"Дебютівці" попрощалися з зимою

 

Тепло, світло і оптимістично "Дебютівці" проводжали зиму, сподіваючись на кращі зміни з приходом весни.  Лютневий творчий  доробок  не по-зимовому був щедрим. У текстах панували різні теми і жанри - всі неповторно цікаві за сюжетом. Прозаїки пропонували, як написані  на основі власних досвідів , так і створені  у авторській уяві, оповідання. 

Софія Березіна за час нетривалого перебування у Румунії, зібрала історії  50 відомих  євреїв міста Клуж- Напока, побратима Чернівців та видала книгу, про яку і повідомили  на зібранні "Дебюту".

А слухачам Софія Ісааківна зачитала оповідання  "C'est la vie" про перипетії в облаштуванні побуту переселенки, обмеженої у знанні мови. 

Ольга Васкан, у свою чергу, запропонувала підбірку поезій. Здатність авторки до творчості в прозі і різноплановій поезії вражає. Цього разу вона  познайомила нас зі спробою філософського погляду на час - "Час",  розібратися у нових тенденціях - "ШІ", і, зрештою, віддати належне зимі - "Синє по синьому...". А під враженням нещодавної зустрічі з дітьми на презентції власної книги "Хто живе поблизу нас" у Чернівецькій обласній бібліотеці для дітей написала чудовий дитячий вірш "Я вигадую казки". Як зазначає Ольга Василівна, вірш написався миттєво.   Не дивно, що лірична поезія Ольги Васкан резонує у співочій душі талановитої Валентини Чолкан, часто вже під час читання вірша. З великим задоволенням і вдячністю слухали у виконанні Валентини Андріївни пісню на слова О. Васкан "Вже йде зима і сніг летить колючий". Та особливо запала в серця "Коляда". Якось симолічно було прощатися із зимою саме так.

 Продовжувався цикл текстів на тему " Як я прийшла у "Дебют". Цього разу із своїм оповіданням-спогадами  "Література і фізкультура  або мій перший "Дебют"   знайомила Галина Мрихіна.   У властивій манері з гумором оповідати про серйозні речі,  заволоділа увагою присутніх. А серед слухачів, традиційно уважно  сприймав текст герой багатьох оповідань, чоловік Олександр Мрихін.

 Наталія Гриценко мала змогу прочитати  оповідання з  екскурсом до  періоду життя в Чернівцях, коли зароджувалися традиції сімейного відвідування фотоательє. Про ритуали і правила  слухали оповідання "До знімкування". А  зважаючи на достатній резерв часу,  на прохання присутніх прочитала ще  із, так званої, жіночої прози "Специфічне замовлення".

 Авторською піснею  "А я ще молода" підхопила "жіночу" тему Діна Канюченко-Пугачова. Її співочий талант завжди очікуваний і створює особливу атмосферу.

До речі, Діна  розпочала створювати  аудіозаписи власних оповідань і ділитися ними в You  Tube. 

 Добіркою вишуканих поезій ділилася Раїса Рязанова.  Були вірші  присвячені музичній темі "Шкода, що не вчили мене грати на роялі", "Музика", були роздуми про стиль життя "Куди поспішаємо?", "Втомилися від метушні", була ностальгія  за містом шкільної юності - Алма-Ати  "Колись у південному місті..." Але, як би тепло і затишно нам не було  у колі друзів, відчуття  безпеки у нас тимчасове.  Повністю абстрагуватися від реалій не може жоден з нас, тим паче творчі особистості. В їх творчості попри всі оптимістичні ноти  звучать гіркі мотиви, як і у вірші Раїси Рязанової , написаному  буквально напередодні:

                      " У людей, обвіяних вітром війни змінюється колір облич    

                      Вони або бліднуть від жаху, або червоніють від болю.

                       Погляди пострілами злітать із темних очниць 

                       Запитуючи, ні- вимагаючи: доки?... "

Не оминула болючої теми війни  і Ольга Васкан- "Немає сил  нам на великі справи..." Та все одно ми невтрачаємо віри у Перемогу і своєю творчістю автори тримають культурний фронт.

 Не завжди наші зустрічі бувають численними. Місто невелике, у якому водночас відбуваються мистецькі заходи і їх  відвідування залежать від цих факторів,  проте підтримки і позитивної реакції  наших слухачів   нам було достатньо. Вдячні всім за щедрі аплодисменти, посмішки, доброзичливість. Гарний настрій пасує всім.

 А всі разом дякуємо нашим фотографам Валентині Кухлій, Юлії Боганюк, Раїсі Рязановій.

Із скарбнички історії Буковини : легенди і реалії

(Фото ілюстративне.Табакерка, Франція, Париж, 1757–1758 роки. Майстер Жан Жорж. Золото, серебро,  діаманти; карбування, орнамент накладної, лиття. Довжина 8,7 см; висота 4,2 см. Зберігається у Музеї Московського Кремля.)

 1. За Буковину - табакерку

Авторитетний знавець історії, науковець Олександр Масан, досліджуючи  історію назву краю  "Буковина", в одній із своїх публікацій ( "Другі іменини  краю" ) характеризує  населення тогочасного періоду, як таке, що здатне "сотворити   чудовий фольклор, поетичні легенди про наш край  і, нарешті, саму його назву". Тому  й не дивно, що тут народилася і така цікава легенда: щоб  убезпечити   дистрикт Буковина від приєднання до  складу Росії після підписання миру з Османською імперією, австрійці  подарували головнокомандувачу російської армії генерал-фельдмаршалу П.   Румянцеву 5 тисяч золотих і золоту табакерку, всипану діамантами." І вже  31 серпня 1774 р. австрійські війська вступили на територію краю.Розглядаючи ілюстративне  фото  та зважаючи на дату виготовлення  і місце зберігання, чому б і не пофантазувати, що  подарована табакерка, має подібний вигляд.

                                                 2. Шубранецька діадема 

 Земля Буковини приховує ще багато скарбів. До періоду імперії гунів, орієнтовно IV століття н.е.,  належить  і золота діадема з коштовним камінням, знайдена    біля села  Шубранець. Зберігається у Музеї Історичних коштовностей. Фото відсутнє. 

Але для уявлення, якими були прикраси  того ж періоду можна орієнтуватися на фото знахідки  діадеми  з  Черкащини.

3. А це вже  реальна  знахідка-скарб.

Срібна печатка із зображенням особистого родинного знаку Рюриковичів – багровидної риски із завитком – лише третя, виявлена в Україні. Наразі в Україні відомі лише три таких срібних персні (включно зі знайденим на Буковині). Знахідка належить до першої половини ХІІІ ст., її виявлено під час розкопок укріпленої феодальної садиби під Чернівцями у Чорнівці.  Знайдено археологами Чернівецького університету.  Чернівчан познайомили з цією  знахідкою 2 роки тому. 26.07 .2022 печатку було представлено на виставці одного експоната у Обласному краєзнавчому музеї.

 Юрій Чорней. історик і журналіст вже  наступного,  після виставки,  дня  так резюмував : " Здійснене науковцями дослідження дає підстави стверджувати, що згаданий перстень був не печаткою, якою опечатували грамоти чи інші види документів, прикладаючи їх до воску, а належав до категорії так званих "ввірчих" перстенів. Тобто таких, що заміняли ім'я власника і давали змогу діяти від його імені чи знаходитися під його захистом.  На перстні  чітко видно багровидний знак Рюриковичів: своєрідний двозуб, що з часом перетворився на всім відомий український тризуб.Чорнівський перстень, схоже, належав якомусь молодому за віком князю, оскільки є досить мініатюрним за розміром і підходить лише для досить тонкого безіменного пальця. Якість оздоблення перстня, який крім знака Рюриковичів, містить ще цілий ряд декоративних елементів, дозволяє припускати, що виготовив його не якийсь провінційний аматор, а столичний професійний майстер-ювелір." 

 ( https://buknews.com.ua/page/u-chernivtsiakh-pokazaly-unikalnyi-sribnyi-persten-kniazivskoi-dynastii-ryurykovychiv.html)

Цікавинки з історії Буковини Легенди чи реалії?

 

 *   Мюнхгаузен … вірити чи ні?  Буковинські пригоди Мюнгаузена- чергові вигадки в стилі самого барона?

  Процитую Степана Руданського : « вір не вір, а не кажи:«брешеш».  А краєзнавцям - широкий спектр пошуків .

 Автор, журналіст  Григорій Заславець  стверджує, що історія базується на фактах, виявлених науковцями і студентами факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім.Ю. Федьковича.

 Отже, хто  був прототипом літературного героя і які його пригоди відбулися на Буковині? Рудольф Еріх Распе  у «Пригодах барона Мюнхгаузена»  зобразив Карла Фрідріха Ієроніма фон Мюнхгаузена, який народився  1720-го року у маєтку Бондеведер  у родині барона Отто фон Мюнхгаузена і його дружини  Сібілли фон Реден-Херстенбек  (на фото).  Був 5-м з 8 дітей. Батька не стало, коли малюкові виповнилося 4 роки. Оскільки родина належала до  древнього  німецького роду, то у віці 15 років Ієронім  став пажем   у свиті  правлячого герцога Брауншвейг-Вольфенбюттельського Фердинанда Альбрехта ІІ, молодший брат якого, Антон Ульріх, на той час впродовж 4-х років безперспективно сватався до російської принцеси Анни, племінниці імператриці Анни Іоанівни. А шляхом до серця принцеси Антон Ульріх обрав участь у російсько-турецькій війні. Тут в боях за Очаків він втратив 2-х своїх пажів, тому запросив заміну. Одним із двох нових пажів і був Ієронім Мюнхгаузен. Шлях новоприбулих пролягав через Київ, де розмістився Брауншвейгський кірасірський полк.

  Неспокійна натура юнака, як пише Г.Заславець, шукала собі подальших пригод. І більшість з них очікувала на нього саме на території Хотинщини під час походу російської армії до кордону Османської імперії 1739 року.   (Заславець Г. Від імперії Візантії Андроніка і Комніна до  барона Мюнхгаузена// Відродження – 2013 – 19 груд.)  

  Авторитетний науковець Сергій Пивоваров також притримується думки про реальне перебування прототипа героя книги Р. Распе  на Буковині.

Навіть висуває гіпотезу, що   відомий "політ на ядрі"  розгортався в час битви під Ставчанами.

 "– Далі була битва під Ставчанами, де російська армія розгромила турків і змусила їх відступити, – ділиться дослідженнями Сергій Пивоваров. – Тоді, як описує барон, він зміг отримати інформацію про кількість гармат у противника в Хотинській фортеці. Пряма мова барона Мюнхгаузена:  "...Знадобилося нашому командирові дізнатися, чи багато у ворога гармат, – йдеться у книзі "Пригоди барона Мюнхгаузена". – Але у всій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився би пробратися у ворожий табір. Найхоробрішим, звісно, виявився я. Я став поряд із величезною гарматою, яка стріляла по турках, і коли з гармати вилетіло ядро, скочив на нього верхи й стрімголов понісся вперед... Звичайно, під час польоту я ретельно полічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові найточніші відомості про артилерію ворога".   ( Чорней В. Барон Мюнхгаузен міг воювати під Хотином// Молодий буковинець. Електронна версія  11-03-2010)

*                    

       Чарівна скрипка   Скеюца 

  Іон Скаловський – справжнє ім’я скрипаля із села Остриця, якого односельчани називали Скеюц (Коник, Цвіркун. – рум.) за його неперевершений талант. Звідусіль у селі лунав звук його скрипки, де відбувалися якісь святкові  події.  У чому ж секрет такого успіху? Звісно, у обдаруванні музиканта. Але не тільки. Інструмент, яким володів музика був незвичайним. 

  І про це  – реальна  історія. Перша світова війна.  1918 рік. Молодий  румун Іон із села Остриця,  мобілізований до австрійської армії , був поранений на території Австрії. Там отримав хірургічну допомогу, а на реабілітацію  його прилаштували у приватний   дім австрійця Густава. Густав і Іон добре ладнали між собою, вели довгі розмови про життя на  різних територіях однієї імперії, про побут і культуру людей, що було цікаво обом. Тому для Іона, коли він трохи зміцнів,  не стало проблемою прохання Густава допомогти у господі. Одного разу під час розбирання комори, на стіні він  побачив скрипку, добряче припорошену пилом. Істинний музикант ледве дочекався повернення додому власника, щоб попросити дозволу зіграти  на скрипці. Згода Густава була щедро винагороджена: гра скрипаля була того варта.  Балада Чіпріана  Порумбеску  так зачарувала власника скрипки ,Густава, що він  просив Іона  грати ще і ще.

 Скоро Іон отримав наказ про демобілізацію і почав збиратися додому. На прощання господар, зачарований такою неперевершеною майстерністю  хлопця, подарував йому скрипку, зауваживши, що все одно в домі нікому на ній грати.

  Повернувшись до цивільного життя вдома у рідному селі, Іон одружився, працював у Острицькій школі та заснував оркестр, який став елітним  у нашому краї. Багато подій відбувалося під гру маестро. Та закінчення історії про незвичайну скрипку досить сумна. Дружина, не будучи знавцем цінності інструмента, наполягла  на  продажі скрипки. Бо за неї давали «великі гроші».

 А все ж таки – чому? Чому комусь так була необхідна саме скрипка Іона?  Якось же докотилася слава про неї  до купців. Секрет розкрили донька  Іона,  Аніца і її чоловік Васілє, син Лєксия (Олексія) Каланчі, який був чудовим майстром музичних інструментів. Ремонтуючи тестеву скрипку він  зробив копію підпису на інстументі : «Stradivari», яку й показав оповідачеві цієї історії…

(  Цю історію описала Пуріч О.Ф. , вчителька Острицької школи Герцаївської громади.)

PS  Запрошуємо , звертайтеся до друкованих джерел. Ще немало цікавих фактів можемо відкрити.

Така тепла січнева зустріч у "Дебюті"

 

  Перша зустріч у цьому році вкотре довела, наскільки бажаними є наші щомісячні  зібрання в «Дебюті». Можливо, проміжок часу, який відділяє нас від попередньої зустрічі теж мав свій вплив, хоча був довшим всього на тиждень.  Проте радість, з якою зустрічали друзі один одного була набагато сильшою. Не втомлююсь повторювати, що ця атмосфера, яку створюють «Дебютівці», просто магічна. Мабуть тому тут постійно відчуваємо об’єднавчу силу  Магічного Куполу. Так було і цього разу. Не фантазуватиму, просто поділюся і ви переконаєтеся. Ще від часу зустрічі з Валентиною Мацерук з приводу виходу її другої книги «…Бо так звучить моє серце»  вірш «Меланхолійний вальс», який ввійшов до поетичної збірки відразу відгукнувся у співочих душах. Першою свою пісню на слова поезії показала нам Валентина Андріївна Чолкан на «Невипадкових зустрічах». Але глибоко запали  вони і в душу Діни Канюченко-Пугачової. І саме на січневій цьогорічній нашій зустрічі так склалися зорі, що ми знову почули вірші Валентини Мацерук, прочитані Людмилою Чередарик. ("Бажання", "Зима ще тільки починалась" та переклад вірша Раїси Рязанової "Картатий плед", в оригіналі - "Зимнеее солнце...")

У нинішній ситуації – це прекрасний  привід зустрічатися з Людмилою, яка «благословляла» становлення нашого клубу і через роки влилась до числа його учасників. І вірші Валентини стають ближчими, коли звучать з голосу для всіх «тут і зараз». І саме до цієї ж зустрічі у Діни Канюченко-Пугачової остаточно сформувалася пісня 

   Запис, який вже звучить зі сторінки  Відділ краєзнавства Чернівецької ОУНБ ім. Михайла Івасюка  https://www.facebook.com/share/v/12LhQbMKcfp/?mibextid=wwXIfr  

збирає  схвалення і аплодисменти. Як же нам всім приємно від таких оцінок, які підкреслюють доцільність і затребуваність  творчості «Дебютівців».

А далі Купол ще не раз викликав спорідненість тем  у творах учасників. Варто було Сергію  Гакману озвучити власні пригоди «на пероні» у етюді «Перш за все – пильність», як Ірина Горбачевська

підхопила власним  авторським текстом «Ретро ту-ту». Про неповторну акторську манеру виконання ненаписаного тексту  Ірини вже неодноразово говорилося. Але про цікаве і оригінальне варто повторювати.

  А далі споріднені теми про друзів-подруг звучали у оповіданнях Діни  «Крамничка з несподіванками» і Наталії Гриценко «Подруга».

 Звісно, це абсолютно різні за сюжетами  твори, але чомусь вони прозвучали саме  «тут і зараз». А авторське читання – це особливе задоволення, коли автор  особисто виступає актором художнього читання з відповідними акцентами і власними емоціями. А зважаючи на те, що саме 29 січня розпочинається Рік Змії за китайським календарем, то і тема «зміїних здібностей», притаманних жінкам (комусь безстрашністю, комусь мудрістю, комусь вмінням вислизнути з прикрих ситуацій, комусь – вжалити…)  також була присутньою в текстах.  То ж і не дивно, що фрагмент за назвою «Поня»  з роману-фентезі  від Олександра Мартиненка торкнувся і цієї особливості загадкової  жіночої  душі.

 Галина Мрихіна все частіше показує нам свою  перекладацьку майстерність. Цього разу вона подарувала нам український переклад оповідання Ф. Іскандера  «Мій дядя найчесніших правил» та переклад на українську мову вірша Раїси Рязанової «Навіщо ж я так подорослішала, мамо?»

А сама Раїса Рязанова не лише прочитала власну поезію «Очікування свята – час сподівань і чудес», « Що розповісти  онукам  про наш час», « Я пам’ятаю все – і нічого не пам’ятаю», «Я хочу написати свою формулу щастя», а і показала нову дитячу книжку, яку оформила, як художниця. І ця грань творчості нам цікава, бо знову підтверджує постулат «Талановита людина – талановита в усьому».

   

Поетичну сторінку  продовжила Ольга Васкан також віршами для дітей.

Зачитала і вірші, написані у січні : "Душа -тонка стеблинка", "Магія", "Сідає день".Та найбільше вразила останнім, про який   сказала: "вірш, що  відкрив мені себе саму".Адже він однаково змістовно читається від початку до кінця і в звортному  порядку :  від кінця до початку. ( Текст - в групі "Дебют-Читання")

 А Олена Дика повернула нас до часів, коли сама вперше наважилася завітати до "Дебюту".  "Група підтримки", вони ж герої її оповідання-спогадів і сьогодні поряд з авторкою. Саме ці її колеги сприяли тому, що на  Чернівецькому  літературному небосхилі засяяло ім'я  нової письменниці, Хелени Щирої, у якої на сьогоднішній день вийшло з друку вже 2 книги і написано  достатньо нових оповідань. То ж чекаємо на   3-ю.  

 Не дивно, що емоції, настрій, атмосферу, щільно заповнену талановитими текстами, у якій  вже не вистачало часу, навіть, на репліки, лише на аплодисменти, намагалися зафіксувати всі на свої гаджети.  А тексти, прочитані на зустрічі  викладатимемо в групі "Дебют-Читання". Знайомтеся, коментуйте, діліться враженнями!

Ольга Серебріян і Сергій Гакман

Юрій Грунтковський і Корнелій Волошин

Галина Мрихіна

Юлія Боганюк

Ще використано фото Раїси Рязанової.