У рік активного пошанування Ольги Кобилянської, а особливо, напередодні 160-річчя від дня її народження, пропоную розпочати мандрівку з нашої найулюбленішої вулиці.
Вулиця - музей, вулиця - легенда, вулиця - свято, вулиця - окремий світ для багатьох поколінь чернівчан. А які захопливі погляди туристів, гостей нашого міста вловлюємо, коли вони неспішно прогулюються єдиною пішохідною вулицею. Бруківка вулиці памятає і кроки самої Ольги Кобилянської.
Про письменницю, чиє ім'я присвоєне вулиці саме в день її народження 1940 року недоцільно сьогодні говорити, обмежуючись короткою довідкою. Бо заходів та інформації цьогоріч не бракує. Зазначу лише, що шлях у літературу у юнки, яка здобула лише 4-класну німецькомовну освіту та подальше домашнє навчання розпочався у 14-річному віці з поезії, а перше прозове оповідання початкуюча літераторка напише у 17 років.
А ще - саме на цій вулиці гостинно чекає на всіх шанувальників книги і творчості О.Кобилянської, зокрема, за №47 наша, Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка ( Коли зустрінете абревіатуру ЧОУНБ, знатимете про що йдеться).
Ім'я Ольги Юліанівни зустрічатимемо і в подальшому в зв'язку з іншими вулицями, названими на честь її сучасниць.
* Вулиця Анни-Галі Горбач (стара назва – вулиця Майкопська)
Анна-Галя Горбач – перекладачка, літературознавиця. Народилася в 1924 році в селі Бродина, Південна Буковина (тепер Румунія – авт.). Хоча в її сім’ї говорили українською, дівчина була змушена навчатися в румунській дівочій гімназії в Чернівцях. Перед приходом Червоної армії в 1940 році сім’я за спеціальною програмою "Додому в райх" виїхала до Німеччини, адже мали австрійське коріння. Після війни Анна-Галя почала навчалася, а згодом і працювала в Ґеттінґенському університеті. Тоді ж почала перекладати оповідання Михайла Коцюбинського та Юрія Косача. Досліджувала україно-румунські та україно-німецькі зв’язки в літературі. Разом з чоловіком 1995 року заснувала видавництво "Brodina Verlag", де видає перекладні твори української літератури й присвячені їм дослідження. За своє життя переклала на німецьку та видала твори Гната Хоткевича, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Івана Світличного та інших. Померла у 2011 році в Німеччині.
Прізвище досить відоме, як відомі і члени цієї родини. Про Ольгу Захарівну Вікіпедія подає таку інформацію: Ольга Захарівна Павлюх, у шлюбі Гузар (нар. 31 грудня 1885, Відень, Австрія — пом. 1945 ?) — діячка українського жіночого руху на Буковині, авторка місцевих часописів. Ольга Гузар була багаторічною головою товариства «Жіноча громада Буковини» і активною учасницею (певний час керівницею) жіночого релігійно-доброчинного товариства «Мироносиці». Є відомості, що Ольга Гузар померла у 1945 році у місцях позбавлення волі. У 1991 році на честь Ольги Гузар у Чернівцях перейменовано одну з вулиць і відкрито меморіальну дошку.
Саме зараз відбувається бурхливе обговорення про надання вулиці статусу пішохідної з відповідним ремонтом. Вулиця названа на честь відомої актриси. М.Д.Никирса так свідчить: Вулиця складається з двох колишніх вулиць. Перша до 1918 року називалася Кароліни (на честь другої дружини цісаря Франца І), до 1940 – Аврам Янку. Друга – від площі Рудольфа вниз до Головної вулиці – називалася в австрійські та румунські час Гормузакі.1944 року ці вулиці з’єднали в одну і назвали на честь провідної актриси українського театру Марії Заньковецької.
Марія Адасовська, справжнє ім'я, народилася 4 серпня 1854 року у с.Заньки на Чернігівщині. Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село, де народилася. 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УРСР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені Марії Заньковецької.
Канюк Зіновія українська народна поетеса народилася 1837року у с. Хлівище, тепер Кіцманського р-ну Чернів. обл. (Померла 21.III 1915р. у м. Вашківці, тепер Вижницького р-ну). Закінчила чотирикласну школу в м. Кіцмані. Записувала народні пісні і легенди, під впливом яких 1878 почала складати власні вірші, поеми. Друкувалася у віденській газеті «Просвещение», в чернівецьких газетах «Буковина», «Руська рада» та ін. Вірші її стилізовані, переважно, під коломийки. Ряд творів («Над границев стояла, білі руки ламала», «Устим Кармелюк» та ін.) сповнені роздумів про тяжку долю народу, безрадісне життя жінки-трудівниці.( що характернго для творчості тогочасних письменників) Творчістю поетеси цікавився О. Маковей, в архіві якого збереглася рукописна збірка Зіновії Канюк «З хвиль журби», підготовлена до друку С. Канюком (Погребенник Ф. Народна поетеса Буковини Зіновія Канюк. «Радянська Буковина», 1976, 16 листопада.)
Наталія Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) українська письменниця, публіцистка, видавчиня і громадська діячка. Засновниця жіночого руху в Галичині. Народилася 8 червня 1855р. в селі Белелуя на Івано-Франківщині. Навчалася у Відні, де і розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання Н. Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. Повернувшись до Галичини, стає досить помітною постаттю у колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Кобринська продовжила письменницьку працю. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887-го альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї України. Наталія Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». Тема творчості, як і у О.Кобилянської стосувалась феміністичного питання. Тому закономірно, що між літераторками склалися добрі стосунки. Свою повість "Людина" Ольга Кобилянська присвятила Н.Кобринській. Разом вони здійснили поїздку до Києва.
*Вулиця Липковської Лідії (З'єднує вулиці В.Залозецького та С.Руданського)
Лідія Липковська – визначна оперна співачка ХХ ст. з когорти українських акторів оперної сцени (колоратурне сопрано), талант яких належить до скарбниці світової музичної спадщини. Народилася Лідія Яківна Липковська 28 квітня 1884 р. в родині народного вчителя в селі Бабино Хотинського повіту (згодом Кельменецького, нині Дністровського району).У шлюбі Маршнер. Померла у Бейруті (Ліван) 22 березня 1958. Знаменитою тіткою Лідії була Марія Заньковецька. ( Дослідникам біографіїї є ще поле для вивчення). Особливо плідними у творчій кар’єрі оперної співачки були 1912-1913 роки. В цей час Лідія Липковська гастроює Прибалтикою, Польщею, Грузією, Угорщиною. Велике гастрольне турне співачки включає і такі країни як Франція, Німеччина та Австрія. А через шість років ще будуть сцени Італії – Константинополя, Рима, Японії, Китаю, Сінгапуру, Австралії і Нової Зеландії. Зарубіжні музичні критики називали її "північною зіркою". Лідія Липковська єдина з українських артистів співала в усіх кращих оперних театрах світу: міланському "Ла Скала", нью-йоркському "Метрополітен-опера", паризькому "Гранд-опера", лондонському "Ковент-гарден". Примадонні аплодували Берлін, Відень, Рим, Київ. Відвідувала знаменита співачка і свою малу батьківщину. На Буковині пам'ять відомої землячки пошановано відкриттям кімнати-музею у приміщенні бібліотеки с. Бабин, який почав свою роботу 2007 року. Експозиція музею налічує 303 експонати, 30 з них - оригінальні. А 15 травня 2009 року в селі урочисто відкрили пам'ятник знаменитій землячці ( скульптор І.Салевич).
*Вулиця Малицької Костянтини
Вулиця знаходиться майже на межі з Новим Киселевом, пролягає від Галицького шляху в бік Прута.
Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв. Літературні псевдоніми Чайка Дністрова, Віра Лебедова, Лужанська Віра і ін. Народилась 30 травня 1872 року на Івано-Франківщині, померла у Львові 17 березня 1947 року. Освіту здобула у Львівській вчительській семінарії. З Буковиною Костянтину Малицьку пов'язує її трудова діяльність, де вона вчителювала у с.Лужани. Була однією із засновниць «Жіночої громади Буковини». Костянтина Малицька займалася і перекладацькою діяльністю. Відома своїм переказом «Робінзона Крузо» Д. Дефо (Львів, 1903). Автор тексту пісні ( написана в період роботи на Буковині) «Чом, чом, чом, земле моя,..», композитор Денис Січинський. Тривалий час виконувалась з вказаним псевдонімом Віра Лебедова. Шедевром ця пісня стала у виконанні Народних артистів України Дмитра Гнатюка та Анатолія Солов'яненка, проте і вони при виконанні не могли називати справжнього імені авторки.
(Костянтині Малицькій Присвячені
ряд публікацій буковинських краєзнавців. Та впродяковано книгу «Костянтина
Малицька Твори.» Упорядники: Івасюк О.
М., Бузинська В. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2011. — 520 с.)
* Вулиця Окуневської Софії ( до перейменування вулиця Димитрова)
Про медичну кар'єру першої жінки-лікаря в Австро-Угорщині теж можна писати багато, але на разі достаньо цього факту : вона була першою. А літературу, за бажанням, знайдете у нашій бібліотеці.
* Вулиця Пчілки Олени (пролягає від вулиці Руської до вулиці Комунальників)
* Вулиця Сіді Таль ( Відома вулиця в старому місті, з'єднує вулиці Л. Українки та І.Котляревського. До перейменування - вулиця Островського)
Сіді Таль - Заслужена артистка УРСР ( 1965) (Роки життя 8 вересня 1912, Чернівці — 17 серпня
1983) — Сореле Біркенталь (справжнє ім’я зірки), яка стала
знаменитою актрисою. Артистичні здібності С.Таль виявила ще в дитинстві: вона
співала, танцювала, виконувала комічні сценки.
У 1926 році, 14-річною була
прийнята в єврейську трупу Сари Канер (1882—1959) на амплуа інженю. Творчі
шляхи майбутньої зірки єврейського театру пролягали в Румунії, Молдові. З 1946 — актриса
єврейського ансамблю Чернівецької філармонії. Грала комедійні та драматичні
ролі. Талановито виступала також в опереті, виконувала естрадні номери, виконувала народні
ліричні, жартівливі, характерні пісні, а також танці різних стилів та жанрів. «Актрису найскладніщих театральних ситуацій», як говорив про Сіді Таль Анатолій
Добрянський шанують вдячні чернівчани, віддаючи належне її таланту. Окрім присвоєння імені артистки вулиці міста, на будівлі Обласної філармонії
ім. Д,Гнатюка втановлено меморіальну
дошку. На Алеї слави відкрито іменну
Зірку. Видано книгу спогадів племінника
Д.Гутмана «Сіді Таль і Фалік у спогадах сучасників», засновано іменну премію. До 110-річчя ( 2022 р) на сцені Чернівецького академічного обласного
українського музично-драматичного
театру ім.О.Кобилянської створено виставу "Сіді Таль. Аідіше нешуме",
а вже в поточному, 2023 р. художником С.Кроповінським створено і презентовано
портрет Сіді і Фаліка у філармонії.
*Вулиця Українки Лесі до 1918 року мала назву Альта (Altgasse), до 1940 – Куза Воде (Cuza Voda). 24 серпня 1944 року її перейменували на честь письменниці Лесі Українки.
І ім'я письменниці, і вулиця у Чернівцях дуже добре відомі, як і той факт, що Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач) двічі приїжджала до Ольги Кобилянської, відвідували разом і Вижниччину, і Глибоччину, і нинішню Румунію. Відомі її спогади про Буковину, як і спільні фото "хтосічок", зроблені у фотоательє Кржановського на вулиці, яку згодом назовуть іменем однієї з відвідувачок, Ольги Кобилянської. Тоді ж зроблено і фото, що зберігається у фонді Львівського національного літературно-меморіального музею ім. Івана Франка.
"Це єдиний відомий на сьогодні оригінал фотопортрета Лесі Українки, зробленого у 1901 році у «Фотографічно-артистичному ательє» Яна Кржановського в Чернівцях (вул. Панська, 16, тепер вулиця О. Кобилянської; на розі з вулицею А.Кохановського). . ."https://zaxid.net/news/
А почалася ця дружба з ініціативи Лесі Українки. Дізнавшись, що Кобилянська планує поїздку на Археологічний з’їзд до Києва, Леся Українка сподівається особисто побачитися і запрошує «завітати до мене на хутір в Полтавщині». Там, в садибі Косачів в Гадячі влітку 1899 року Кобилянська особисто знайомиться з Лесею. А вже за 2 роки у 1901 -му Леся Українка вперше завітає на Буковину.
Можна було б і обмежитися, оскільки інформації і друкованих і електронних джерелах про письменницю достатньо.
Але дуже спокусливо акцентувати один аспект Лесі Українки, який сьогодні сприймається по-особливому. Читаємо в листі до Михайла Павлика, який Леся пише з Болгарії в 1895 році: "Кажучи правду, я тілько до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій инакше писати листів в Р[осію] не можна, як замовчуючи про добру половину того, шчо варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, шчо в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, шчо буду робити, вернувшись в Р[осію], сама думка про се тюремне життя сушить моє серце".
Вулиця Янушевської Галини
У Чернівці прибула у складі групи Харківського театру, переведеного у 1940 році. Сотні ролей, незабутні образи. І особливі - у виставі за творами Ольги Кобилянської ( роль Маври " В неділю рано зілля копала" кіноролей у "Земля" і "Вовчиха"
*Вулиця Ярошинської Євгенії (від вулиці Л.Кобилиці до Буковинської, перша від вул.Руської)
Письменниця, фольклористка, педагогиня й громадська діячка Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 року. Разом із Ольгою Кобилянською вона стояла біля витоків жіночого руху в Галичині та на Буковині, фіксувала яскраві зразки народної творчості, активно займалася просвітницькою роботою. У фольклорі відзначала високий інтелект, красу народної мови. Почала збирати народні пісні. Назбиравши 150, надіслала на чернівецький конкурс "Найкраща збірка народних пісень", далі після збільшення до 450-ти - на Львівський . Збірники перемагали, але виданими не були через відсутність фінансування. Письменницького апогею здобула з повістю "Перекинчики", яку розпочали друкувати у газеті "Буковина", але продовжити не дозволили тодішні ретрогради. Підтримували молоду письменницю К.Малицька, Н.Кобринська. А І.Франко з Володимиром Гнатюком підтримали письменницю у свій спосіб — видали повість окремою книжкою накладом Українсько-руської видавничої спілки ( Інна Мочарник Євгенія Ярошинська: феміністична просвіта на Буковині https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/zhinky-yaki-toruyit-novi-shliachy/evheniya-yaroshynska.html
Немає коментарів:
Дописати коментар