пʼятниця, 30 січня 2026 р.

Дебют. Початок сезону.

  



  Атмосфера у «Дебюті» була настільки теплою, що, навіть відступили давно забуті морози.
Перша зустріч у 2026 році в клубі «Дебют-Читання» засвідчила, що на творчість не впливає ні холод, ні довготривала відсутність світла, ні інші негаразди. Як сказала учасниця клубу Ліля Бойчук : «Щоб зберегти себе, за любих обставин треба шукати красиве». А красивого, тобто, добірних текстів було достатньо – були представлені різні жанри прози і поезії: казки, переклади, гумористичні оповідання, краєзнавчі розвідки.
  У кількох авторів склалася практика читання з продовженням. Минулої зустрічі ми розпочали слухати оповідання "Гентські яблука" Хелени Щирої і з цікавістю очікували його закінчення. Хелена цікаво пов’язала враження від мандрівки до Бельгії та вплела в сюжет оповідання національний бельгійський символ Атоміум, футуристичну споруду, визначну пам’ятку Брюсселя, столиці Бельгії .


  Особливістю нашого "Дебюту" є те, що тут ми маємо прекрасну нагоду мандрувати в часі і просторі, побувати у аурі різних жанрів, перемикатися від трагічних до життєствердних сюжетів, відпочивати і поповнювати знання новою інформацією.
У жанрі фентезі незмінно творчо працює Олександр Мартиненко. Навіть тим, хто не є прихильником цього жанру, цікаво слухати автора, бо читає він дуже професійно, адже має чималий досвід озвучення текстів (до прикладу - Г. Тайчера) . Водночас, слухаючи, губишся у здогадках, за якими параметрами розвивається фантазія творця тексту. Цього разу Олександр продовжив цикл творів з героєм Маєм, зокрема розділу "Поня" за назвою "Мати Змій".

А оповідання "Автограф" з циклу "Коридори часу" Галини Мрихіної

перенесли нас у післявоєнні роки в Чернівцях, куди героїня, Наталія Гриценко потрапила через портал краєзнавчого музею.

Сповнені гумору сюжети

в текстах Галини, водночас спрямовані на ознайомлення з додатковими сторінками історії Чернівців,часто, мало відомі.



  Також про повоєнні часи, але уже у історичному аспекті, зокрема про вплив війни на особистість Пауля Целана, його тягар вини перед родиною та про його співпрацю з Емілем Чораном, чию "Коротку історію розпаду" П.Целан переклав з французької мови на німецьку був нарис "Зневіра, як віра" Сергія Воронцова.

(Еміль Мішель Чоран- румунський та французький мислитель-есеїст, філософ. Фото 1947 р.- Вікіпедія) .

Сергій своїми розвідками суттєво доповнює краєзнавче досьє майже невідомими фактами, постатями. В крайньому випадку, відомими дуже вузькому колу. Ми із вдячністю слухали це вперше. І вдячні Сергію за таку скрупульозну роботу. Адже актуальні і болючі питання, що поставали перед П. Целаном - чому кати стають катами?- надзвичайно актуальні і сьогодні.
  Сусід за "партою", Сергій Гакман також пропонує нашій увазі новинки - переклади творів румунських авторів. На одній із попередніх зустрічей він уже познайомив нас із поезією Маріна Сореску, румунського поета і драматурга у власному перекладі.

А цього разу прочитав авторський переклад на українську мову віршів "Гора", "До певного моменту", "Драбина до неба". Із власної творчості - був незмінно гумористичний випадок із, багатого на пригоди, життя Сергія, переданого у оповіданні "Посол Японії".

Як виявилося, переклади - захоплююча річ. Вже не вперше дивує авторським перекладом власних віршів на українську мову Раїса Рязанова ."Перевірка на міцність?", "Незкінченна безсонна ніч..."- не важко здогадатися про їх тематику.
Прочитала і мовою оригіналу ряд вишуканих поезій. Чудові зимові пейзажі, красиві пейзажі не могли не викликати у поетів відповідних рефлексій. У нас не прийнято давати оцінки прочитаним творам,- ними є аплодисменти, але тихенько промовлене "Чудово" від своїх сусідів, я все ж таки уловила.

Поезією ділилися і Ольга Васкан.
"Уже дочекались морозів", "Цей день минає"- зафіксували зимову феєрію. Та водночас не полишають авторів сумні думки про наших захисників, особливо в цей надто важкий зимовий період. Їм Ольга Васкан присвятила вірші "Отак іти -тримати в серці віру...","Вже день новий виношує думки".
А Ліля Бойчук

поділилася і віршами "Сніг ляже рівно", "В кожній красі є свій сенс" ,і прозовим етюдом "Один момент передсвяткової днини в Че", де спостережливе око і тонка душа вихопили - " на якусь мить мені здалось, що в цьому простому автобусі була моя Україна в мініатюрі: діти, молоді, старші, військові, пенсіонери, з однаковим виразом обличчя, з одним серцем на всіх."
  З поетичною присвятою Чернівцям, місту, що стало вже рідним для Василя Чауса, перселенця з Миколаївщини він нас і познайомив.

Яскравою сторінкою була моновистава, інакше не назвеш, читання Сергієм Кроповінським казки "Казка про майстра Тедде- продавця щастя" : "Тедде вмів слухати. Він ніколи не запитував :"Що ви бажаєте придбати? "- він запитував : "Про що ви мрієте?" Так і Сергій завжди знає, що запропонувати нам на кожній зустрічі.

А ще Сергій показав нам розкішний альбом-каталог його робіт. Не знаю подальших кроків автора, чи буде він масово виданий і презентований, але "Дебютівці" із пієтетом потримали його в руках.

 Від казки і фентезі ми переносилися у світ жіночих фантазій з авторкою "легкого" жанру Наталією Гриценко. Цього разу вона запропонувала експеримент: самим обрати назву прослуханого оповідання. Я б назвала "Жіночий стандарт".

А ще нам надзвичайно цінна слухацько-глядацька підтримка наших постійних друзів. Особливо, коли серед них є "строгі судді"- члени родин. Їх очі - найправдивіші рецензенти.



Фотографи також були небайдужими. Вони щоразу допомагають нам зберігати ці неповторні миті. Дякуємо Добровольській Галині, Гриню Мирославу, Рязановій Раїсі, Юрію Грунтковському.






Я також разом з усіма отримувала насолоду, слухаючи тексти у авторському виконанні  (окрема розкіш) і підтримувала, чим могла. Щось фіксувала, трохи посиділа за комп'ютером, словом - брала посильну участь з вірою у те, що все буде добре, навіть дуже добре. Інакше у нас не буває. І це не вихваляння, це щира правда. Приходьте наступного місяця і ви пересвідчитесь.


четвер, 22 січня 2026 р.

РУСЛАН ТРАЧ. Пам'ятаймо...


Підписники блогу "Магія Буковини" впізнають нас за цим фото. Обираючи собі своєрідний логотип, ми зупинилися на ньому, ще не знаючи, чия це робота. За змістом фото видалося досить влучним. Розшукавши автора, попросили дозволу на використання і отримали його. Автором виявився Руслан Трач із сусідньої Івано-Франківщини. Згодом відбулися і особисті зустрічі читачів бібліотеки з цим, неймовірно талановитим і багатогранним різножанровим митцем. Фото, мандали, бартки, дзьобики, література - казки, вірші.

"Гарне життя жив до війни. Стільки всякого гарного вдалося зробити, не віриться, що то я жив це життя - Руслан Трач.
  А сьогодні Верховина, прабатьківська земля Руслана, тужить трембітами за славним сином своїм... Руслан Трач-Митець вже не створить нічого нового на цій землі, душа його полинула у вищі виміри. Нам залишаються вдячна світла пам'ять і його творча спадщина. А вона таки не маленька.
В одному зі своїх інтерв'ю Руслан сказав, що світ навколо нас настільки досконалий, що не потрібно нічого вигадувати чи домальовувати – досить лише поєднувати.
Займався дуже цікавими напрямками. Зокрема, його проекти "Инчий світ", "Сім ночей" - це світ кодів, символів, знаків. А захоплення мандалами набуло етнічного звучання і вражають своєю глибиною.(Мандала – сакральний символ складної геометричної структури, який в багатьох культурах інтерпретується як модель Всесвіту, «карта космосу», вираження усього.)


Симетричність і "олюднення" мандал - це почерк Руслана Трача. Новим проектом став «МольфART — Геометрія шляху» — це колекція фоторобіт Руслана у форматі мандал.
Своє бачення Руслан означив у інтерв'ю з Властою Власенко "Прикарпатський фотохудожник Руслан ТРАЧ : "Але я собі так дозволив..." :
ПРО ТВОРЧІСТЬ:Творчість для мене - важливезна річ. Творчість - це коли ти поєднуєш якісь речі, які до тебе ще ніхто не поєднував, або ти сам не поєднував.

ПРО КУЛЬТУРУ: Все, що потрібно людині для вдалого функціонування в соціумі, знаходиться в культурному пласті: в мові, традиції, інтелектуальних знаннях, звичаях і правилах поведінки і т.д. Цей пласт, пласт культури, - надбання людства, без нього воно буде починати з нуля іти довгим шляхом проб і помилок. Сучасний, наприклад, простір несе просто все, що ми можемо знати і що будуть наслідувати наступні покоління. Тому для мене це відповідальна річ - чим особисто я буду наповнювати простір, ретранслятором яких ідей буду…
https://www.0342.ua/news/1868727/prikarpatskij-fotohudoznik-ruslan-trac-ale-a-sobi-tak-dozvoliv
Важко не погодитися...

Гуцульські Карпати, гуцульські бойові традиції, атрибутика були його другою пристрастю після фотомистецтва, а, може, й першою.



Бартка - це теж особливий світ Руслана. Вивчав історію, сам створював карти, збірки, щоб зберегти і передати традицію володіння нею наступним поколінням.





Патріот не на словах, тренований, витривалий з міцним бойовим духом,опираючись на вільнолюбивий дух предків, Руслан став на захист нас з вами. Відважний, відповідальний Син Гір адаптувався і в Світі Степу, як свідчать його побратими. А життєва мудрість об'єднала бійців у одну родину. "Русланчику, ти так багато робив, щоб тих клятих "орків" не було на нашій землі. Саме ти з хлопцями постачали нам АК, щоб ми "мочили" тих п***рів. Ти додавав бойового духу йти у наряди. Вже як жартував — то сміялися всі. "- М. Плетенчук, побратим.
(Чому я ношу черес?.. Основна його функція- це нагадувати мені кожної секунди, що я гуцул, горянин.)
  У війську Руслан Трач став головним сержантом роти вогневої підтримки 201 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони на позивний "Полин".

Але творчість - сутність Русланової натури, не залишилася на потім. Перебуваючи на передовій, він продовжував творити — створював ескізи орнаментів для барток, малював, займався виготовленням дерев'яних чохлів для дримб, яких називав "дзьобликами", а також писав вірші й знімав відео для свого YouTube-каналу "ЛЕТ".
Дзьоблики
Та чомусь доля виявилася жорстокішою, ніж мала би бути до нащадка опришків. Руслан отримав поранення, витримав 5 оперцій. Однак...
22 січня о 15-00 рвдна Верховина і верховинці зустрінуть свого сина, відтепер Воїна Небесного Легіону....
Мережі переповнені скорботними повідомленнями, словами співчуття і запевненнями у вічній пам'яті...

П.С. Пощастило і нашим чернівчанкам у співпраці з Фотомайстром Русланом. Маємо чудові фото з моделями - письменницею Іванною Стеф'юк, культурною діячкою Майєю Фисюк.










Можна милуватися ними безкінечно: вони такі світлі і у них відчувається не лише майстерність Руслана, але і його душа.
 Щемними спогадами про співпрацю ділиться на своїй сторінці співачка NAVKA



"ПРО ВІЧНІСТЬ: Я буду існувати вічно. Кожну мить, яку прожив від народження до своєї смерті. Людина нездатна сприймати вимір часу весь, і бачить тільки ту частинку часу, в якій перебуває. Але якби вона могла бути над часом, вона би побачила, що існує завжди у вічності… Тому важливо кожну мить проживати, так аби було гарно…
Це моя маленька псевдонаукова віра, напевно. Але я собі так дозволив... "
(https://www.0342.ua/news/1868727/prikarpatskij-fotohudoznik-ruslan-trac-ale-a-sobi-tak-dozvoliv )

Високого неба, тобі, Руслане! І нехай у Райському Саду для тебе квітнуть найкращі квіти.    Пам'ятаймо!..