Тиждень тому, 2 квітня була 103 річниця від дня народження Олекси Стратоновича Романця. На нас з портрета дивляться мудрі і добрі очі видатного вченого і доброї людини. Про цей портрет "Магія Буковини" вже згадувала у 2016 р. :"Це фото найбільш використовуване у друкованих джерелах. А авторство належить француженці Маші Меріл."
Які ж перипетії долі привели відому французьку акторку, дружину ще більш відомого композитора Мішеля Леграна, народжену у 1940 році у Марокко на Буковину? Відповідь очікувана: вивчення родоводу. І Маші неймовірно поталанило на зустріч з Олексою Стратоновичем і його сприянню у експедиції до родинних місць. Невеликий екскурс до інтерв'ю з Тарасом Івасютіним :У моїй бібліотеці є книга Марії Гагаріної "Blonds etaient les bles d'Ukraine" ("Українська пшениця була білявою"), видана 1989 року у паризькому видавництві Robert Laffont, власне з передмовою її доньки, яка спонукала маму написати свої мемуари. Княгиня Марія Гагаріна, яка походить із знатного аристократичного роду, народилася на українському Поділлі на початку XX століття. У книзі вона оповідає про бурхливі події (війна, революція), які змусили її родину тікати, рятуючись від комуно-більшовицької навали, через Кам’янець-Подільський, Хотин, Чернівці до Румунії, а далі до Франції. Чернівці вона описує з надзвичайною любов’ю, називаючи їх "усміхненою столицею Буковини". Тут у 22-річному віці вона навчалась в університеті в атмосфері, як вона зазначає, "опери, філармонії, буковинської єпархії, вишуканого товариства, багатонаціонального населення, процвітання та щасливого, веселого життя" ( https://dzerkalo.media/news/istoriya-tarasa-ivasyutina-z-kolomii-golovnogo-frantsuza-chernivtsiv-yakiy-otrimav-list-vid-brijit-bardo)
Трохи більше про історію роду. Маша Меріл (Меріль) - творчий псевдонім Марії-Магдалени Володимирівни Гагаріної. Французька акторка, правнучка письменника Володимира Сологуба, на творчість якого мав суттєвий вплив Микола Гоголь, племінниця Анатолія Гагаріна з Одеської гілки роду. Мати - Мері
(Марія) Всеволодівна Бєльська, походила з малоросських дворян. Оскільки на той час це була територіально єдина країна, то акцент на українську частину у спогадах відсутній. Ще в молодості Маша Меріль відмовилася від князівського титулу та знаменитого прізвища. Вона пояснювала: «Я не люблю, коли мене називають княгинею, – казала моя мама Марія Гагаріна. - Ті, хто це знає, хай знають. А тим, хто не знає, необов'язково знати». Ми ніколи не хизувалися своїм походженням, не виставляли його напоказ, не вимагали жодних привілеїв. Я цю якість успадкувала. На родовому гербі Гагаріних французькою мовою написано девіз «Бути, а не здаватися». До речі, наш рід виявився розкиданим у всьому світі, є у нас родичі й у Росії». Багато грунтовних сторінок, щодо українських коренів родини додали дослідження Наталії Якців, науковиці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
У її дослідженні знаходимо конкретні адреси проживання родини на теренах Буковини: "Півтора тисячі
гектарів родючої землі поблизу хутора за 10 кілометрів від Дністра княгиня
Бельська-Гагарін придбала для свого сина Всеволода, сама поселилася в Рашкові,
а замок у Капльовці ( Каплівці) віддала
сину Ростиславу. … Після Києва ….Поселившись
у тітки Анни в Хотині, Марія сумно споглядає рівнини Поділля" (//Актуальнi
питання гуманiтарних наук. Вип 36, том 3, 2021)
А сама Маша у інтерв'ю телевізійній програмі "Паризький журнал", телеканал
"Культура", 3 грудня 2006 р. ( https://deligent.livejournal.com/18993438.html) більш розлого розповідає про вибір псевдоніму: "У моїх предків
були землі в Україні. Це були досить самобутні сім'ї, тому що вони жили в селі
цілий рік, хоча мали будинки та особняки в Санкт-Петербурзі та Москві. Але вони
більше любили жити у селі. Моя мама розповідала, що шлях від одного кордону
володінь до іншого займав три дні на коні. Звичайно, під час революції вони все
втратили. Їхнім станом були землі, у них не було інших цінностей. Мої батьки
залишилися без гроша. Мама зуміли вивезти деякі прикраси, зашивши їх у поділ
сукні, а батько не мав нічого… Я взяла інше
прізвище, бо не хотіла неприємностей моїй родині, моїм сестрам. Вони не
належать до світу кіно. І я подумала, що треба взяти псевдонім, бо знаю, що
актрисі доводиться грати і неблагородні ролі. Я не хотіла, щоб це прізвище, це
відоме російське прізвище, було пов'язане з кінематографом. Я прагнула свого
власного "я", я не хотіла ставати заручницею свого походження. Бути
княжною Гагаріною – це мене дуже бентежить. І, зауважте, Гагаріна французькою
не так вже й красиво звучить. І потім, це дуже важко сказати,
"Гагаріна", вони це не зможуть вимовити, не зробивши помилки. Але головна причина – я не хотіла бути
зобов'язаною своєму російському походженню. Мені це було ні до чого. Нехай
кажуть, що я талант, я хороша актриса. Тільки не те, що мені пощастило,
оскільки я зі старовинного російського роду"
У 1989 р. у Франції вийшла з друку книга матері Маші, Марії Гагаріної з передмовою доньки, яка пояснює її майбутній візит на Буковину : "Коли прийшов час розлуки матері з дочками, ми відчули, що нам потрібен
«місток», лінія возз’єднання: нитка нашого походження, нашої ідентичності, яку
вона одна, після всіх родинних втрат, могла відтепер нам передати". ( Чомусь пам'ять із зустрічі з донькою О.С.Романця, Оксаною Олексіївною утримує інформацію, що Марія Гагаріна уклала ще й книгу рецептів української кулінарії).
От заради збереження цієї "нитки походження" Маша Меріл і прибула на Буковину на початку 90-х років минулого століття. Поїздка виявилася плідною і важливою для Маші, про що засвідчує її лист від 13 вересня 1993 р. :"Сердечний привіт з Парижу"
«Дуже рада була з вами познайомитися і завдяки вам побачити місця, де проживали мої дідусь та бабуся, тітки і моя мама в Хотині стільки літ тому… Завдяки вашим знанням з історії України та Чернівців зокрема ми швидше змогли досягти нашої цілі. Це просто чудо, що ми все знайшли!».
