Магія Буковини: Відкриття Й. Мікуліча-Радецького

Йоган (Іван) Мікулич-Радецький

16 травня – 170 років від дня народження,

Івана (Йоганна) Микулича-Радецького

(1850–1905)

Як іноді за скупими офіційними біографічними довідками ховаються надзвичайно цікаві і яскраві людські долі. Адже життя жодної людини не проходить одноманітно і схематично.
Людину, про яку розповім сьогодні, одні джерела називають німцем, Йоганом, Йоханном, інші - поляком, Яном. Уродженець Чернівців, якого батько називав Іваном, хоч і недовго прожив у місті, але повернувся багатьма своїми медичними винаходами, якими користуються і наші медики. Це особливо сприймається сьогодні, у наш "масковий період". Маска Мікуліча (історичний термін): каркас, покритий марлею, що носився над носом і ротом під час операції .
" Більш звичні нам медичні маски з'явилися лише наприкінці Х1Х століття. Практично одночасно їх винайшли француз Поль Бержер та поляк Ян Мікуліич-Радецькі. 1 березня 1897 року всесвітньо-відомий хірург Ян Микулич-Радецький виконав першу операцію у рукавичках та масці.

( 1899 р. клініка університету Бреслау. Ян Мікуліч-Радецький - в центрі , очолює першу в сіті операційну бригаду,що працює в рукавичках та масках)

А завідувач кафедри суспільних наук та українознавства, професор Василь Чебан у своєму дослідженні "Видатні науковці-хірурги в історії наукової медицини Чернівців" пише : "Лікар-хірург Йоган (Іван) Андрійович Мікулич-Радецький (1850 – 1905), що народився в Чернівцях, видатний учений. Немає жодного відомого за його життя розділу хірургії, в якому він не залишив би щось нове. Був обраний почесним членом університетів Кракова, Вільнюса, Риму, Хельсінкі, Кенігсберга, Мінська, Лондона, Нью-Йорка, Відня тощо.

Як пам’ять про знаменитого науковця й лікаря залишилися такі всім добре відомі терміни: “клітина Мікулича”, “тампонада за Мікуличем”, “хвороба Мікулича”, “сидром Мікулича”, “затискач Мікулича”, “маска Мікулича”, “кут Мікулича”.

Україна, зокрема Буковина може пишатися своїми вченими-хірургами, знаними і шанованим в усьому світі, оскільки згадані вчені працювали не лише у своїй державі, вони прославили Україну своєю працею і науковими здобутками далеко за її межами. Пам’ятаймо їх як своїх співвітчизників, бо наука і служіння людям не мають батьківщини, але вчені її мають"

Родовід:

Батько, шанована і знана в Чернівцях особа, спроектував і вибудував в цьому місті Ратушу та впорядкував приратушеву площу. Ще за його життя одна з чернівецьких вулиць носила батькове ім’я. О, батько вмів знаходити і підтримувати контакти з представниками барвного різномовного букету народів і націй, що заселяли того часу Буковину. Окрім польської володів німецькою, румунською, українською, російською та їдиш. Цю здібність до мов він передав і синові." А ще Йоган самостійно навчився грі на органі. А у дорослому віці ( за інформацією https://ru.qwe.wiki/wiki/Jan_Mikulicz-Radecki ) став талановитим піаністом та другом Й. Брамса . Коли Йоганові виповнилося 8 років (1858 р.) батько відправив свою родину до родичів у Прагу. А після смерті матері (1867 р. Мама, чистокровна німкеня Емілія Людвіка фон Дамніц була другою дружиною Андрея Мікуліча-Радецького) Йоган жив у дядька.
Батько називав сина Іваном. Бо хрестили його в руській грекокатолицькій церкві, на Руській вулиці, де його татуньо, славний чернівецький архітектор, Андрей фон Мікуліч відігравав якусь значну роль у церковному братстві.

В журналі „Мистецтво лікування“ (Київ, N 2—7 за 2013 рік) 169 побачила світ історична повість Олександра Кіцери „Українські стежки Івана Мікуліча“. Повість присвячена визначному хірургові кінця ХІХ— ХХ ст. Іванові (Йоганові) Мікулічу Радецькому, що народився в Чернівцях і, не бувши етнічним українцем, мав емоційний зв’язок з Україною, любив і знав українську мову, охоче спілкувався з українцями, брав участь у лікуванні митрополита Андрея Шептицького. Німецькі та польські вчені неодноразово сперечались між собою щодо того, якому народові належить цей визначний лікар, вчений і митець. Польському, через своє походження, чи німецькому, бо ж в німецькому середовищі перебігав основний творчий період його праці. Можна додати: ще й австрійському і, без сумніву, українському. Бо ж освіту і первинну хірургічну едукацію Мікуліч отримав в Австрії.,
„Українські стежки Івана Мікуліча“ адресовані не лише медикам, але і широкому колу читачів. Навіть вживання медичних термінів для людей далеких від медицини буде зрозумілим, завдяки доданим перекладам та докладним поясненням.

Для тих читачів, що не є медиками, цікавим буде те, як люди, настільки зайняті хірургією і настільки захоплені викладацькою та науковою роботою, усе ж таки, знаходили час та натхнення для мистецтва, передусім — музики. Не лише для музикування, як такого ( Мікуліч був віртуозним-піаністом), але і для співпраці з видатними композиторами того часу, Йоганесом Брамсом, Камілом Сен-Сансом, яким він допомагав розбирати та інструментувати чорновики записів їхніх музичних творів. Власне в салонах цих славних лікарів відбувалися перші виконання багатьох музичних творів кінця ХІХ століття.