В передчутті перемоги і весни

Наша зустріч відбулася, незважаючи на вранішню тривалу повітряну тривогу. Бо бажання перемоги сьогодні - найпотужніше і найбільш енергетично сильне. Напередодні трагічної річниці в нашому житті і творчість була, здебільшого пронизана відчуттями реалій війни, сподіваннями, вірою у перемогу. Як це прозвучало у пісні В.Кавєріна (зараз у Норвегії) на слова Власти Власенко "Не плач...... І ти вже не можеш, а треба могти", хоча справедливості заради - текст не про війну. Однак настанова "треба могти"- актуальна на всі часи. Сьогодні символи набувають іншого значення. І "Треба могти" вже подумки римується з "Треба перемогти"!



Недавні дні пам'яті Майдану і вшанування героїв Небесної Сотні прозвучали у поезії Ольги Васкан : "Пам'яті Небесної Сотні", а звільненому з 9-ти місячного полону односельцю М.Касперському присвята - "Повертайся живим".



Вірою у перемогу сповнений вірш і Раїси Рязанової,

 який ми прослухали у авторському виконанні і в перекладі Валентини Мацерук , прочитаний Оленою Дикою :
...Лід іще не змерзлої води
Холодив у двадцять другім році…
Сніг ловлю в долоні на льоту,
Він розтав… А промінь ізвисока
Розтопив зимову мерзлоту –
Слід торішній воєнного року…


Наші гості Олена Танасійчук і Наталя Нейман,

які неодноразово "дивилися у вічі" війні і несуть сьогодні одну з найважчих місій- підтримати фізично, відродити-вилікувати зранені душі потерпілих всіми можливими засобами, вкладаючи найдорожче - своє серце, свої сили. Тому й народжуються поезії : "І коли ти побачиш, що сили мене залишають саму...", " У смерті моєї очі блакитні" (Танасійчук О.) "Спочатку я була квіткою польовою", " Прийшли визволителі" (Гейман Н.) - квінтесенція яких, на мою думку, викладена словами Наталії:
"І стала я океаном горя

І стала океаном любові

Океаном, який це прокляте пекло

Затопить собою, затопить це люте зло."

( Спочатку я була квіткою...)


Прозові нариси, образки від авторів, яких " визволителі" визволили від власних домівок, також закономірно відобразили свої емоції у творах "Місто із спогадів-снів" (Марина Провоторова) та в "Новелах з окупації про різне" (Валентин Корж).

І хоч за браком часу, ми не слухали наступного вірша Наталії Гейман, але саме ним я хочу зробити перехід до повсякденних тем нашого життя на нашій мирній території.
"Поки маєш життя - живи,
Пий ковтками малими радість.
Не ховай очей і не гни голови,
Будь собою, лови можливість.
Поки маєш життя - люби
Свою землю і всіх, хто в ній.
Не губися серед юрби,
Бийся, плач, кричи, шаленій.
Поки маєш життя - пливи,
У вогні не згори ненависті.
Будь міцним, не мовчи - говори
Словами любові, добра і радості." ( Н.Гейман)
          Бо й справді, тільки щоденними клопотами, своєю зайнятістю ми лікуємо власні душі.
Особливо, коли стосується дітей. Чудовою реабілітацією для маленьких українців стане цикл дитячих віршів Ольги Васкан "Діткам на замітку", "Почався дощ", "Колискова для кота".

Або ж збереження пам'яті роду, як це майстерно описує і харизматично виконує С.Гакман. Ми відчували себе свідками подій минулого століття, у якому яскраво і мудро жив "Дід Флоря", чиї гени творять образ сучасного автора. Впевнена,- на ті часи Сергій стояв би пліч-о-пліч з дідом.

А відчуття "свого" міста і місця на землі - це одне із непояснюваних феноменів, це як пуповина, обрізана, але ж вона водночас - і неперервний зв'язок. Одну із таких історій -"Своя земля" - про реальних людей і реальні місця ми прослухали у авторському виконанні Галини Мрихіної.
Купол таки працює. Бо теми так логічно поєднувалися одна з одною у творах всіх учасників. Кожен виступ був ніби продовженням попереднього.
А Раїса Рязанова і Олександр Мартиненко сворили красивий, ліричний відеоролик, присвячений Чернівцям. Переглянути тут:
https://www.facebook.com/raya.art/videos/3482991315314769


Продовжуючи краєзнавчі розвідки з історії свого народу, Софія Березіна часто " смакує" родзинки у спілкуванні з близьким оточенням її героїв з минулого. Вони, звісно, не потрапляють на сторінки довідкового видання, але втратити їх колорит шкода, і вони частенько "переселяються" у ті цікаві і часто веселі оповідки, які ми маємо задоволення слухати.

А щоб перспектива була більш очікуваною, авторка Хелена Щира заінтригувала початком свого нового твору. Цього разу ми мандрували до Бельгії , слухаючи "Сніданок у Брюсселі".
І як би ми не надихалися творчістю, намагаючись перемкнути увагу на позитив ( бо і від нашого релаксу багато залежить), все ж тема Перемоги була домінуючою і життєствердною. Тому закінчили ми зустріч переглядом запису від Інни Гончар, зверненим до "Дебютівців" та її авторським читанням "Коли закінчиться війна".


Доєднуйтеся до прослуховування тут :
https://www.facebook.com/groups/173741486600486


Фото Боклач Христини та  Рязанової Раїси.

Постаті Буковини: Залозецький Василь - 190 років

7 лютого 1833 року, тобто 190 років тому  в родині Погорілівського священника Дмитра Залозецького на нинішній Заставнівщині народився син Василь, якого сьогодні ми знаємо, як письменника, журналіста, етнографа, священника, викладача. (Помер 2.02.1915 року в с. Гірне, нинішній Стрийський район Львівщини).

 Формування  особистості, закономірно закорінюється у родинних устроях. Традиційно, вихованням маленьких дітей займалася мати  Марія, жінка достатньо ерудована. Прагнення батьків дати синові освіту, особливо в умовах частої зміни місць проживання,  свідчить про усвідомлення родиною важливості освіченості. Коломия, Чернівці, Львів, Відень не могли не спонукати допитливості, спостережливості, розвитку аналітичного мислення у юнака. І хоча навчання було суто релігійним, висвячення у 25 років у сан священника, заглиблення у біблійні постулати  разом з спостереженням за світським життям - все це знайде місце і в його літературній діяльності. Сповідування загальнолюдських чеснот, прагнення змінити соціум на краще вийшли за рамки церковної діяльності. Василь Дмитрович активно включається в боротьбу  за людину і в реальному  щоденному житті. Особливо  плідно він діяв  в напрямку  пропаганди тверезості. Тому він знаходить однодумців, складає Статут товариства проповідників тверезості, згуртовує навколо себе колег і береться за місіонерство у боротьбі із пияцтвом.  Релігійна діяльність: "випускник Віденського університету о. В. Залозецький служив сотрудником церкви Святої Трійці у Бережанах у 1860–1861 рр., при цьому 1861-го – катехитом Бережанської гімназії" (за інформацією Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани) 

  Нас же більше цікавить постать письменника і громадського діяча, життєвий його шлях. І хоча друкованих матеріалів не надто багато, та  певний архів публікацій краєзнавців Старика В., Гусара Ю., Снігура І., Щербанюк Л. дають змогу познайомитися з непересічною родиною. В період від 25-років, орієнтовно,  починається  його літературна діяльність Василя Залозецького.  Першу повість надрукував у 1861 році  «Несвятоюрщина у манєрах, одежи, конверсаціи и мнѣніяхъ», яка, за свідченням дослідників,  викликала захоплення галицьких і буковинських читачів. На той час автору виповнилося  28 років. Василя захоплюють і етнографічні аспекти. Багато статей і нарисів опубліковано на теми традицій і звичаїв українського народу: «Річські гуцули» ( 1875), «Очерки сельськой жизни»,  повість "Звониміра. Картина із нашого язичницького побуту"(1888),  "«Несколько сведений о городе Стрие», «Ярмарок в Кутах», «Образки з циркулу Коломийского». Вочевидь, і ті, юнацькі враження від проживання в цих містечках знайшли втілення на сторінках нарисів. Поряд з цим  цікавили письменника і  історичні та літературознавчі дослідження. Його перу належить нарис "О Бояне в «Слове о полку Игореве», історичний роман "Половецька молільниця" (1891), "Гальшка, Княжа Острозька" (1899) та інші. Ще за життя автора у Львові  1907 року вийшов з друку тритомник - повне зібрання творів.

 Один із нечисленних дослідників біографії Василя Залозецького, вчитель історії  Микола Гнеп відмічає цікаву особливість письма: "Проза Василя Залозецького  писана майстерно. Тонкий психологізм, глибоке знання історії, соковита насиченість цікавими спостереженнями та образами - характерні для неї.  Ви, мабуть, звернули увагу на дивні назви творів. Щось між російською і українською. Коли починаєш читати, спершу  сприймаєш їхню мову за російську. Але чисто українські, а то й вузько діалектичні галицькі слова, які вкраплюються в текст,  що далі, то більше цю думку спростовують".   Причиною тому був тогочасний стиль "язичія".

Залозецький друкував свої твори під псевдонімами Василій З., Панько из Галичанова, Савчишин Федько, криптонімом В. Д. З.

 Звертаючись до біографічних  довідок про родину Залозецьких, помітним є означення - "з гербу Сас". Вікіпедія дає пояснення цього гербу: Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Русі).

Родина: Шляхетські корені дали потужний "урожай". Ніхто із членів родини не залишився остронь історії. Родина Залозецьких взагалі була відомою далеко за межами Буковини і внесла вагомий вклад у розвиток спільнот за місцем проживання. Василь Дмитрович - старший брат Володимира Залозецького, відомого чернівецького лікаря. Ще один брат, Костянтин  - співзасновник  першого українського студентського товариства "Союз". Родина ж Василя, який замешкав у Львові,  також залишила по собі добру пам'ять. Син, Роман Васильович та онук Володимир - кожен посів своє, помітне місце на професійних теренах.

Роман Залозецький  (1861-1018)  став науковцем-хіміком, його вважають засновником нафтової науки,як дослідника нафтових родовищ,  був професором Львівського політехнічного інституту. Через призму нинішнього стану в енергозабезпеченні України особливо цікавими  є курси, які окрім інших він вів - це курси "освітлювання і огрівання". Одночасно Р. Залозецький був редактором технічного часопису «Nafta».  

Громадська діяльність його пов'язувалася з Науковим Товариством імені Т.Шевченка, де він був дійсним членом, а також засновником і директором торговельної школи  при Львівському товаристві "Просвіта".Почесний консул Великої Британії у Львові.

 Онук Василя Залозецького, Володимир Романович - історик мистецтва, політичний діяч, професор Львівської богословської академії та Віденського університету (1896–1959).

Залозецький-Сас Володимир Романович (10.07.1896 – 12.10.1959) – український мистецтвознавець, політичний діяч. Син українського хіміка Романа Залозецького.На еміграції мешкав у Чехословаччині, Німеччині, Австрії. Був викладачем Українського вільного університету в Празі, Українського наукового інституту в Берліні, професор Української католицької богословської академії у Львові (1928–34), 1947 – професор Віденського університету.://www.istpravda.com.ua/short/2021/02/17/159010/

Цікаву інформацію додано тут:   https://www.wikiwand.com/uk/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Чотири рідкісні книги письменника, а саме: повісті «Несвятоюрщина», «Ростислав — родоначальник галицких князей», «Звонимира» та роман «Половецкая моленица» з біографією письменника на початку книги, написаної невідомим автором, є у погорілівчанина Дмитра Чорнописького, відомого майстра лозоплетіння і також поціновувача рідкісних книг, який проживає у Чернівцях.