Цікавинки з історії Буковини Легенди чи реалії?

 

 *   Мюнхгаузен … вірити чи ні?  Буковинські пригоди Мюнгаузена- чергові вигадки в стилі самого барона?

  Процитую Степана Руданського : « вір не вір, а не кажи:«брешеш».  А краєзнавцям - широкий спектр пошуків .

 Автор, журналіст  Григорій Заславець  стверджує, що історія базується на фактах, виявлених науковцями і студентами факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім.Ю. Федьковича.

 Отже, хто  був прототипом літературного героя і які його пригоди відбулися на Буковині? Рудольф Еріх Распе  у «Пригодах барона Мюнхгаузена»  зобразив Карла Фрідріха Ієроніма фон Мюнхгаузена, який народився  1720-го року у маєтку Бондеведер  у родині барона Отто фон Мюнхгаузена і його дружини  Сібілли фон Реден-Херстенбек  (на фото).  Був 5-м з 8 дітей. Батька не стало, коли малюкові виповнилося 4 роки. Оскільки родина належала до  древнього  німецького роду, то у віці 15 років Ієронім  став пажем   у свиті  правлячого герцога Брауншвейг-Вольфенбюттельського Фердинанда Альбрехта ІІ, молодший брат якого, Антон Ульріх, на той час впродовж 4-х років безперспективно сватався до російської принцеси Анни, племінниці імператриці Анни Іоанівни. А шляхом до серця принцеси Антон Ульріх обрав участь у російсько-турецькій війні. Тут в боях за Очаків він втратив 2-х своїх пажів, тому запросив заміну. Одним із двох нових пажів і був Ієронім Мюнхгаузен. Шлях новоприбулих пролягав через Київ, де розмістився Брауншвейгський кірасірський полк.

  Неспокійна натура юнака, як пише Г.Заславець, шукала собі подальших пригод. І більшість з них очікувала на нього саме на території Хотинщини під час походу російської армії до кордону Османської імперії 1739 року.   (Заславець Г. Від імперії Візантії Андроніка і Комніна до  барона Мюнхгаузена// Відродження – 2013 – 19 груд.)  

  Авторитетний науковець Сергій Пивоваров також притримується думки про реальне перебування прототипа героя книги Р. Распе  на Буковині.

Навіть висуває гіпотезу, що   відомий "політ на ядрі"  розгортався в час битви під Ставчанами.

 "– Далі була битва під Ставчанами, де російська армія розгромила турків і змусила їх відступити, – ділиться дослідженнями Сергій Пивоваров. – Тоді, як описує барон, він зміг отримати інформацію про кількість гармат у противника в Хотинській фортеці. Пряма мова барона Мюнхгаузена:  "...Знадобилося нашому командирові дізнатися, чи багато у ворога гармат, – йдеться у книзі "Пригоди барона Мюнхгаузена". – Але у всій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився би пробратися у ворожий табір. Найхоробрішим, звісно, виявився я. Я став поряд із величезною гарматою, яка стріляла по турках, і коли з гармати вилетіло ядро, скочив на нього верхи й стрімголов понісся вперед... Звичайно, під час польоту я ретельно полічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові найточніші відомості про артилерію ворога".   ( Чорней В. Барон Мюнхгаузен міг воювати під Хотином// Молодий буковинець. Електронна версія  11-03-2010)

*                    

       Чарівна скрипка   Скеюца 

  Іон Скаловський – справжнє ім’я скрипаля із села Остриця, якого односельчани називали Скеюц (Коник, Цвіркун. – рум.) за його неперевершений талант. Звідусіль у селі лунав звук його скрипки, де відбувалися якісь святкові  події.  У чому ж секрет такого успіху? Звісно, у обдаруванні музиканта. Але не тільки. Інструмент, яким володів музика був незвичайним. 

  І про це  – реальна  історія. Перша світова війна.  1918 рік. Молодий  румун Іон із села Остриця,  мобілізований до австрійської армії , був поранений на території Австрії. Там отримав хірургічну допомогу, а на реабілітацію  його прилаштували у приватний   дім австрійця Густава. Густав і Іон добре ладнали між собою, вели довгі розмови про життя на  різних територіях однієї імперії, про побут і культуру людей, що було цікаво обом. Тому для Іона, коли він трохи зміцнів,  не стало проблемою прохання Густава допомогти у господі. Одного разу під час розбирання комори, на стіні він  побачив скрипку, добряче припорошену пилом. Істинний музикант ледве дочекався повернення додому власника, щоб попросити дозволу зіграти  на скрипці. Згода Густава була щедро винагороджена: гра скрипаля була того варта.  Балада Чіпріана  Порумбеску  так зачарувала власника скрипки ,Густава, що він  просив Іона  грати ще і ще.

 Скоро Іон отримав наказ про демобілізацію і почав збиратися додому. На прощання господар, зачарований такою неперевершеною майстерністю  хлопця, подарував йому скрипку, зауваживши, що все одно в домі нікому на ній грати.

  Повернувшись до цивільного життя вдома у рідному селі, Іон одружився, працював у Острицькій школі та заснував оркестр, який став елітним  у нашому краї. Багато подій відбувалося під гру маестро. Та закінчення історії про незвичайну скрипку досить сумна. Дружина, не будучи знавцем цінності інструмента, наполягла  на  продажі скрипки. Бо за неї давали «великі гроші».

 А все ж таки – чому? Чому комусь так була необхідна саме скрипка Іона?  Якось же докотилася слава про неї  до купців. Секрет розкрили донька  Іона,  Аніца і її чоловік Васілє, син Лєксия (Олексія) Каланчі, який був чудовим майстром музичних інструментів. Ремонтуючи тестеву скрипку він  зробив копію підпису на інстументі : «Stradivari», яку й показав оповідачеві цієї історії…

(  Цю історію описала Пуріч О.Ф. , вчителька Острицької школи Герцаївської громади.)

PS  Запрошуємо , звертайтеся до друкованих джерел. Ще немало цікавих фактів можемо відкрити.