"Дебют" у програмі БукФесту

 

  Напрочуд теплий день  жовтня підсилив той  позитив,  який ми отримали  від заходів Букфесту, в рамках якого відбулася і наша зустріч у "Дебюті". А що вона проходила у приміщенні читального залу по вулиці Вірменській - то був додатковий бонус до  всіх приємних подій, якими порадував період від попередньої зустрічі. 

  Насамперед, щиро вітали Софію Березіну із врученням медалі "На славу Чернівців", яку їй урочисто було вручено на святкуванні Дня міста.  А у відповідь прослухали чудове оповідання-мандрівку рідними Чернівцями, місцями, пов'язаними з іменами героїв її книг. "Багатство" - так  назвала авторка своє оповідання, та й закінчує його словами  "Моє багатство - знання та любов. Любов до Міста та моїх героїів". І її  герої також радіють  визнанню такої копіткої і грунтовної праці.

 Так само розділили радість від звістки про перемогу Лілії Бойчук у літературному конкурсі імені Джона Бун'яна .

Прозові твори, за зізнанням Лілі, вона почала писати саме в "Дебюті", апробувавши їх у нашій аудиторії та отримавши підтримку. Оповідання "Очі" і "Кардіограма життя"  звучали цього разу і знову отримали схвальну оцінку літературної  майстерності, хоча тема надто важка: війна.

 Звичайно, тема війни не відпускає нікого з нас. Але особливо рефлексують на неї митці. Майстри слова особливо чуттєво сприймають і передають нам всі відчуття і сприйняття реальних подій. Ігор Померанський знає цей бік реальності не зі слів. 

 Були цього разу і особливі гості. Хоча Родіку Зегрю не вважаємо гостею, а віртуальною учасницею клубу, проте особисті зустрічі у нас не часті. 

Тому приємно було почути авторське читання поезії. Зважаючи на те, що рідною мовою Родіки є румунська, її вірші українською вражають своєю образністю і довершеністю викладу. "Обійми осене" і "Містичне" слухали, отримуючи і естетичну насолоду.  Окрім цього другого дня фестивалю    відбувалися  "Невипадкові зустрічі" з Родікою Зегря у Товаристві румунської культури імені М. Емінеску. ( Детальніше - на сайті Обласної бібліотеки та насторінці самої Родіки Зегрі)

Вперше до "Дебюту" завітала Наталія Гриценко, чиї книги вже стали бестселлерами у Чернівцях. За ними ми і мандруємо містом, і пізнаємо традиції чернівчан минулого століття. Вони ж бо жили не лише в інший час, але і в інших державах, хоча залишалися чернівчанами. 

Письменниця продовжує працювати над наступною книгою і нам поталанило трохи "привідкрити завісу" до подій, які ще очікують часу "Друк." Це була чарівна "Історія кохання". Ми вдячні авторці за довіру і чекаємо на нові зустрічі з нею та героями її книг.

 Поетичний блок незмінно був  вишуканим, бо й творять його талановиті . Бо слова Раїси Рязанової "Дихаємо словом, а не славою" - беззаперечно поділяє кожен із авторів-Дебютівців.

 

Вірш "В узких улицах старого города" звучав і в оригіналі, і в чудовому  перекладі Валентини Мацерук. А прочитала його, як завжди, майстерно, акторськи Ірина Горбачевська.

Вже після прочитання в клубі  вірша "Я стою у кромки тротуара", стрімко  народився у В. Мацерук і переклад :

"Я стою на краю тротуару

і ловлю за повітряні крила

жовтень, який швидко так зникає…"  Суголосся цього тандему вражає - здається, вони і думають водночас.

Осінні мотиви звучали  і  у Ольги Васкан.

"Щось є тривожне в подиху осіннім"., "Знову холоне днина". Не оминула увагою авторка і 615-у річницю першої згадки про Чернівці, приурочивши цій даті  вірш "З днем народження, Чернівці". Та вчергове продемонструвала свій хист - створювати вірші для дітей : "Бігли миші до стодоли".

  Особливу атмосферу цій зустрічі додавало і місце проведення. У цьому інтер'єрі старовинного теплого тогочасно  родинного дому і творчість звучить по-особливому. А ще, коли до всього долучається спів Діни Канюченко-Пугачової, відчуття свята залишається ще довго - до наступної зустрічі.

 Фото Анастасії Невельської.

Казкова презентація "Казки старого Собору"

 

  Чернівці отримали чудовий книжковий подарунок . Щойно відбулось святкування Дня міста, як чернівчан зібрала на презентацію своєї другої книги письменниця Хелена Щира.  "Казка старого Собору" - книга про  "вічне людське прагнення жити в мирі і гармонії, яке особливо загострюється в трагічні часи війни",  як  вказує коротка рекомендація на звороті титульного листа.

Голуби миру, яких  Хелена  "поселила" на екрані над  фото з будинками Маріуполя після бомбардування - символ нашої віри  в перемогу і відновлення всіх наших  наших міст.

  Про ідею написання, про колізії, що перегукуютья в часі розповідала і зачитувала окремі фрагменти авторка, а ми разом з нею - то переносилися у середньовіччя, до Аахена  часів Карла Великого,  завдяки і власній уяві, і відеоролику, створеному Олександром Мартиненком у художній редакції Раїси Рязанової, у авторському озвученні Х.Щирої.У цьому поетичному вступі до  "Казки" - квінтесенція самого твору, це той посил, який мали би закарбувати всі на землі: зло не має прощення.

 У книзі   2 оповідання . Одне з них "Бузкова стрічка". Дві постаті двох епох. Юні скрипальки, у  чиє життя безжалісно ввірвалася війна. Перша героїня - Віола, образ якої на презентації втілила Аня Симанчук, оригінально відтворивши листування з Фрідріхом ( Ростислав Вівчар)

Як склалася доля Віоли, власниці бузкової стрічки, авторка покладає на розсуд читача. А доля ж нашої сучасниці склалася досить успішно, завдяки  обставинам, що привели її у Чернівці, де вивели її на доріжку знайомства з нашою авторкою та відомим нашим скрипалем Миколою Гакманом,  а  на  цей час  вона продовжує музичну освіту в Англії.

 То ж запитання "Чи це книга про Чернівці"?  Можемо стверджувати, що так, і про Чернівці теж.

 А закінчують обидва твори книги - музика і сонячне сяйво. Так і на презентації, під завісу ми слухали  чарівну мелодію  "Роздуми (Медитацію)" з опери "Таїс" Ж. Массне у виконанні Мар'яна Зубжицького і Лілії Холоменюк.

Книга наповнена музикою. І кожен читач може, читаючи слухати її. Для цього кожна ілюстрація  супроводжується QR- кодом.

 Додам, що цінність книги ще й у перекладах текстів на  іноземні мови. Мета - донести до найширшого кола людей, особливо тих, хто спостерігає за війною віддалено, перебуваючи в країнах Європи. А також для "хороших росіян", щоб відчули на собі, що приніс "русский мир" у наше мирне життя, і , можливо, передав свої відчуття жаху своїм  співгромадянам.

Переклад на німецьку здійснила Марія Волощук.

 Переклад на англійську мову належить перу Дана Паранюка.

Приємно було бачити повністю заповнений  виставковий зал "Вернісаж", де і відбувалась презентація. 

Свято зустрічі з книгою було дуже вдалим - урочистим і теплим  водночас. Дружні вітання. Щирі побажання продовжувати писати. Подяки линули зусібіч до авторки. Книгу купували, стояли в черзі за автографами, що може тепер зробити кожен, хто дізнався про нову книгу. 

 P.S. Наша авторка  ніби уособлювала собою ауру Аахенського собору. І ми зачаровано слідували за нею.

 А  побажання всім - приємного читання!

Фото  Олександри  Симононович, Сергія Гакмана, Раїси Рязанової, Ольги Серебріян.

«Солодке» життя Чернівців

 

«Солодке» життя Чернівців

  Ми любимо свої Чернівці, пишаємося ними,  із задоволенням прогулюємося серед архітектурних шедеврів, отриманими нами, як коштовну спадщину, прагнемо дізнатися ще більше про історію, зафіксувати на фото ще збережені перлини, поділитися з гостями міста цими скарбами. Матеріальна складова ще доступна нам. А от атмосфера тих часів, на жаль, може лише зринути у нашій уяві,  завдяки друкованим матеріалам. Найцікавіше мандрувати в часі за сторінками художньої літератури. Бо до сухих відомостей додаються емоції. А поєднання всіх – документальних і художніх  –  може бути своєрідною машиною часу. Пропоную перенестися до попередньої епохи. Згодна з Петером  Демантом, який сказав – «Старі добрі часи… Вони добрі лише крізь призму відстані і часу..»

Мабуть, прообраз перших кондитерських крамниць. (Lipovans from Hardy Breier on 2015-03-22 (The Czernowitz-L Archive)

  Коли  читаєш  про Чернівці минулого, у спогадах багатьох авторів помітне місце займають  згадки  про місця дозвілля. Серед інших найбільш принадливими, як на мій особистий смак, були  «солодкі місця». Так принадливо відчувати той аромат «шоколадно-кавових»  Чернівців. Кафе  і ресторани згадуються частіше, але хочеться виокремити саме кондитерські.  Хоча, іноді «оминути»  кав’ярні ну просто неможливо. Часто в наявних публікаціях їх назви  перегукуються, іноді кондитерські згадуються в поєднанні з кав’ярнями,  в іншому разі – з кондитерськими  магазинами  чи відділами  універсальних торгових закладів.

  «Старий австрієць»  Георг  Дроздовський :  « Про місто можна судити й за його забавами, за розвагами його мешканців…Дами мали свої зустрічі за склянкою чаю, під час яких можна було розповісти останні новини, й теревені процвітали, як і в кожному не надто великому місті, де добре знали одне одного. Спілкування цінувалося, і незабаром знайомих називали друзями.» («Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця».) А «кімнату для кави» пропонував готель «Три корони» ще у 1788 році. (Кайндль Р.Ф. «Історія Чернівців»), хоча  у реєстрі  ремісників у Чернівцях  на 1799 рік зазначено лише 1 кондитера. Вочевидь, солодощі до Чернівців доставлялися з інших міст  імперії.

  Центральні вулиці Чернівців приваблювали чернівчан, особливо дітей, розкішними  вітринами.  І ця атмосфера долинає до нас зі сторінок чернівчан – наших попередників.

Мати Софії Майданської Одарка-Марія Майданська-Ілюк так смачно описує, що захотілося глибше пірнути в ті солодкі часи  «… вдень, після обіду я вирушала в подорож по місту: могла годинами розглядати розкішні вітрини магазинів у центрі міста, особливо виділялися кондитерські фірми – шоколадні гноми цілоденно вибивали шоколадними молоточками різнокольорові карамельні самоцвіти, а красуня Білосніжка, в чудових білих цукрових сукнях, застеляла зефірні маленькі ліжечка. («Ми не були янголятами»)

  З  відкриттям Народного саду для відпочинку чернівчан також  пропонувалися різні  локації, як би назвали це сьогодні. Діяло кафе-салон, а 21 травня 1865 року відкрилася нова кондитерська. Чернівчани, які полюбляли ранкові прогулянки, від 6 до 9-ї години могли тут випити кави. (Валявська К. У мереживі вальсу. За матеріалами публікації газети «Буковина» у травні  1865 р.).

Готель  «Вайс» на тодішній Рінгплац.  Перша половина 19 ст. Зустрічалася не одна публікація,  де зазначалося : «Окрім номерів для проживання тут також містилася відома кондитерська Тесарж. Хоча в жодній публікації  не було інформації, що означає це цікаве слово «Тесарж»– чи то  назва,   чи хто цей загадковий Тесарж. І ось, нарешті вдалося  з’ясувати, що це львівський кондитер, за визначенням того часу – «Антін Тесарж, цукорник».(Наголос на першому складі). За одним із багатьох оголошень, що розміщувалися в газеті «Діло» за 1894 рік : «Прикраси на Боже деревце поручає всякого рода і в великім виборі шоколадки – звичайні і надівані, арабески, букви і т. ін. Для відпродуючих значні уступки. На жаданє висилаю скриночки. Опакованє даром. Антін Тесарж, цукорник».  (За спогадами  Станіслава Лема, письменника, уродженця Львова «Налоги на сладости в старом Львове превышали налоговые ставки на алкоголь» https://kontrakty.ua/article/8763)

 Пам’ятаєте, ми на початку розмірковували, звідки надходили до Чернівців кондитерські вироби. Ось один шлях і відкрився.

  Леся Щербанюк у своїй екскурсії  «З балами, виставками та концертами. Як святкували Різдво у Чернівцях понад сто років тому» також згадує чернівецькі кондитерські. «Ось як видання «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 1910 року запрошують завітати в «кав’ярні та кондитерські» і придбати смаколики з «української,  румунської, єврейської кухні та вплив одна на одну». Відомими є, наприклад, тістечка «Кремшнітте» (Kremschnitte), які виготовляли і продавали шматочками тільки в Чернівцях. Це було щось схоже до сьогоднішнього знаменитого торта «Наполеон».

А вже дещо пізніше, 25 грудня 1932 року, в газеті «Czernowitzer Deutsche Tagespost» на Різдво пропонує кондитерська «Hartinger&Wołoszczuk», яка була розташована за адресою: вул. Руська, 10 (Russianegasse, 10), такі чернівецькі делікатеси, як «Штолен з маком (штоллен – різдвяний кекс), горіховий штолен, фруктовий хліб, медовий хліб та різдвяне печиво всіх видів; Великий вибір ялинкових прикрас, шоколадних цукерок, помадки, нюрнбергські пряники, великий вибір шоколадних виробів, вишукано виконані торти. Все – за низькими цінами. Випічка  власного виробництва».

«https://shpalta.media/2021/01/07/z-balami-vistavkami-ta-koncertami-yak-svyatkuvali-rizdvo-u-chernivcyax-ponad-sto-rokiv/

 Не впевнена, чи саме №10 на світлині, беручи до уваги зміни в нумерації будинків, але якщо це і не так, але напис «Bombonaria» над вхідними дверима магазину на розі вулиць Руської –Української  свідчить, що тут продавалися цукерки. (Дякую за фото Антоніні Герман.)

 Та найвідомішою кондитерською за свідченням Є. Пушкової був будинок на розі  вулиць Б. Хмельницького та  Вокзальної  (донедавна Ю. Гагаріна. На фото зліва. Фото А. Іголки )

« Раніше це – прибутковий дім, у якому розміщувалася  відома кондитерська, а на верхніх поверхах були квартири власників магазину. Колись – кондитерська єврейської родини. На вітрині  тих часів  вабили зір тістечка та кондитерські вироби, які привозили у Чернівці з Відня. Це був найкращий кондитерський дім у місті, куди приходила вся еліта Чернівців. (Незвідані Чернівці. Бункери, штетл та єврейське гетто (https://shpalta.media/2018/11/27/nezvidani-chernivci-bunkeri-shtetl-ta-yevrejske-getto/)  Ось іще один шлях кондитерських виробів до Чернівців.

    Чи не всі, хто залишив нам спогади про Чернівці згадують польських кондитерів. «Їхні (польські) кондитерські вироби – тут можна було тільки захоплено й зачудовано вигукнути  «О!»  й залишити в них усі  свої гроші. На Заході я ніколи  більше не знаходив таких ласощів, як у Кухарчика, Садовського чи Нєдзельського.» (Дроздовський Г. Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця)

Кондитерську  Кухарчика  згадують чи не всі  автори австрійських часів, чиї книги ми маємо задоволення читати.

 «Ми йдемо до Corso…через Ring-platz, справа – мерія, далі – до Corso-Gerrengasse... Повертаємо за ріг, ось і Кучарчик*…Ми заходимо у кафе, нас огортає теплий мигдалево-кавово-ванільний аромат. Знаходимо  столик у темному закутку з трояндами на шпалерах. Замовляємо «мавританську голову» Krapfen – солодкий хлібець, покритий шоколадом – і гарячий шоколад з вершками». – Ця атмосфера настільки була пам’ятною для 86-річної авторки спогадів, Марти Блум, що вона перенесла їх  на сторінки «Горіхового дерева. (*Кучарчик – скоріш за все популярна у чернівчан кондитерська Кухарчика).

  Дослідниця стилю  австрійської епохи Катерина Валявська  у своїй книзі  «У мереживі вальсу» свідчить, що відвідувачі кав’ярень і кондитерських  розподілялися згідно  соціального стану та приводить приклад з фейлетону, вміщеного в тогочасній газеті : « Військовий стан заселяє кондитерську Кухарчика… Одного разу  сидів професор  гімназії у Кухарчика, відтак можна було подумати, що він втратив якщо не шляхетний  титул, то офіцерське звання». Але, зважаючи на гумор, можна припустити думку, що кондитерські були  не настільки суворо поділені на класи відвідувачів та все ж були відкритими для всіх бажаючих.  Бо  вже у іншому джерелі – публікації С. Осачука  «Кав’ярні Чернівців – соціокультурні інституції міста» відзначається ….«Особливе місце у старих Чернівцях посідала кондитерська «Кухарчик» на вул. Панській, 3 і Головній, 16 (готель «Молдова»?), куди можна було приходити із малими чернівчанами.» (https://bukinfo.com.ua/show/news?lid=104218)

Гадаю, була вона саме тут.

 Розповідаючи про кондитерську  П.Демант згадує ще одну цікавинку. «У триповерховому домі поряд з будинком з башточкою  (очевидно йдеться про будівлю нинішнього Пенсійного фонду, а тодішнього готелю «Три корони» з кав’ярнею Габсбург» ) був експрес-буфет.

 Якось нас  вразила новина: там буде автомат! Кинеш монету – і з’явиться кава, шматок торта чи пиріжок. Дійсно, відвідавши, ми побачили автомати, схожі на ті, що наливали в склянки газовану воду. Кинули у отвір монети, трішки зачекали  і з’явилася рука, яка і піднесла бажану каву».

Не у одного автора зустрічаємо спогади  і про «чудову кондитерську Рапяну» (Г.Дроздовський) Рип’яну  (Н.Гриценко, Вернон Кресс)

Ось спогади Петера Деманта ( письменника Вернона Кресса з книги «Моє перше життя»:

 « Поряд із знаменитим кафе «Європа» у невеликому будинку на розі знаходилася не менш знаменита  кондитерська  Рипяну.  У ній більшу частину вільного часу проводили молоді  заміжні панни. Вони ласували тістечками і морозивом, найкращими у місті, у якому було декілька десятків кондитерських». Гадаю, автор має на увазі не лише суто кондитерські, але і кав’ярні та ресторани. Але що стосується смакових принад, охоче віриться.

От і у книзі «Місто пахло корицею і кремом Нівея»

Наталія Гриценко теж описує саме цю кондитерську,  пригадуючи історію своїх дідуся Юліана  і бабусі Альбіни, яка працювала у кондитерській Рип’яну.

  В румунський період деякі вже згадані кондитерські продовжували свою роботу. В книзі В. Банацяну і Етель Кніттель  є їх перелік.

Вулиця Мерешешть нині Т.Шевченка, а Румунська- Руська.

   Багато цікавої інформації знаходимо у публікаціях Івана Назаровича Снігура, підготовлених до 600-річчя першої згадки про Чернівці – «Мандруючи Панською вулицею». Хоча зміна нумерації будинків в певних випадках вносить потребу окремих досліджень. Зокрема, де знаходився  магазин Власюка. Проте, підемо від початку вулиці.  

Помандруємо:

Будинок №2  1937 року на першому поверсі розміщувався магазин цукерок пана Деккера.  Не вдалося розшукати інформації про власника, як і багатьох інших. Наявність, хоча б, ініціалів, можливо і полегшило пошуки, але…

Цікаво що і сьогодні за деякими адресами діють споріднені заклади.

 

(Фото Вячеслава Горбоносова)

№ 9 Відомо, що за Румунії, 1922 р. тут  [серед інших? Скоріш почергово ] розміщувалось фотоательє,  магазин з продажу  хутряних виробів, французькі та німецькі парфуми, кондитерська  та книжкова крамниці .

На фото Харді Браєра  зафіксовано зал пивної.

Нині – тут Румунський культурний центр в Чернівцях «Bucuresti»  з книгарнею та рестораном  румунської кухні.

 №10 1932 року в будинку №10 відкрився кондитерський магазин пана Кінсбрунера, де продавали дуже смачні цукерки. Мабуть, з мотивів конкуренції майже у той же  самий час поряд. У будинку 10-а відкрився ще один магазин з продажу солодощів, власником якого був пан Шенкільбах. (Згодом ці будинки об’єднали  №10)  // «Мандруючи Панською вулицею.»

У книзі «Чернівці і чернівчани» Іван Назарович дещо змінює інформацію і зазначає: «1932 рік – Магазин конфет. Господар Якоб Шнапп». Але продовжуючи  перелік закладів  в період  від 1902 року,  знову  повторює  про  існування у 1932 р. кондитерського магазину Кінсбрунера. Можна лише припустити про зміну власника  впродовж року.    Хоча  різноманіттям закладів у одній будівлі чернівчан не здивувати. Ми ж знаємо таємниці чернівецьких двориків. Там можна було розмістити багато цікавих об’єктів.

В румунські часи  ці  та інші заклади змінили своїх власників, але не  профіль діяльності.  

Серед фото тогочасних реклам, якими ділиться Сергій Нежурбіда, зустрічаємо  таку, що свідчить і про діяльність бару у цьому ж будинку.

 Марія Дмитрівна Никирса   у книзі « Документальні Нариси з історії вулиць і площ» доповнює перелік місць, де можна було поласувати кондитерськими виробами. «Будинок №12 Перша буковинська фабрика копченостей  Памула і Грекула. Серед вражаючого асортименту основного товару, тут можна було купити каву, чай, південні фрукти, цукати і кондитерські вироби.»

       №20  Колись тут за свідченням старожилів, був невеличкий скверик, в якому розміщувалась затишна кав’ярня, що діяла у теплу пору року - з весни до пізньої осені. Тут можна було  поласувати чимось смачненьким, випити  філіжанку кави за приятельською бесідою і просто відпочити. До речі, такі кав’ярні були колись у багатьох дворах Панської вулиці  – пише І.Н.Снігур

№23 Подібна кав’ярня була і у дворі будинку №23, відомого нам за зображенням Святого Флоріана.

Як зазначає  Іван  Назарович  « Після того, як пожежна контора перебралася на вул. Л. Українки, мешканці  будинку переобладнали двір, «а  родина Заурових  влаштувала  тут невеличку затишну літню кав’ярню.» Але ким був власник, автор публікації не вказує.

№27 У недалекому минулому (на момент написання книги "Чернівці і чернівчани")  – кондитерський магазин львівської фірми «Світоч». Та і раніше, у 80-90-ті роки тут був кондитерський магазин  «Черемшина». 

Фото Курта Абрагама 

  Далі  підходимо до певних складнощів. З причини вбудованих 2-х будинків на тогочасній вулиці Янку Флондора, змінюється і нумерація. То ж, наполягати на точності не буду. Послуговуюся тими документами, які вже існують. Якщо хтось зможе допомогти, буду вдячна.

 Отже, № 33   « Сучасний будинок  по вулиці Кобилянської №35 до 1928 року мав номер 33. 1927 року тут відкрито ресторан Бачинського, який розмістив поряд цукерню з продажу цукрових товарів». // І.С. Снігур «Мандруючи Панською вулицею».  Є і зразок тогочасної реклами з адресою.

 на фото вбудований в румунський період 3-поверховий  будинок з нинішнім №33

   

 Не визначилась  остаточно з будинком, який на той час мав № 35. Відомо, що це була кутова будівля на розі нинішніх О.Кобилянської та Вірменської. Проте з якого боку?  На місці, де в румунський період зведено 4-поверховий дім, де сьогодні діє книгарня «Лучаферул»,  чи на місці нинішнього гастроному «Нива».

№35 У книзі  «Вітання з Чернівців», укладеної авторитетними авторами колекціонером  листівок В. Білеком, художником О.Криворучком, науковцями О. Масаном та І.Чеховським

 Вміщена реклама 1897 року   про першу українську ( русинську)  крамницю, що серед різноманітного товару пропонувала і кондитерські вироби.

Тобто ресторан Бачинського діяв на місці крамниці Власюка?

 В той же час залишається питання, чи  на цьому місці був магазин  Власюка, і де згодом була редакція газети "Glasul Bucovinei", про що свідчить напис на будинку. А розташовувалась вона саме на розі вже згаданих вулиць.

  Марія Дмитрівна Никирса  у своїй  книзі "Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ" про будівлю на розі пише так : " Банківська установа , яка знаходилася  у будинку № 33  ( розташований на розі  вулиць Панської та Вірменської).....У 1924 році будинок купив  Буковинський банк "Де Норд". І до сьогодні  збереглися  грати на  вікні  боку Вірменської з вензелем  цього останнього банку. Бо фінансові установи були тут протягом всього періоду. 

№39 Цікаво, що нововідкритий  в румунський період заклад  не виключає німецької мови ні в рекламі,  ні в назві : "кафетерій "Відень". Найкраща віденська випічка"

 

Сьогодні це сусідній з бібліотекою будинок, де довгий час була книгарня..А  віднедавна у ньому  знову працює кафе.

 І останній будинок парного боку вулиці.

Кафе на розі нинішніх вулиць Т. Шевченка та О. Кобилянської. Там подавався  так званий «регіональний сніданок». Фото Наталії  Печонкіної  з проекту «Позавчора, вчора і сьогодні», де  авторка вказує, що  надпис над вхідними дверима – це ім’я власника Ефроїма  Рейнера.  Кафе діяло  з 1898 до 1910 р. орієнтовно, оскільки в адресній книзі після цього року імені власника уже не вказано, - стверджує дослідниця.  

Невідомо, що було в цьому приміщенні після 1910 р., але  у другій половині ХХ століття тут було кафе для найменших чернівчан. І вони і донині з теплотою згадують його. Та і в наші часи у цьому будинку, здебільшого облаштовуються заклади харчування.Сьогодні - тут діє рибний ресторан мережі "Чорноморка"

   Серед старовинних фото знаходимо низку фото будівель чи реклам, інформації про які вкрай недостатньо. Отже, є над чим працювати.

Зокрема, Кондитерська у Польському Народному Домі. З архіву Едуарда Туркевича. Потребує досконального вивчення, оскільки в наявних публікаціях інформації про кондитерську у Польському Народному Домі не знайшла. Можливо, ця кондитерська у іншому місті.

 Не встановила, за якою адресою знаходилася кондитерська Zamfirecu по вулиці Панській, яка закарбована фотографом  Харді  Брайером (Hardy Breier) . Люб’язно зустрічає відвідувачів  управитель Д. Грун.( D. Grun)

*  На жаль, друкованої інформації про ці кондитерські не вдалося знайти. Проте, це спонукає сподіватися, що небайдужі чернівчани допоможуть у пошуках і ми доповнимо цікавинки  історії міста  разом. Зустрічалися і окремі рекламні матеріали про маловідомі кав’ярні.

А на згадку  фото кав’ярні,якої теж вже немає, на жаль, але  яка так передавала атмосферу Чернівців австрійських.

 Донедавна тут також можна було подумки перенестись в минуле, випити чашечку кави, до якої незмінно додавалась маленька фірмова шоколадка.

Пам'ятаєте?