Постаті Буковини: Залозецький Василь - 190 років

7 лютого 1833 року, тобто 190 років тому  в родині Погорілівського священника Дмитра Залозецького на нинішній Заставнівщині народився син Василь, якого сьогодні ми знаємо, як письменника, журналіста, етнографа, священника, викладача. (Помер 2.02.1915 року в с. Гірне, нинішній Стрийський район Львівщини).

 Формування  особистості, закономірно закорінюється у родинних устроях. Традиційно, вихованням маленьких дітей займалася мати  Марія, жінка достатньо ерудована. Прагнення батьків дати синові освіту, особливо в умовах частої зміни місць проживання,  свідчить про усвідомлення родиною важливості освіченості. Коломия, Чернівці, Львів, Відень не могли не спонукати допитливості, спостережливості, розвитку аналітичного мислення у юнака. І хоча навчання було суто релігійним, висвячення у 25 років у сан священника, заглиблення у біблійні постулати  разом з спостереженням за світським життям - все це знайде місце і в його літературній діяльності. Сповідування загальнолюдських чеснот, прагнення змінити соціум на краще вийшли за рамки церковної діяльності. Василь Дмитрович активно включається в боротьбу  за людину і в реальному  щоденному житті. Особливо  плідно він діяв  в напрямку  пропаганди тверезості. Тому він знаходить однодумців, складає Статут товариства проповідників тверезості, згуртовує навколо себе колег і береться за місіонерство у боротьбі із пияцтвом.  Релігійна діяльність: "випускник Віденського університету о. В. Залозецький служив сотрудником церкви Святої Трійці у Бережанах у 1860–1861 рр., при цьому 1861-го – катехитом Бережанської гімназії" (за інформацією Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани) 

  Нас же більше цікавить постать письменника і громадського діяча, життєвий його шлях. І хоча друкованих матеріалів не надто багато, та  певний архів публікацій краєзнавців Старика В., Гусара Ю., Снігура І., Щербанюк Л. дають змогу познайомитися з непересічною родиною. В період від 25-років, орієнтовно,  починається  його літературна діяльність Василя Залозецького.  Першу повість надрукував у 1861 році  «Несвятоюрщина у манєрах, одежи, конверсаціи и мнѣніяхъ», яка, за свідченням дослідників,  викликала захоплення галицьких і буковинських читачів. На той час автору виповнилося  28 років. Василя захоплюють і етнографічні аспекти. Багато статей і нарисів опубліковано на теми традицій і звичаїв українського народу: «Річські гуцули» ( 1875), «Очерки сельськой жизни»,  повість "Звониміра. Картина із нашого язичницького побуту"(1888),  "«Несколько сведений о городе Стрие», «Ярмарок в Кутах», «Образки з циркулу Коломийского». Вочевидь, і ті, юнацькі враження від проживання в цих містечках знайшли втілення на сторінках нарисів. Поряд з цим  цікавили письменника і  історичні та літературознавчі дослідження. Його перу належить нарис "О Бояне в «Слове о полку Игореве», історичний роман "Половецька молільниця" (1891), "Гальшка, Княжа Острозька" (1899) та інші. Ще за життя автора у Львові  1907 року вийшов з друку тритомник - повне зібрання творів.

 Один із нечисленних дослідників біографії Василя Залозецького, вчитель історії  Микола Гнеп відмічає цікаву особливість письма: "Проза Василя Залозецького  писана майстерно. Тонкий психологізм, глибоке знання історії, соковита насиченість цікавими спостереженнями та образами - характерні для неї.  Ви, мабуть, звернули увагу на дивні назви творів. Щось між російською і українською. Коли починаєш читати, спершу  сприймаєш їхню мову за російську. Але чисто українські, а то й вузько діалектичні галицькі слова, які вкраплюються в текст,  що далі, то більше цю думку спростовують".   Причиною тому був тогочасний стиль "язичія".

Залозецький друкував свої твори під псевдонімами Василій З., Панько из Галичанова, Савчишин Федько, криптонімом В. Д. З.

 Звертаючись до біографічних  довідок про родину Залозецьких, помітним є означення - "з гербу Сас". Вікіпедія дає пояснення цього гербу: Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Русі).

Родина: Шляхетські корені дали потужний "урожай". Ніхто із членів родини не залишився остронь історії. Родина Залозецьких взагалі була відомою далеко за межами Буковини і внесла вагомий вклад у розвиток спільнот за місцем проживання. Василь Дмитрович - старший брат Володимира Залозецького, відомого чернівецького лікаря. Ще один брат, Костянтин  - співзасновник  першого українського студентського товариства "Союз". Родина ж Василя, який замешкав у Львові,  також залишила по собі добру пам'ять. Син, Роман Васильович та онук Володимир - кожен посів своє, помітне місце на професійних теренах.

Роман Залозецький  (1861-1018)  став науковцем-хіміком, його вважають засновником нафтової науки,як дослідника нафтових родовищ,  був професором Львівського політехнічного інституту. Через призму нинішнього стану в енергозабезпеченні України особливо цікавими  є курси, які окрім інших він вів - це курси "освітлювання і огрівання". Одночасно Р. Залозецький був редактором технічного часопису «Nafta».  

Громадська діяльність його пов'язувалася з Науковим Товариством імені Т.Шевченка, де він був дійсним членом, а також засновником і директором торговельної школи  при Львівському товаристві "Просвіта".Почесний консул Великої Британії у Львові.

 Онук Василя Залозецького, Володимир Романович - історик мистецтва, політичний діяч, професор Львівської богословської академії та Віденського університету (1896–1959).

Залозецький-Сас Володимир Романович (10.07.1896 – 12.10.1959) – український мистецтвознавець, політичний діяч. Син українського хіміка Романа Залозецького.На еміграції мешкав у Чехословаччині, Німеччині, Австрії. Був викладачем Українського вільного університету в Празі, Українського наукового інституту в Берліні, професор Української католицької богословської академії у Львові (1928–34), 1947 – професор Віденського університету.://www.istpravda.com.ua/short/2021/02/17/159010/

Цікаву інформацію додано тут:   https://www.wikiwand.com/uk/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Чотири рідкісні книги письменника, а саме: повісті «Несвятоюрщина», «Ростислав — родоначальник галицких князей», «Звонимира» та роман «Половецкая моленица» з біографією письменника на початку книги, написаної невідомим автором, є у погорілівчанина Дмитра Чорнописького, відомого майстра лозоплетіння і також поціновувача рідкісних книг, який проживає у Чернівцях.