Завершальний зимовий "Дебют"

  День зустрічі в "Дебюті" - 25 лютого, перший день 5-го року війни. І ця трагічна сторінка в нашій історії, яку ми всі прагнемо перегорнути  якнайшвидше, і якнайшвидше зустріти  Перемогу,  постійно відображається в творчості. Вшанувавши полеглих захисників  хвилиною мовчання, ми слухали тексти, написані серцем. Рядки, написані Ірадою Керімовою, двічі переселенкою (востаннє -  з Маріуполя, де особисто пережила початок війни), змальовують реальні події початку війни, інтеграцію в абсолютно незнайоме середовище,  торкалися глибини душі кожного.

Ми вдячні Іраді за тепло, з яким вона описує наших земляків, де довелося їй із сином (який сьогодні знаходиться на передовій) знайти своє нове місце життя. Сила духу, стійкість, самовладання,  толерантність, інтелект  і... гумор - риси, які нам так імпонують в цій Жінці. А після оповідання поділилася і власною поезією "Я стою на порозі подій", "Даруйте квіти жінкам".

Хелена Щира закінчила оповідання "Повернення", сюжет якого описує реальні події облоги Чернігова, біль і непереборне бажання повернутися на свої пороги.

Поезією  "Та все б нічого. Лиш би не війна", "Інакше ніяк" відгукнулася Ольга Васкан.

 А у нас був привід привітати авторку з виходом її нової дитячої книги " Колискова для доньки"

 та заслухати кілька віршів з неї. 

Милі, легкі для запам'ятовування дітками віршики,  заграли яскравими  барвами з-під пензля Раїси Рязанової.

І завершила п. Ольга  віршем-експромтом "День народження книги". Так для "Дебюту" продовжився День дарування книг. Ми зворушені і вдячні автору зі Звягеля Сергію Руденку за розкішний подарунок - книгу "Солодкий і гіркий гречаний мед". Раїса Рязанова, що співпрацювала з автором в дизайні книги передала нам подарунок та зачитала один із віршів: "У що я вірю".

Багато чернівчан пам'ятає концерти Сергія, поета, барда, учасника АТО, волонтера. Його потужні тексти авторських пісень викликали сльози не у одного слухача. Пісні у авторському виконанні можна послухати в ютубі, а за віршами - всіх ласкаво просимо до бібліотеки.

 А далі ми вирушили у мандри. Наталія Печонкіна запросила на відеоекскурсію до банків  Чернівців, австрійського і румунського періодів нашої історії.

Цікавими маршрутами за допомогою відеоряду ми супроводжували Сергія  Воронцова, героя оповідання "Заповітне бажання з циклу "Коридори часу" Галини Мрихіної.

Неймовірно цікаві знайомства з місцями околиць Чернівців 

та неочікувані зустрічі, вочевидь, здивували і самого Сергія.

Бо, як виявилося, і у Сергія  героєм його оповідання був знаний у краї турист, маркувальник туристичних маршрутів, ровесник Пауля Целана Макс Шиклер.

Саме з ним "побачила" зустріч  Сергія  Воронцова  у "Коридорах" Галина Мрихіна.  Цікаво працює Купол у "Дебюті".

 А у своєму оповіданні, Сергій уявно, через спільні спогади Целана і Шиклера, прагне відтворити атмосферу періоду навчання обох у одному навчальному закладі ("Так вони жили років двадцять, майже не знаючи один одного, але маючи багато спільного") та прослідкувати подальшу долю кожного. Окрім того, поза текстом поділився інформацією - повір'ям про можливості дерева, враженого громовицею.

 І звучала добірна поезія Раїси Рязанової. 

 

Невтомна авторка щоразу знаходить, чим здивувати. Звучали: «Зима, як істинна панянка» ( авторське читання авторського  перекладу на українську мову), вірш- пісня  «Я змітаю в долоню» та поезія мовою оригіналу - «Була така довга зима», «Про ніжність», «Птаха щастя», «І був вечір, і стала вічність».

   Жіночими історіями підтримує позитивний настрій, що впливає на підвищення стресостійкості, Наталія Гриценко. Цього разу її оповідання "Примарне кохання" не було надто веселим, але ностальгійно-романтичним  і настроєвим. 

 Час зустрічі збіг, зимі ми подякували  і налаштувалися на оптимістичну весну. Подякували і нашим гостям, дружній команді підтримки 

та нашому фотографу, помічнику  в технічному забезпеченні Мирославу Гриню.

Буковинські зими

  

До кінця зими залишилося зовсім небагато. І нам вже дуже хочеться попрощатися з нею. Бо нам, вже звиклим до помірної погоди, властивої, скоріш осені чи весні,цьогорічна зима, яка повернулася до своїх природніх параметрів, додала багато прикрощів. Окрім красивих фото засніжених Чернівців, приємності від зими було мало. І найгірше - це багатогодинна відсутність електропостачання. Бо у багатьох чернівчан обігрів квартир залежить саме від електрики.
А ще й обледеніння доріг, тротуарів, що призвело до збільшення травматизму...
    Мимоволі прийшло бажання пошукати в літературі - якими ж були зими на Буковині і в Чернівцях в минулому.

  Раймунд Фрідріх Кандль зафіксував: "Зима 1829-1830 років була дуже суворою. Санний шлях утримувався з половини листопада до кінця березня і морорз досягав 26 градусів [на нашій  пам'яті така тривала сніжна зима, хоч і без таких морозів була в Чернівцях 1994-1945рр.]

  Свідчення про жорстокі морозні зими і в попередні періоди задокументовані головою військової адміністрації на Буковині (1774-1778) генералом Габріелем фон Сплені: "У високих горах так холодно і так довго тримаються морози, що там майже неможливе землеробство".

  Буковинська преса також фіксувала випадки, коли від морозів потерпали, люди, вимерзали фрутові сади, гинули тварини тощо."Важкою видалася також зима 1865-1866 років. Газета "Буковина" писала про смертельні випадки від голоду та знесилення. Біднота змушена була харчуватися лише жолудями." А вже за 5 років , шостого лютого 1870 року на Буковині зафіксували найнижчу температуру – 28 градусів морозу, подекуди – 30 градусів. Через замерзання сталося багато смертей. Було порушено роботу залізниці. Сувора зима вигнала навіть вовка до околиць міста, якого прогнали мешканці Винної гори. Першого лютого приблизно о 19.30 можна було спостерігати Північне сяйво.

 [До речі, і цьогоріч це явище зафіксоване    "Ночами 10- 11 січня та 19 на 20 січня 2026 року над Буковиною спостерігали рідкісне полярне сяйво рожевого та зеленого відтінків. 

   https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/pivnichne-syayvo-nad-bukovinoyu-socmerezhi-zapolonili-foto-rozhevogo-neba-117481]

   Друковані джерели свідчать і про неймовірний холод 1888 р. Особливо цінними є спогади Осипа Маковея у книзі “Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича". Надворі стояв тріскучий мороз, коли “Руська бесіда” приготовляла похорон Федьковича. Вночі перед похороном зірвалася буря і сніжна метелиця, яка – здавалося – спинить усіх людей із сіл приїхати до Чернівець. Не спинила: члени всіх читалень із чернівецької околиці прийшли; люди із села Топорівців блукали в темну ніч кілька годин, а таки не завернули домів; чотири читальники з Розтік за Вижницею їхали верхом всю ніч, аби лише бути на похороні і зложити вінок на могилі поета. Та найбільше враження зробили гуцули зі Сторонця-Путилова, що з таких далеких сторін у таку лють надворі приїхали попрощати свого земляка… Дорогою з кафедри до кладовища музика йшла, але нічого не грала, бо інструменти на сильнім морозі замерзли. На кладовищі серед великої студени і метелиці відправили священники панахиду”, – писав Осип Маковей.

 І в пізніші періоди, вже у ХХ ст. міцні морози дошкуляли буковинцям. Найнижчим рівнем температури: -31.5 градусів запам'ятався 1940 рік. А з 1950-го  року збереглися свідчення жительки Садгори. "Колись на Буковині були дуже холодні та морозні зими. Але термометри були рідкістю, тому ніхто не знав, скільки градусів, – розповідала мешканка Садгори 85-річна Марія Мукан. – Коли я була ще малою, то однієї зими було так холодно, що тато рубав дрова в хаті, бо руки відмерзали надворі. Якось люди йшли до млина молоти зерно і знайшли на полі замерзлого чоловіка.    Тоді були такі сильні морози, що вода замерзала у відрах у хаті. Не могли надвір вийти, бо аж затягувало від морозу. Пташки замерзали на льоту і падали на землю."

  То ж, звертайтеся до краєзнавчих видань. Багато цікавого  запропонує вам відділ краєзнавства.

Дебют. Початок сезону.

  



  Атмосфера у «Дебюті» була настільки теплою, що, навіть відступили давно забуті морози.
Перша зустріч у 2026 році в клубі «Дебют-Читання» засвідчила, що на творчість не впливає ні холод, ні довготривала відсутність світла, ні інші негаразди. Як сказала учасниця клубу Ліля Бойчук : «Щоб зберегти себе, за любих обставин треба шукати красиве». А красивого, тобто, добірних текстів було достатньо – були представлені різні жанри прози і поезії: казки, переклади, гумористичні оповідання, краєзнавчі розвідки.
  У кількох авторів склалася практика читання з продовженням. Минулої зустрічі ми розпочали слухати оповідання "Гентські яблука" Хелени Щирої і з цікавістю очікували його закінчення. Хелена цікаво пов’язала враження від мандрівки до Бельгії та вплела в сюжет оповідання національний бельгійський символ Атоміум, футуристичну споруду, визначну пам’ятку Брюсселя, столиці Бельгії .

  Особливістю нашого "Дебюту" є те, що тут ми маємо прекрасну нагоду мандрувати в часі і просторі, побувати у аурі різних жанрів, перемикатися від трагічних до життєствердних сюжетів, відпочивати і поповнювати знання новою інформацією.
У жанрі фентезі незмінно творчо працює Олександр Мартиненко. Навіть тим, хто не є прихильником цього жанру, цікаво слухати автора, бо читає він дуже професійно, адже має чималий досвід озвучення текстів (до прикладу - Г. Тайчера) . Водночас, слухаючи, губишся у здогадках, за якими параметрами розвивається фантазія творця тексту. Цього разу Олександр продовжив цикл творів з героєм Маєм, зокрема розділу "Поня" за назвою "Мати Змій".

А оповідання "Автограф" з циклу "Коридори часу" Галини Мрихіної

перенесли нас у післявоєнні роки в Чернівцях, куди героїня, Наталія Гриценко потрапила через портал краєзнавчого музею.

Сповнені гумору сюжети

в текстах Галини, водночас спрямовані на ознайомлення з додатковими сторінками історії Чернівців,часто, мало відомі.

  Також про повоєнні часи, але уже у історичному аспекті, зокрема про вплив війни на особистість Пауля Целана, його тягар вини перед родиною та про його співпрацю з Емілем Чораном, чию "Коротку історію розпаду" П.Целан переклав з французької мови на німецьку був нарис "Зневіра, як віра" Сергія Воронцова.

(Еміль Мішель Чоран- румунський та французький мислитель-есеїст, філософ. Фото 1947 р.- Вікіпедія) .

Сергій своїми розвідками суттєво доповнює краєзнавче досьє майже невідомими фактами, постатями. В крайньому випадку, відомими дуже вузькому колу. Ми із вдячністю слухали це вперше. І вдячні Сергію за таку скрупульозну роботу. Адже актуальні і болючі питання, що поставали перед П. Целаном - чому кати стають катами?- надзвичайно актуальні і сьогодні.
  Сусід за "партою", Сергій Гакман також пропонує нашій увазі новинки - переклади творів румунських авторів. На одній із попередніх зустрічей він уже познайомив нас із поезією Маріна Сореску, румунського поета і драматурга у власному перекладі.

А цього разу прочитав авторський переклад на українську мову віршів "Гора", "До певного моменту", "Драбина до неба". Із власної творчості - був незмінно гумористичний випадок із, багатого на пригоди, життя Сергія, переданого у оповіданні "Посол Японії".

Як виявилося, переклади - захоплююча річ. Вже не вперше дивує авторським перекладом власних віршів на українську мову Раїса Рязанова ."Перевірка на міцність?", "Незкінченна безсонна ніч..."- не важко здогадатися про їх тематику.
Прочитала і мовою оригіналу ряд вишуканих поезій. Чудові зимові пейзажі, красиві пейзажі не могли не викликати у поетів відповідних рефлексій. У нас не прийнято давати оцінки прочитаним творам,- ними є аплодисменти, але тихенько промовлене "Чудово" від своїх сусідів, я все ж таки уловила.

Поезією ділилися і Ольга Васкан.
"Уже дочекались морозів", "Цей день минає"- зафіксували зимову феєрію. Та водночас не полишають авторів сумні думки про наших захисників, особливо в цей надто важкий зимовий період. Їм Ольга Васкан присвятила вірші "Отак іти -тримати в серці віру...","Вже день новий виношує думки".
А Ліля Бойчук

поділилася і віршами "Сніг ляже рівно", "В кожній красі є свій сенс" ,і прозовим етюдом "Один момент передсвяткової днини в Че", де спостережливе око і тонка душа вихопили - " на якусь мить мені здалось, що в цьому простому автобусі була моя Україна в мініатюрі: діти, молоді, старші, військові, пенсіонери, з однаковим виразом обличчя, з одним серцем на всіх."
  З поетичною присвятою Чернівцям, місту, що стало вже рідним для Василя Чауса, перселенця з Миколаївщини він нас і познайомив.

Яскравою сторінкою була моновистава, інакше не назвеш, читання Сергієм Кроповінським казки "Казка про майстра Тедде- продавця щастя" : "Тедде вмів слухати. Він ніколи не запитував :"Що ви бажаєте придбати? "- він запитував : "Про що ви мрієте?" Так і Сергій завжди знає, що запропонувати нам на кожній зустрічі.

А ще Сергій показав нам розкішний альбом-каталог його робіт. Не знаю подальших кроків автора, чи буде він масово виданий і презентований, але "Дебютівці" із пієтетом потримали його в руках.

 Від казки і фентезі ми переносилися у світ жіночих фантазій з авторкою "легкого" жанру Наталією Гриценко. Цього разу вона запропонувала експеримент: самим обрати назву прослуханого оповідання. Я б назвала "Жіночий стандарт".

А ще нам надзвичайно цінна слухацько-глядацька підтримка наших постійних друзів. Особливо, коли серед них є "строгі судді"- члени родин. Їх очі - найправдивіші рецензенти.

Фотографи також були небайдужими. Вони щоразу допомагають нам зберігати ці неповторні миті. Дякуємо Добровольській Галині, Гриню Мирославу, Рязановій Раїсі, Юрію Грунтковському.






Я також разом з усіма отримувала насолоду, слухаючи тексти у авторському виконанні  (окрема розкіш) і підтримувала, чим могла. Щось фіксувала, трохи посиділа за комп'ютером, словом - брала посильну участь з вірою у те, що все буде добре, навіть дуже добре. Інакше у нас не буває. І це не вихваляння, це щира правда. Приходьте наступного місяця і ви пересвідчитесь.