Дебют. Зустріч у Всесвітній день книги

 

  Квітень - найкрасивіший весняний місяць: щодня дарує нові кольори і аромати відродженої після зими природи. Все цвіте і надихає творчих людей на нові сюжети. Молодь все частіше звертається до поезії, намагаючись "високим стилем" передати свої емоції. Щоправда, у наших Дебютівців все більше твориться проза. І це надзвичайно цікавий процес, бо багато хто з учасників клубу починав саме з поезії. Та все ж, квітень подарував свої ліричні настрої нашим поетам. "Квітень"- так і називається вірш Ольги Васкан.

Цей та інші - "Все змінюється кожної хвилини", "Старі фотографії", "Моя Україна" авторка написала в період між зустрічами в клубі.
А ситуція, що склалася минулого разу і перипетії пов'язані в зв'язку з "евакуацією" того ж вечора вилилася у оповідання Раїси Рязанової. "Екстремальний "Дебют". Хто не читав у групі , той мав задоволення почути його у авторській інтерпретації.

Як завжди у житті, трагічне сусідить із комічним і навпаки. Ми сміялися і сумували разом з героями творів, запропонованих авторами, бо, переважно вони мали реальну основу. Своєю присвятою художнику Олександру Гармидеру, річниця прощання з яким була у квітні, п. Раїса перейшла від прози до поезії. В наступному вірші запросила до роздумів , як ми змінюємося сьогодні.
Власні переклади з німецької мови поезії Рози Ауслендер різних періодів життя запропонував Сергій Воронцов. Дещо епатажні - з молодіжної творчості "Фото часу", " Рафінованіша, аніж цукор" та спогади про американський період, написане вже у Німеччині - "Нью Йорк"
Власну ж творчість Сергій представив і поезією, і прозою. Цікавим віршем з слів-новотворів знайомимо і вас.

позасезонне)
///
осінь
шурхень листень димень
мурашень пронизень досерцень
пальці твої холодні, погляд твій назавжди
осінь
сльозень думень сіринь,
тож, як у хвилях неба
лазурні уздриш острови
кричи " це моя земля"
осінь
пташень рудень ніжень небень
гілки складаються в хокку
про листя, що відлітає
З минулого виринули і образи чернівчан, дещо дивакуватих, але це те, що приваблює автора - спостерігати за ними і звертати й нашу увагу на цю сторінку життя міста.

З новим жанром - фентезі долучився до "Дебюту" Олександр Мартиненко. Минулої зустрічі він познайомив нас із фрагментом про містичні числа, заплетені у історію Чернівців "про давню Чернівецьку таємницю". А цього разу розширив тему, вводячи читача до передісторії героїв - " Хто такий "человек".

Знаючи Наталію Гриценко, як авторку серйозних досліджень історії роду в канві історії міста, відкриваємо для себе нову грань її таланту, як пиисьменниці-гумористки. Напівфантастичну, чи ж створену в уяві жінки ситуацію авторка змалювала у своєму оповідання "Облом". Її вміння уловлювати комічне у житті, поринати до смішних сюжетів захоплює і додає позитивних емоцій, як, власне і авторське читання.

Теми смішні і серйозні чергувалися, тримаючи нашу увагу. Ігор Померанський повернув нас до реалій. Оповідання "Вчора. Сьогодні. Завтра", яке почав відсторонено, з розмови героя з онуком про значення цих слів, а вибудував фабулу навколо роздумів: "Вчора наробили на Уралі бомб та снарядів, сьогодні звезли в Україну, завтра в стволи заштовхнуть і будуть щосили гатити."...

Перемкнулися від гіркоти воєнних дій до стану наших співгромадян у країни Європи, слухаючи оповідання Хелени Щирої "Жоржини по-українськи". Сміх крізь сльози - наші емоції від почутого.

І зовсім гумористичний сюжет про прізвища/ прізвиська при перебуванні за кордоном оповідання Сергія Гакмана "Супермен" допоміг перейти від трагічних подій до подальшого знайомства з іншими текстами.
Вкотре своїми цікавими своєрідними снами-передбаченнями поділилася Діна Канюченко-Пугачова.

І все ж, весна і квітуюче обрамлення Чернівців надихає на відтворення цієї казково-ароматної атмофери у творах наших авторів. Милувалися і ми цвітом сакур, слухаючи Ірину Горбачевську і її оповідання "Сакура".


І закінчу тим, з чого починала. Саме в день книги ми повідомляємо, що до 10-річчя "Дебюту" готуємо Альманах творів учасників клубу. Обговорили варіанти обкладинки і запрошуємо знайомитися з ними на сторінці Раїси Рязанової. Книга буде чудовою! А хто захоче придбати примірник книги, звертайтеся, тираж ще формується.


Фото В. Безпальченка, Р. Рязанової

« Чернівці – це місто, де живуть книги і люди» (П.Целан)

 Цю фразу, що стала вже крилатою Пауль Целан промовив на врученні премії Георга  Бюхнера, найпрестижнішої літературної премії Німеччини у 1960 році. 

Сьогодні вона прийшла на пам'ять у звязку з відзначенням Всесвітнього дня книги та авторського права.  Та ще й додати, що можна безкінечно дивитися, як тече вода, горить вогонь і захоплюватися , спостерігаючи за людиною з книгою. А в Чернівцях є ким захоплюватися. Наші, бібліотечні літературні клуби  "Пере(про)читання і "Дебют-Читання", літературні фестивалі   - тому свідчення .  У Чернівцях читають! Читання -це нескінченний цікавий світ.  

Невеличкий фото-екскурс . На фото відомі чернівчан, яких "впіймав" фотооб'єктив наших не менш відомих фотомайстрів. Впевнена, що у кожного чернівчанина , хто любитиь книгу є у альбомах не менш цікаві фотомиті. Додавайте!  (А в "Магії" вже неодноразово були сторінки , присвячені  чернівчанам, що читають)

Валентина Чолкан

в клубі "Пере(про)читання

Марина Горбатюк - модераторка клубу, авторка власної збірки поезії " Книга мовчань"

Ольга Романюк

Чернівачни читають в бібліотеках, в книгарнях,  вдома , в кав'ярнях,

 на вулицях,- скрізь, де зручно і де захопив сюжет. 

                                                                      

 Інга Кейван

                                                            Одарка Кучерява

                                                                         Інна Дутчак

                                                          Лілія Шутяк

                                                                       Юлія Роуз

                                                                     

                                                                                                                         Сергій  Кізіма 

Олена Танасійчук і Сергій Гакман

                                                         Тетяна Гакман і Сергій Гакман

Навіть майбутні книги ми читаємо. Це вже в "Дебюті",  де дебютують тексти, що згодом стануть книгами. А їх у учасників вже багато вийшло з друку. Саме сьогодні ми зберемося на чергову зустріч . Запрошуємо!   І кілька фото від "Дебюту".

                                                   Сергій Воронцов

                                                     Галина Пелепюк-Мрихіна

                                                        Валентина Мацерук

З Днем книги, друзі. Читайте і будьте успішними!

Використано фото  Т.Піца,  Kateryna Omelianenko та взято зі сторінок читачів.

Олекса Романець. Цікаві сторінки: Чернівці-Париж.

 Тиждень тому, 2 квітня  була 103 річниця від дня народження Олекси Стратоновича Романця. На нас  з портрета дивляться мудрі і добрі очі  видатного вченого і доброї людини. Про цей портрет  "Магія Буковини" вже  згадувала у 2016 р. :"Це фото найбільш використовуване  у друкованих джерелах. А авторство  належить француженці  Маші Меріл." 

Які ж перипетії  долі привели відому французьку акторку, дружину ще більш відомого композитора Мішеля Леграна, народжену у 1940 році у Марокко на Буковину?  Відповідь очікувана: вивчення родоводу. І Маші неймовірно поталанило на зустріч з Олексою Стратоновичем і  його сприянню у експедиції до родинних місць.  

   Невеликий екскурс до інтерв'ю з Тарасом Івасютіним :У моїй бібліотеці є книга Марії Гагаріної "Blonds etaient les bles d'Ukraine" ("Українська пшениця була білявою"), видана 1989 року у паризькому видавництві  Robert Laffont, власне з передмовою її доньки,  яка спонукала маму написати свої мемуари. Княгиня Марія Гагаріна, яка походить із знатного аристократичного роду, народилася на українському Поділлі на початку XX століття. У книзі вона оповідає про бурхливі події (війна, революція), які змусили її родину тікати, рятуючись від комуно-більшовицької навали, через Кам’янець-Подільський, Хотин, Чернівці до Румунії, а далі до Франції. Чернівці вона описує з надзвичайною любов’ю, називаючи їх "усміхненою столицею Буковини". Тут у 22-річному віці вона навчалась в університеті в атмосфері, як вона зазначає, "опери, філармонії, буковинської єпархії, вишуканого товариства, багатонаціонального населення, процвітання та щасливого, веселого життя" ( https://dzerkalo.media/news/istoriya-tarasa-ivasyutina-z-kolomii-golovnogo-frantsuza-chernivtsiv-yakiy-otrimav-list-vid-brijit-bardo)

  Трохи більше про історію роду. Маша Меріл (Меріль) - творчий псевдонім Марії-Магдалени Володимирівни Гагаріної.  Французька акторка, правнучка  письменника  Володимира  Сологуба, на творчість якого мав  суттєвий вплив Микола Гоголь, племінниця Анатолія Гагаріна з Одеської гілки роду. Мати - Мері (Марія) Всеволодівна Бєльська,  походила з малоросських дворян. Оскільки на той час це була територіально єдина країна, то  акцент на українську частину у спогадах відсутній. Ще в молодості  Маша Меріль  відмовилася від князівського титулу та знаменитого прізвища. Вона пояснювала: «Я не люблю, коли мене називають княгинею, – казала моя мама Марія Гагаріна. - Ті, хто це знає, хай знають. А тим, хто не знає, необов'язково знати». Ми ніколи не хизувалися своїм походженням, не виставляли його напоказ, не вимагали жодних привілеїв. Я цю якість успадкувала. На родовому гербі Гагаріних французькою мовою написано девіз «Бути, а не здаватися». До речі, наш рід виявився розкиданим у всьому світі, є у нас родичі й у Росії».

  Багато грунтовних сторінок, щодо українських  коренів родини додали дослідження Наталії  Якців, науковиці   Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 

У її дослідженні знаходимо конкретні адреси проживання родини на теренах Буковини: "Півтора тисячі гектарів родючої землі поблизу хутора за 10 кілометрів від Дністра княгиня Бельська-Гагарін придбала для свого сина Всеволода, сама поселилася в Рашкові, а замок у Капльовці  ( Каплівці) віддала сину Ростиславу. …  Після Києва ….Поселившись у тітки Анни в Хотині, Марія сумно споглядає рівнини Поділля"   (//Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип 36, том 3, 2021)

   А сама Маша  у  інтерв'ю  телевізійній програмі "Паризький журнал", телеканал "Культура", 3 грудня 2006 р. ( https://deligent.livejournal.com/18993438.html)    більш розлого розповідає про вибір псевдоніму: "У моїх предків були землі в Україні. Це були досить самобутні сім'ї, тому що вони жили в селі цілий рік, хоча мали будинки та особняки в Санкт-Петербурзі та Москві. Але вони більше любили жити у селі. Моя мама розповідала, що шлях від одного кордону володінь до іншого займав три дні на коні. Звичайно, під час революції вони все втратили. Їхнім станом були землі, у них не було інших цінностей. Мої батьки залишилися без гроша. Мама зуміли вивезти деякі прикраси, зашивши їх у поділ сукні, а батько не мав нічого…  Я взяла інше прізвище, бо не хотіла неприємностей моїй родині, моїм сестрам. Вони не належать до світу кіно. І я подумала, що треба взяти псевдонім, бо знаю, що актрисі доводиться грати і неблагородні ролі. Я не хотіла, щоб це прізвище, це відоме російське прізвище, було пов'язане з кінематографом. Я прагнула свого власного "я", я не хотіла ставати заручницею свого походження. Бути княжною Гагаріною – це мене дуже бентежить. І, зауважте, Гагаріна французькою не так вже й красиво звучить. І потім, це дуже важко сказати, "Гагаріна", вони це не зможуть вимовити, не зробивши помилки.  Але головна причина – я не хотіла бути зобов'язаною своєму російському походженню. Мені це було ні до чого. Нехай кажуть, що я талант, я хороша актриса. Тільки не те, що мені пощастило, оскільки я зі старовинного російського роду"  

 

У 1989  р. у Франції вийшла з друку книга матері Маші, Марії Гагаріної з передмовою доньки, яка пояснює її майбутній візит на Буковину : "Коли прийшов час розлуки матері з дочками, ми відчули, що нам потрібен «місток», лінія возз’єднання: нитка нашого походження, нашої ідентичності, яку вона одна, після всіх родинних втрат, могла відтепер нам передати".  ( Чомусь пам'ять із зустрічі з донькою О.С.Романця, Оксаною Олексіївною утримує інформацію, що Марія Гагаріна уклала ще й  книгу  рецептів української кулінарії).

 От заради збереження цієї "нитки походження" Маша Меріл і прибула на Буковину на початку 90-х років  минулого століття. Поїздка виявилася плідною і важливою  для Маші, про що засвідчує її  лист  від 13 вересня  1993 р. :"Сердечний привіт з Парижу"

«Дуже рада була з вами познайомитися і завдяки вам побачити місця, де проживали мої дідусь та бабуся, тітки і моя мама в Хотині стільки літ тому… Завдяки вашим знанням з історії України та Чернівців зокрема ми швидше змогли досягти нашої цілі. Це просто чудо, що ми все знайшли!».