субота, 15 червня 2024 р.

«Епоха «Білого птаха» ще не закінчена» (В.Герасим'юк)

 

Зернинки, які створюють образ. Цікаві факти за матеріалами преси.
Іван Миколайчук. Про цю людину-легенду написано достатньо: дослідження науковців, спогади родичів і колег, враження глядачів. Важко додати щось нове. Проте згадуючи відомого земляка в зв'язку з 83-ю річницею від дня народження цікавими моментами з його творчого життя, віддаємо належне його пам'яті. Адже Іван Миколайчук був магнетичною особистістю в житті і неймовірно талановитим митцем. І тому ми його шануємо, пишаємося і пам'ятаємо особливо, тому що він - буковинець. І багато наших земляків знав його особисто.

* Анатолій Томків розпочав свою першу книгу «Хто пацив, той знає», яка вийшла з друку до 70-річчя з дня народження Івана Миколайчука з фото-кадру з фільму «Білий птах з чорною ознакою», у якому, як старшокласник Розтоківської школи, брав участь у масовці та безпосередньо перебував у епіцентрі атмосфери творення. У своїх спогадах письменник відкриває деякі містичні зв’язки між фільмом і сьогоденням, так звані «Коди Миколайчука», згадуючи слова Іванового брата ( за роллю – одного з синів Дзвонаря): «Пройде сорок років і лише тоді Іванові думки сповна відкриються людям» [мав на увазі біблійних сорок років]. "Про зашифроване очікування у фільмі розповів мені брат Івана Миколайчука Михайло, один з синів Дзвонаря у «Білому птасі», з яким товаришував і я, і друзі зі студентської кімнати. У кадрі Михайло цілує руку панотцеві, який благословляє землю Дзвонарів на врожай, і усміхається. У тій усмішці було щось не від сюжету, а від неба, у яке спрямовувався погляд «миколайчуківсько-шевченківських» очей... Михайло відкрив мені таємницю знаменитого брата, який свідомо все робив так, аби його зрозуміли не відразу, а через десятиліття, і я почав шукати у фільмі зашифровані ключі, повертаючись у казкові дні, коли директор школи Микола Михайлович Томків відпускав з уроків відібраних для зйомок «характерників». І хоч нам хотілось ще й відростити таке ж довге волосся, як і в Миколайчука, чого не дозволяла шкільна дисципліна, ми попри ту неможливість отримували можливість долучитися до незбагненності творення екранної поезії з місцевої буденщини."

А дружина Івана Миколайчука, Марія Євгенівна згадує, що першим її подарунком Іванові з нагоди вступу до інституту були книги «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського та «Художник» Т. Шевченка Ці книги виявилися пророчими: Іванові ролі у цих фільмах стали провідними у його творчості. А вже, як почав зніматися в «Тінях…», дружині наснився сон, ніби до їх осені постукав сам… Тарас Шевченко . «Відчиняю – стоїть Тарас Григорович. – Іване, – гукаю, – ти знаєш, хто до нас прийшов?» А Іван : «Хто б не був, запрошуй до хати». А наступного дня Івана Миколайчука затвердили на роль Шевченка.
  
Івана Миколайчука шанував не лише український глядач. Його ім'я вже було відомим, завдяки фільму "Тіні забутих предків", що демонструвався у Європі за назвою "Вогняні коні". Актора запрошували на зйомки зарубіжні кіностудії. У 1972 році Іван Миколайчук знімався у Болгарії в фільмі «Народження людини». Тоді він мав змогу зустрітися з Вангою. І про що ви думаєте, запитав Миколайчук у сліпої провидиці? Та зовсім не про те, що його чекає. Він хотів знати інше: « …Якби мене побачив Шевченко, що б він сказав? // Миколайчук М. «Щоб зіграти роль Тараса Шевченка, Іван готовий був повзти від рідного села до Києва на колінах»// Урядовий кур’єр – 2011­– 15. черв. (№ 107)
   А за спогадами сестри Фрозини « Іван тільки шкодував, що не знявся у ролі Франка.»(https://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/)

*

І ще зі зйомок у Болгарії. Водночас із роботою Івана Миколайчука у фільмі "Мій перший день" (до речі сам фільм в Україні глядачі побачили лише через 40 років після зйомок) у Болгарії знімався французький актор Жан-Поль Бельмондо. Французький актор виявив бажання зустрітися і подивитися, як працює наш актор. І вони зустрілися, провели разом вечір, відмовившись від перекладача: "Які ж ми актори, якщо один одного на зрозуміємо" (Ж.П. Бельмондо)
*
Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» у 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронг, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!».
*
 Саме Іван Миколайчук повернув до України Леоніда Бикова. 1966-го року після на­стійних умовлянь Івана Мико­лайчука актор таки переїхав у Київ. В той же день він познайомився і з Іваном Гаврилюком, який передає своє і Миколайчукове ставлення до Л. Бикова так: Усі ми грішні, десь щось не­праведного у кожного є за со­бою. Леонід Биков — виняток, він без гріха! Геніально ска­зав про нього Іван Миколайчук: «Леонід Биков — як хліб».

" Вирізнявся Іван Васильович і вирізнявся передусім, звичайно, своєю вродою, зовнішністю. Він був неймовірно красивий. Якщо говорити про ідеал українського чоловіка, українського юнака, то він найкраще до цієї ролі надавався." ( Л. Череватенко, кінокритик і літературознавець )

Іван Миколайчук був надзвичайно переконливим і органічним у різних ролях. І головні, і епізодичні ролі грав яскраво, переконливо. талановито. Не грав - жив у образах.
"Помилка Оноре де Бальзака"

" Миргород і його мешканці"

"Бур'ян" Перед зйомками у ролі Давида Мотузки у фільмі «Бур’ян» три дні нічого не їв.

* Шлях у професію і участь родичів у кіно .

Перший сценарій І. Миколайчук написав у 17-річному віці. Це була п’єса «Живий хрест у мертвій діброві», в основі якої лежить реальна історія місцевих Ромео і Джульєтти. Написана буковинським діалектом. Автор вважав, що непогано було б поставити її у Чернівцях. // Губенко Л. Марічка Миколайчук: «Іванові було тісно у цьому світі».

До речі, Сама Марія Миколайчук розповідала, що Іван мав намір зняти дружину у власному кіно: "Стану знаменитим режисером - зніму тебе в кіно", але згодом зрозумів -"З двох лиш один може бути кіношником". Проте, спробувати себе у цій непростій справі він таки надав можливість рідним братам і сестрам- у фільмі «Білий птах із чорною ознакою» знімалися брати Івана — Юрій і Михайло, сестра Іванка — у «Тронці»,сестра Фрозина — у масовці до фільму «Така пізня, така тепла осінь». https://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/

Відомо, що Іван Миколайчук був надзвичайним патріотом. Любив усе українське, народне, автентичне. Навіть у жартах тримав на меті привернути увагу до свого, рідного. Федір Стригун у  спогадах ділиться і таким цікавим епізодом. «Одного разу ми поїхали вдвох на ринок, щоб придбати джинси. Довелося довго шукати, щоб натрапити на справжній фірмовий товар. А тому Іван був роздратований і сказав: "Федоре, поглянь, та ж джинси – це наші гуцульські гачі! Певно гуцули, які емігрували в штати, навчили американців шити ці самі джинси. У США тепер усі задаються і ніхто не говорить про авторське право і не платить гуцулам за ідею»    /Народний артист України Федір Стригун: "Він був білим птахом у вітчизняній кінематографії" / підгот. А. Бучковська // Рідний край. - 2011. - 17 черв. (№25). - С. 1.

   Іван Миколайчук уже щиро переймався долями земляків. Є кілька епізодів у його житті, які мав намір втілити у власних сценаріях. Один із його рідного села. У місцевій психіатричній лікарні на лікуванні перебував німий хворий, який до всього боявся грому. Іванові трапилася нагода бачити його "зцілення". Якось, повертаючись з пасовища з коровою під час грози, побачив, як цей хворий біжить і кричить. Лікарі, навіть, не повірили. Але проаналізувавши, як версію сприйняли: хвороба розвинулася, як реакція на якусь подію часів війни. І ця версія підтвердилася. Домовилися з Миколайчуком про експеримент,  написали сценарій, де Іван зіграв військового. Результат був вражаючим: хворий заговорив, згодом остаточно вилікувався і мав повноцінну сім'ю.

Інший сюжет, який не встиг втілити Іван Васильович стосується історії побудови Дністровської ГЕС та затоплення навколишніх сіл. Реальна історія мешканки с. Кормань, яку вона описала у листі до Івана Миколайчука і яку він читав крізь сльози стосувалася вимоги до селян перед виселенням власноруч вирубати сади. Як не змогла жінка зрубати калину, плодами якої вилікувала свою доньку. Змінити державні плани щодо будівництва ГЕС, звісно ніхто не міг, проте про трагедію селян  Іван Миколайчук, як сценарист і режисер планував створити кіноновелу.

Трепетно ставився Іван Миколайчук до родинного обійстя.  Це було його місце сили. "Ми любили їздити в Карпати. Це наше улюблене місце і особливо восени.Там ми забували про все на світі. Осінь була наша" -М.МИколайчук.

Був у Івана біля рідної хати й улюблений куток– у садку, зверху над хатою. Звідти було гарно видно Черемош. Іван, як був молодий, часто повторював, щоб його, як Шевченка над Дніпром, поховали над Черемошем. Але коли вже було йому зовсім зле, коли вже хворий був, то сказав: « Ні, то жарт був. Не треба мене там ховати. Там завше діти граються. Чого вони мають боятися якоїсь могили?» // Вишневська М. – Бук віче–2011–10 черв. (№34)-с.2

Передчував, що першим із дітей великої родини помре . Зі спогадів Фрозини : Іван йому 
(племіннику Михайлу, синові Фрозини) наказав: «Будь мужчиною. Бабі й мамі — ані слова». І так само Марії наказував. Він так і казав, що найперший має померти: «Ви всі живете своїм життям, а я — багатьма». //Сестро, сестро… Розмова з сестрою Івана Миколайчука – Фрозіною Розмовляла Наталя Дмитренкоhttps://rozmova.wordpress.com/2021/03/13/frozina-mykolaichuk/

Іван Миколайчук - режисер

Сьогодні Іван Миколайчук живе у книгах, поезії, кіно, спогадах, паам'ятниках, назвах вулиць і... у лебедях. Бо, як сказав народний артист України Роман Балаян " Для мене Іван Миколайчук - Кіносковорода, Кіноприймаченко і Кінобілокур". Таким і ми сприймаємо і вшановуємо пам'ять великого українця, буковинця, митця і людину, земляка Івана Миколайчука.