрічі Раїса Рязанова на завершення подарувала нам чудові миті , ввівши нас у свій завжди чарівний поетичний світ. "А сюжеты рождаются вместе с травой", "Уж позади превратности зимы""Луна повисла над моим окном", а на спільні прохання прочитала "Дилижанс отправляется в десять", та біографічне "Росинки на ботинках..." До речі, переклад останнього українською мовою вдало створила Валентина Мацерук , а "Сюжети" знайшли неймовірно цікавий відгук в душі О.Васкан .(Обидва можна почитати в групі.)

     Настрій, як завжди, створювали і тексти, і можливість знову відчути дружнє "плече", за що ми щиро подякували Раїсі Рязановій та Олександру Мартиненку за люб'язність у створенні платформи для зустрічі, Сергію Гакману за фото . Та всім друзям-гостям, що були з нами.

Франц Адольф Віккенгаузер- "Нестор буковинських дослідників історії"

  

      Все більше і більше чернівчан звертаються до історії краю, відшукують цікаві особливості архітектури міста, відкривають імена, пов'язані з розвитком краю.
     Однією з постатей, про кого варто згадати в краєзнавчому аспекті є Франц Адольф Віккенгаузер. 6 квітня минуло вже 130 років, як Ф. А.Віккенгаузер закінчив свій земний шлях. А за життя він був активним дослідником історії Буковини в тогочасних її межах і більш раннього періоду.
   У Чернівецькому Державному архіві зберігається 126 справ Ф.Вікінгаузера. А у Чернівецькій обласній бібліотеці ім. М.Івасюка можна познайомитися з публікаціями про нього.
" Завдяки йому Чернівці та й уся Буковина отримали свій історичний портрет"- зазначає Максим Козменко у своєму дослідженні "Історична розвідка. Історія третя. Франц Адольф Віккенгаузер"(https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/istorichna-rozvidka-istoriya-tretya-franc-adolf-vikengauzer-5973)
І це відповідає дійсності. Не будучи корінним буковинцем і фаховим істориком (1837 року у 28-літньому віці він був переведений зі Львова на Буковину, де працював фінансовим радником в управлінні державними маєтками та маєтками Православного релігійного фонду Буковини), Франц Адольф виявив надзвичайну зацікавленість історією і, навіть, спонукав до цієї діяльності Раймунда Фрідріха Кайндля, чиї книги сьогодні є першоджерелом для всіх, хто долучається до краєзнавства. Сам Р.Ф. Кайндль ще школярем був частим гостем у родини Вікінгаузерів , що мешкала у Чернівцях на Franzensgasse (нинішній вулиці 28 червня). І 1894 р. у своїй статті до 3-річчя з дня смерті Віккенгаузера, віддаючи належне важливості його досліджень, назвав його "Нестором буковинських дослідників історії". До речі у книзі Р.Ф.Кайндля "Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення" приводиться приклад про кримінальну історію, що вплинула на формування меж міських околиць Денисівка та Жучка, яку описав саме Ф.Віккенгаузер. Що ще раз підкреслює важливість краєзнавчих пошуків і досліджень останнього.
Вивчення історії, культури Чернівців, Буковини, та й сусідніх земель для Франца Адольфа Віккенгаузера були захопленням, якому він присвячував весь вільний час. І не просто захопленням. Воно перетворило його на справжнього пошуковця-краєзнавця. Він був першим, хто розпочав систематичні дослідження. Накопичений досвід знайшов своє матеріальне втілення в друкованих виданнях. "Історія міста Чернівці та його околиць" (Це його друга книга) стосується історії міста від середніх віків до кінця XVIII та вміщує перекладені з німецької різноманітні документи.


Деякі джерела вказують на причетність Ф.А. Віккенгаузера до вивчення геральдики міста. Серед найдостовірніших - книга М.Никирси "Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ" : "За свідченням відомого дослідника історії міста Франца Адольфа Віккенгаузера Чернівці мали свій герб ще у 1784 р."... а на першій міській печатці зображення передають його вигляд: відчинені срібного кольору ворота, в створі яких розміщувався імперський орел (герб правлячого дому Габсбургів), а на ньому покладено готичний щит червоного кольору, перетятий посередині срібною балкою."

( джерело  Одовічук Ярослав Буковинські герби -https://zbruc.eu/node/82449)

Франц Адольф не менш зацікавлено займався і вивченням етнічного складу населення Буковини, зокрема німецької її частини. Статистичні відомості про чисельність і місця проживання етнічних німців зустрічаються у його роботах. "У німецькій історіографії проблемою поселення німців на Буковині займалися німецькомовні історики: Франц Адольф Вікенгаузер, [та ін]" - пише Олександр Огуй у дослідженні "Формування німецьких колоній на Буковині у XVIII-XX століттях: соціально-економічні та мовні аспекти".Також про ці дослідження знаходимо у і книзі 

Добржанський О., Масіян Н., Никирса М. "Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області (1775 - 1940)"
А в загальному робота в сфері Православного релігійного фонду спрямувала його до вивчення релігійних осередків Буковини і Галичини, і історії Молдови. Релігійним питанням Буковини присвячено праці" Гореча: до питання про історію міста Чернівці", дослідження Хрещатинського монастиря.
   Проте відсутність спеціальних знань давалося часом взнаки. Не всі географічні назви мали правильний переклад, інколи дослідник припускався не досить вірних висновків щодо історичних подій. Проте він був першопроходцем.
   Як особистість Франц Адольф, за свідченнями сучасників, був не вельми публічним. Йому притаманна стриманість, схильність до усамітнення. Мабуть, справа, якій він віддавав свій час, потребувала додаткового осмислення, аналізу, зосередженості і тиші. Був скромним та мовчазним. Проте, як зазначає Олександр Масан - він мав тонку, романтичну натуру, писав ліричні, сповнені непідробних почуттів поезії, присвячені дружині Марії, буковинській природі тощо.

Помер Франц Адольф Вікенгаузер 6 квітня 1891 р. в м. Чернівцях. Про це свідчить напис на надгробку.



Фрагмент сімейного пам'ятника Франца Адольфа та Марії Жозефіни


Фото Максима Козменка.
( Джерело https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/istorichna-rozvidka-istoriya-tretya-franc-adolf-vikengauzer-5973)
   Хоча слід зазначити, що у різних джерелах присутнє різночитання стосовно біографії краєзнавця: зустрічаються дати смерті 8 квітня (дата поховання) і 6 червня. Так само є певні неточності у сучасних дослідників при  посиланнях на попередні джерела.
  Місто вдячно пошанувало пам'ять краєзнавця. Олександр Масан у своїй статті " Перший чернівецький історик" так пише: " Чернівчани ставились до заслуженого дослідника з великою пошаною. До останнього місця спочинку на Руському кладовищі 8 квітня 1891 р. його проводжала величава процесія з бургомістром А.Кохановським на чолі. Попереду несли прапор міста, декорований траурними стрічками.
Пізніше з боку ряду громадських товариств були висловлені пропозиції посмертно вшанувати Віккенгаузера наданням йому почесного громадянства Чернівців або присвоєнням його імені одній з вулиць." І така вулиця у Чернівцях була. Нині - вулиця В.Бєлінського.

Всім, хто зацікавився,  майбутнім дослідникам може прислужитися наступна інформація:
Літературний спадок історика придбав виконавчий комітет Буковинського сейму. Нині він зберігається в Державному архіві Чернівецької області.
Хто прагне вивчати цей напрямок з історії краю і уникати неточностей пропоную перелік фондів архіву з книги

Фонд № 1024, 126 од. зб., 1428, 1483, 1521-1891.
Тут подано перелік документів, що зберігаються у архіві. Цікавою є і наявна ілюстрація , що характеризує дослідника.

Конспекти, записки Вікенгаузера по дослідженню літописів і хронік (не раніше 1850 - не пізніше 1862), історії Молдови та Буковини, (не раніше 1848 - не пізніше 1888), матеріали Вікенгаузера по вивченню палеографії, витяги та коментарі Вікенгаузера з історії населених пунктів Буковини: Садгори, Серету (1776-1838), фортеці Цецино, історії вірменів м. Сучави (1881-1891), історії найстаріших боярських родів Молдови (1860-1862), сервітутного права користування громад пасовиськами та лісовими ділянками. Опис меж маєтків православного релігійного фонду Буковини, перелік громад, які входили до православного релігійного фонду з зазначенням чисельності населення, розміру орних земель та пасовиськ, млинів (1836-1873), перелік та опис приміщень державних установ 26 Буковини, складений Вікенгаузером (1867), регламент православної церкви Буковини (1786) та коментарі Вікенгаузера до регламенту.
Листи Вікенгаузера. Адресати: Чернівецький міський магістрат, общинна рада м. Чернівці (1878). Листи про виявлення документів з історії м. Чернівців, звернення Вікенгаузера до всіх друзів історії м. Чернівці та Буковини, стосовно збору документів з історії міста.

Листи до Вікенгаузера. Кореспонденти: Президент академії наук м. Ясси Тіту Майореску з подякою Вікенгаузеру за надіслання наукової праці „Молда” (1863), листи старшого вчителя громади Іллішешти Ф. Декера з відомостями про громаду Драгоєшти (1891).

Матеріали про землеволодіння та землекористування, земельні конфлікти, встановлення меж сіл та маєтків, наявність природних багатств, документи з історії боярських родів та резешів, історії міст Буковини, православної церкви Буковини та Молдови, буковинських монастирів, історії православного релігійного фонду Буковини. Серед матеріалів про землеволодіння та землекористування варто виділити: грамоти молдавських воєвод Штефана чел Маре, Ієремія Мовіли, Василія Лупу, Михая Раковіца про встановлення прав власності на володіння населеними пунктами Шишківці, Бояни, Глибока, Багринівка, Валява (1453-1813), Григорія Іоана Калімаха, Григорія Александра Гіки про передачу у власність населених пунктів та права на збирання панщини, договори купівліпродажу частин населених пунктів, акти про встановлення прав власності витяги з кадастрових книг, акти про передачу земельних ділянок в рахунок погашення боргів. Серед матеріалів також акти про встановлення меж сіл та маєтків опис меж села Тереблеча, акти і витяги з документів про межі сіл Коментар, записки та палеографічні дослідження Франца Вікенгаузера 27 Витилівка, Багринівка, Щербинці, Ленківці та Ставчани. Серед матеріалів про історію православної церкви та монастирів варто виділити: регламент православної церкви Буковини від 29 квітня 1786 р., грамоти молдавських воєвод стосовно монастирів Сучавиця, Бобешти, Бербешти, Путна, Воронець, Іцкани, Ілішешти, Топорівці, Святий Іліє, Солка, монастиря „Великий Скит” в Галичині (1524-1858). https://cv.archives.gov.ua/pdf/nashi_vidannya/osob_fondy_i_kol.pdf

та наявні у відділі краєзнавства біографічні дослідження:

Енциклопедія історії України. Т.1 Бібліографічне посилання: Ісаєвич Я.Д.   Вікенгаузер Франц Адольф // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.

Добржанський О. Видатний дослідник історії Буковини. (До 150-річчя від дня народження Р. Ф. Кайндля) // Питання історії України : зб. наук. праць. - Чернівці, 2016. - Т. 18.- с.126-133

Масан О. Перший чернівецький історик // Чернівці- 1991- 5 квіт. (№15)-с.5

Никирса М. Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ

Павлюк О. Буковина. Визначні постаті 1774-1918.-Чернівці: Золоті литаври- 2000 – с.124-126

Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2004 році – Чернівці: Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка-2003-с.147

В підготовці використано названі джерела та ряд електронних джерел:

Акатріні В. Огляд історико-краєзнавчої літератури Буковини (кінець XVІІІ – початок XX ст.) - (http://www.rusnauka.com/4_SND_2014/Istoria/1_158036.doc.htm)

Викенгаузер, Франц Адольф (https://amp.ru.google-info.cn/7700016/1/vikengauzer-frants-adolf.html)

Огуй О. Формування німецьких колоній на Буковині у XVIII-XX століттях: соціально-економічні та мовні аспекти
(http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2004/16/articles/19.pdf)

Салагор М. Як Австрія секуляризувала монастирське майно на Бууовині  в 1774–1786 рр // Карпати: людина, етнос, цивілізація 2017–2018. – Вип. 7–8. (https://carpathiansjournal.pnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/76/2018/11/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0-%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80.pdf)

Старик В. Історія Чернівців: Передмістя, що стало центром міста. (http://buktolerance.com.ua/?p=2788)

Олекса Романець. Сторінки пам'яті

 

100 років виповнилося б 2 квітня Олексі Стратоновичу Романцю... Так хотілося, щоб Олекса Стратонович був почесним ювіляром, але... вже 15 років його душа перебуває у іншому вимірі. А тут, на землі, у місті, що пам'ятає його кроки у житті і науці залишилась матеріальна пам'ять у вигляді наукового доробку, великої бібліотеки, зібраної за життя, хранителем якої є наша бібліотека. І, звичайно, - духовної: у пам'яті, спогадах, вдячності .

 Сьогодні непросто  знайти нову інформацію про ювіляра. Але тепле, душевне, щире слово спогадів  актуальне і доречне завжди.  Адже його не забувають чернівчани- науковці, письменники, краєзнавці. Бо щороку з нагоди дат  життя обертаємо свій погляд до постаті, що, незаперечно, є великою. Великою своїм талантом жити мудро, творити  глибоко, фахово, відповідально.

 Часто до  фундаментальних напрацювань вченого ми звертаємося, навіть, не замислюючись, скільки знань, виважених аналітичних думок, копіткої дослідницької багатогодинної праці вкладено  у текст. Скажімо, чи багато з нас знає, що до видань УРЕ,  "Історії міст і сіл України" до тому по нашій області , книги, до якої дуже велике число звертань, також долучився Олекса Стратонович , як автор статей та редактор. Невеликий приклад, але красномовний, що свідчить і про рівень інтелекту, і рівень скромності. Бо не намагався бути "на  трибунах", але щоденною працею закладав підвалини інтелектуального потенціалу сучасників, працював на майбутнє. Звертаються науковці, краєзнавці, митці і до авторського доробку, і до зібраних у приватній бібліотеці видань, що сьогодні вже стали бібліографічно-рідкісними.

 Я не називатиму найвизначніші його роботи - про них: книги, окремі публікації  вже є відповідні дослідження;  про посади, займані впродовж життя, про зустрічі з Олексою Стратоновичем, та, навіть, про певні цікаві сторінки біографії - є і  в публікаціях  преси, та і в постах "Магії Буковини".                                   

            Згадаю один з них:                                      

                          ( http://magiabukoviny.blogspot.com/2016/09/blog-post_15.html

 І все ж варто  в день його сотого дня народження  підкреслити  вагомість постаті науковця. Цей ювілей позначений, як визначна подія у Календарях знаменних дат, інших документах далеко поза межами Буковини  від західного до східного кордонів країни. Для прикладу: Ужгородська обласна бібліотека  ( http://www.biblioteka.uz.ua/content/files/2020); Запорізька школа  (: http://school19.zp.ua/literaturni-ta-mystetski-daty-2021-roku/); Харківський технічний  ліцей (http://lyceum173.edu.kh.ua/biblioteka/kalendar_pamyatnih_dat_i_podij/) та ін.

Без надмірного пафосу  хочеться  звернутися до  теплих щирих спогадів авторитетних чернівчан. Негучні прості  слова, сказані від душі і з великою повагою, слова, яким віриш. Адже серед них є і учні, і колеги Олекси Стратоновича, люди, що мали можливість особисто з ним  спілкуватися.  Найперше, хочеться звернутися до вдячних спогадів  Михайла Григоровича Івасюка, чиє ім'я носить наша бібліотека. Адже саме завдяки Олексі Стратоновичу у житті родини  майбутнього письменника відбулися доленосні зміни.

" Весна 1964 року була щедра на радісні події й зміни, які благотворно відбилися не лише на нас із дружиною, а й на наших дітях, зокрема на Володі. Перша з тих подій — це звичайна зустріч з викладачем кафедри української літератури Чернівецького університету Олексою Стратоновичем Романцем на республіканському семінарі товариства «Знання». Ми, представники Буковини, жили разом в одній кімнаті готелю «Україна». У вільний від семінарських засідань час проводили нескінченні розмови про класичну й сучасну літературу, про Лесю Українку, С. Єсеніна та М. Емінеску, яких вважаємо світочами нашої цивілізації. Ремствували на перекладачів, які не зуміли передати всі тонкощі поезії М. Емінеску, окраси світової літератури....Ті незабутні вечори приємних розмов залишили в мені, крім інтелектуальної насолоди й радості спілкування з ученим-ерудитом і яскравою особистістю..."

  Надії Денисівни Бабич

"  Я багато чим завдячую Олексі Стратоновичу …Я мала велике щастя мешкати з Олексою Стратоновичем в одному під’їзді будинку Це великий вчений, ходяча енциклопедія! Не було такого питання, про яке не можна було б довідатися в Олекси Стратоновича. З будь-якої галузі знань і взагалі з інтелектуальних надбань людства. Я кажу без найменшої гіперболи, що це була дивовижна людина...  Таких людей я більше не зустрічала…"

Богдана Івановича Мельничука 

" Знав Олексу від першого курсу: я вступив на філологічний факультет 1954 року, а Олекса тоді вже працював... Він прожив тяжке життя, але водночас дуже цікаве, змістовне, надзвичайно корисне для громади, не тільки Чернівців, України, але і наших сусідів. Олекса Романець – видатний знавець україно-молдавсько-румунських фольклорних літературних зв’язків. У ньому поєдналося знання цих культур з блискучим знанням літератур, мов, народної творчості, адже батько його був українцем, а мати молдаванкою... У філологічній науці дуже важко зробити якісь відкриття: Олекса ж встановив час написання пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш…», ґрунтовно довів, що збірник «Запорожская старовина» не є «фальсифікатом» тощо…"

Ігоря Григоровича БуркутаКоли був зовсім молодим викладачем, мені поталанило кілька років попрацювати з Олексою Стратоновичем в одному кабінеті. І я побачив, як працюють справжні науковці. До того я й не уявляв, що стільки можна працювати, стільки знати! В педагогіці є один ефективний метод – власний приклад. Приклад Романця дозволив нам, молодим науковцям, стати тим, ким ми врешті-решт стали.

Чесні і різні спогади про науковця, про  людину. Але всі - надзвичайно вдячні. 

 І ще згадаю один, на мій погляд, досить виразний. При відкритті меморіальної дошки на будинку, де 10 років мешкав Почесний громадянин Чернівців.

Володимир Старик, Голова громадської  організації "Український народний дім в Чернівцях" промовив:    " Насправді у нас був один краєзнавець – це Олекса Романець."

 Враховуючи  саме цю грань наукового таланту вченого, обласна краєзнавча премія носить ім'я Олекси Романця. Заснована у 2010 році вона щороку вручається за розвиток краєзнавства та збереження культурної спадщини Буковини. Приємно, що саме у відділі краєзнавства працює 3 лауреати цієї престижної премії. А це означає, що робота з популяризації краєзнавчої літератури,  діяльності Олекси Стратоновича та його бібліотеки продовжується..

.