Квітень на гостинах "Дебюту"

 Квітень цього року, завітавши до "Дебюту",  був надзвичайно щедрим на приємності. 

  Найперше - сюрпризом від співтворців нової книги, а для авторки Ольги Васкан і взагалі дебютної. На чарівному крилі (без лапок) від видавця приземлилась  книга  у Чернівцях  буквально напередодні вечором. А вже ми натішилися, розглядаючи яскраву і цікаву віршовану дитячу збірку. Спільна радість, щирі вітання, щирі аплодисменти та впевненість, що це добрий початок перевтілення творчості у друкований формат створили загальну ауру зустрічі. 

  Зацікавлено і доброзичливо знайомилися з новими учасниками. Поки що гостями, але сподіваємося і на подальше спілкування у "Дебюті". Чернівчанка Сільвія Романюк безпосередньо, щиро і талановито познайомила нас  і з " Світлом родинного вогнища", і "Жіночою долею", і з поезією з циклу "Буремні вірші": "Коли закінчиться війна. Те, як пані Сільвія гармонійно вибудувала своє дебют-знайомство, ми впевнені - новим зустрічам бути. Принаймні, інтерес до її творчості уже закорінився.

 

  Ірада Керімова, на часі чернівчанка, член спільноти  "Я-Маріуполь" впевнена у  переможному поверненні додому . А тим часом провела нас  сторінками свого творчого попереднього набутку. Адже її літературний  досвід достатньо вагомий. А  ми глибше сприйняли весь тягар, що випав на долю людей, змушених залишити власні міста, захопивши, як одну з найцінніших речей зошит з власними віршами. Так, уявити нам це важко, але легко простягнути руку підтримки, запросивши до нашого кола, де панує доброзичливість і щирість.

  Ірада розповіла про довоєнне творче життя  та прочитала  свої твори "Монолог про війну", "Я стою на порозі подій", "Про душу, про любов".

 Як завжди, основними векторами наших зустрічей керує "Купол". Так і цього разу наші "Дебютівці" підготували  родинні історії - свої, чи земляків, колег, однокласників.

Проситься цитата від  Олександра Олеся : "З журбою радість обнялась", перш ніж говорити про нарис Хелени Щирої. Як і всі її попередні твори - це реальна історія, майстерно змальована словом. Але цього разу вона була надто щемною, бо за рядками зримо  поставала трагедія пращурів самої авторки. Слухали, співпереживали і трохи раділи, що пошуки онуки увінчалися успіхом. Наполеглива  п.Олена досягла своєї мети, віднайшла дідову могилу.   ( Фото О.Дикої. Текст читати в групі клубу)

  Трохи змістила акценти Ольга Васкан своїм оповіданням про традиції  підготовки сільчан до власного відходу в інший світ. Не без посмішок прослухали історію однієї родини в оповіданні "Баба Ганя" з циклу "Невигадані історії".

  А про силу  і владу пам'яті дитинства, як завжди артистично  прочитала Ірина Горбачевська. "Аромати дитинства" долітали ароматами червоних яблук через роки і до кожного з нас.

Про перипетії життєвих шляхів, юнацькі мрії і дорослу реальність було оповідання "Тепер можна"  Галини Мрихіної. Цікаво, що потім, після закінчення клубної зустрічі, виявилося, що слухаючи сюжет, багато хто з нас подумки мандрував Чернівцями, намагаючися впізнати місця подій. Тобто, головним героєм , навіть між рядками , є  улюблене місто авторки .

Цікавою історією з життя одного колективу поділилася Софія Березіна, зачитавши оповідання "Жарт", хоча і жарти, як і експромти варто всебічно прораховувати: наслідки бувають різними.

Не без гумору зобразив  "Дзвінок з лігва НАТО"  Сергій Гакман, продемонструвавши переваги у здатності використати шанс, навіть в  неординарній ситуації. Як завжди, виконано в харизматичній авторській манері.

 

Поезія Раїси Рязанової, незмінно бездоганна, якої б теми не торкалася. Тут і весна з її нелагідними дощами, і роздуми безсонними ночами. До речі, щойно прочитаний вірш у "Дебюті" відразу відрезонував  перекладом від Валентини Мацерук. І ще не закінчено пост про цю зустріч, а переклад вірша "Мне не спится , увы... "- "Щось не спиться мені..."  уже викладено на сторінці авторки та в групі клубу.

Рефлексіями називає свої вірші В'ячеслав Сарафінчан.  "У світі розгублено розбитих душ", "Квіткар", "О, ночі мої" - теми, над якими розмірковує початкуючий поет, цікаві  оригінальними  пошуками  себе в поезії.

 І  за традицією, послухати новинки від "Дебютівців" завітали наші одноклубники-слухачі. Ми щиро вдячні за позитив, аплодисменти, підтримку.

 І наостанок - "на правах реклами"- фото з новою книгою в її день народження. ( А таких вже чимало вийшло з друку за час діяльності "Дебюту")

Вітаємо авторку Ольгу Васкан! Легких крил і щасливого польоту до маленьких читачів !

Фото В. Безпальченка, С.Гакмана, Р.Рязанової

Пам'ятаймо: Віктор Максимчук

 

17 квітня ми мали би віншувати з славним 60-річчям шанованого Віктора Максимчука. Багато теплих, вдячних,  відверто-справедливих слів сказали би. Яскравими весняними квітами би прикрасився цей день... 

Не судилося... Та все-одно ці два роки, що відділяють нас у реальності, слова вдячності і глибокої поваги підносяться туди, де  раює його душа...

  Кажуть «незамінимих людей немає». Велике питання. Але однозначно, є  незабутні. Таким  є  Віктор Максимчук. Навдивовижу позитивна, відкрита, обдарована постать на теренах буковинської культури. Не хотілося б пафосу, бо він таким не був. Одержимий роботою і творчістю – так. Але  простим у спілкуванні, щирим, відвертим.  Проте в рік його 60-річчя (як же мало відведено!) варто згадати його творчий статус: був  членом Національних Спілок  журналістів і  кінематографістів, публіцистом,прозаїком,  поетом, головним редактором літературно-мистецького журналу «Німчич», головою об’єднання творчої інтелігенції Вижниччини. Значимість, рівень і затребуваність  творчості Віктора Петровича  відзначено лауреатством літературних премій імені Г.Гараса, Д.Загула, І.Бажанського, а також премією журналу «Німчич». У 2014 р. В.Максимчука визнано лауреатом  XV Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання».

  Перша книга « Незваний гість» вийшла у 2003 р. Відтоді поезія, проза, численні рецензії, інтерв’ю стали публічними  виразниками його думок, сумнівів, відчуттів, перелившись на сторінки 11 книг. Серед них - авторські "Незваний гість", "Кує літа зозуля", "Я мов натужена струна", "Осінь на пероні", "Іду до себе", "Дорогами життя". А ще упорядкування  книг колективного авторства, численні відгуки, рецензії, публікації в журналах.

Справедливо вважається, що очі- це дзеркало душі. 

  Віктор Петрович завжди відкрито дивився у вічі життю з усіма його викликами. Ніколи у його погляді не було лукавства чи запопадливості. Були доброзичливість, часом, непримиренність, вимогливість або підбадьорення. Це був завжди погляд, сповнений оптимізму і віри в майбутнє.Таких людей називають світлими людьми.  Водночас, людиною був запальною. Був і рішучим, і рвійним. Був наполегливим  і послідовним. Але ніколи - байдужим. Міг би багато здійснити добрих справ, якби підступна хвороба не зупинила його ходу.

  Що привело до літературної творчості людину, фахом якої до певного часу була служба у органах  внутрішніх справ? Не знаю достеменно, але саме Вікторове слово дає впевненість, що небайдужість, причетність до громадського життя, глибоке знання  життя з його реаліями, співвідчуття  в унісон з простим народом. А ще, закладені батьками високі духовні орієнтири, вміння відділяти "зерна від полови", віра в  світле майбуття для всієї Україні і кожного з нас, зокрема. Його душа була камертоном сьогодення з його радощами і печалями. І це сприяло формуванню творчого потенціалу. Окрім того, читання, що було його дозвіллям спонукало спробувати і власні сили.

 Біля домашньої бібліотеки.

  У анкеті "Поетичної майстерності" на питання "У кого навчаюсь" відповів: Ліна Костенко, Марія Матіос, Тамара Севернюк, Володимир Михайловський.  Справді, високі орієнтири. А з двома останніми у Віктора Петровича  склалася справжня  дружба. Щира, відверта, паритетна і віддана. Він умів чути поради, цінував підтримку і так само поступав  з молодими авторами.

 З В.Михайловським

 З Т. Севернюк

 І.Стеф'юк, ведуча презентації В.Максимчука.

Таку ж щиру дружню руку простягнув Віктор Петрович і нашому клубу "Дебют-Читання". З першої зустрічі ми відчули доброзичливу підтримку, відверте зацікавлення новими іменами. Не один "Дебютівець", хто сьогодні вже має власні книги, стартували саме зі сторінок "Німчича". 

 

І  підтримував нас до останнього, вже будучи важко хворим, зібрав підбірку творів  наших авторів, та вийшов з друку журнал уже без нього. Проте, публікації у ньому були. Завдячуємо дружині Анні Клим. Бережемо вдячні спогади. 

  Знали і поважали В.Максимчука не лише на Буковині. З сусідніми, Івано-Франківськими літераторами його поєднували міцні творчі і дружні зв'язки, вони незмінно взаємно відвідували літературні заходи і проводили  спільні гуцульські фестивалі. Тому і часописи " Гуцульський край" та  "Джерельні дзвони" відгукнулися грунтовною меморіальною публікацією та віршем самого В.Максимчука.

    Запрошуємо всіх, хто має добру пам'ять про цікаву людину, талановитого літератора, активного організатора, учасника, хронографа культурного життя Вижниччини, щирого друга до перегляду книжкової виставки у відділі краєзнавства обласної бібліотеки.

 День пам'яті Віктора Максимчука 24 квітня. Згадаймо  в пошані.