Дебют липневий- літературно-пісенний

Жанрову поліфонію липневого "Дебюту" можна порівняти з веселкою: така  ж розмаїта, така ж піднесена, та, яка незмінно викликає посмішку і захоплення. Свято було надсвятковим за емоціями, радістю зустрічі, сюрпризами. Запевняю всіх:  літо щедро  приносить плоди не лише до фруктово-грибних кошиків. Творчі ужинки не менш  вагомі. Вони соковиті, яскраві, викохані на душевному грунті авторів. Принаймні, липнева спека поступилася  і додала комфорту у спілкуванні і "Дебют" був  тим майданчиком, де розкошувала творчість у повну силу. 

Анонсована зустріч з новою книгою письменниці Хелени Щирої (Олени Дикої) мала візуалізацію, що передувала майбутній презентації книги у вересні. 

Пані Олена з Раїсою Рязановою, яка ілюструвала та верстала книгу продемонстрували і розповіли про мотиви і джерела окремих ілюстрацій. Надзвичайно цікаві історії. Зокрема, ми дізналися про живописний  прототип однієї з героїнь "Бузкової стрічки",  родинні корені якої ведуть до роду Є.Ліпецького.(Міхеєва І.Р.)

Знайти буковинські паралелі   літературному персонажу допомогла науковиця Чернівецького художнього музею Л.М.Курущак. Родзинкою книги, що вміщує, окрім оригінального тексту,  переклади на 3 мови  є неповторювані в текстах ілюстрації, що супровджуються QR кодами, за ними читач перейде на ютуб-канал Хелени Щирої, і зможе продовжити читання під музику, яка надихнула авторку на написання цікавих історій. З нерпінням чекатимемо презентації книги восени.

  У новому жанрі творчості ми побачили і невгамовного Сергія Гакмана. Його участь у "Дебюті"  незмінно викликає не лише цікавість, але й справжнє захоплення здатністю освоювати нові платформи для втілення творчих здібностей.

Цього разу поважний науковець, перекладач, харизматичний автор-виконавець гумористичних оповідань з  сюжетами із власних пригод постав у ролі актора озвучуваня мультфільмів румунською мовою.

А з літературного доробку ми прослухали його оповідання "Іноземець"  у авторському перекладі на українську мову.

   Піднесену атмосферу  створювала і так звана вокальна сторінка. Неймовірно приємно, що пісня повертається в "Дебют". Ми завжди з радістю очікуємо візиту до рідного міста чарівної Сашеньки Мірінюк. Так, саме Сашеньки, бо її співочий дар знаємо з її ж дитинства. Юна Олександра кілька непростих років не мала змоги бути на наших зустрічах. Тому особливо раділи  чудовому, як ми назвали, кришталевому звучанню її голосу. Саша заспівала улюблену багатьма пісню І. Поклада  на слова  Ю. Рибчинського  "Чарівна скрипка" ("Сіла птаха...").

  Повернулася до "Дебюту " і авторська пісня. Радо вітали Діну Канюченко-Пугачову та зачаровано слухали її пісні "Не даруй мені"  та  "А я ще молода".

 Обом виконавицям дарували захоплені щирі оплески, сподіваючись, що традиція емоційно збагачувати "Дебют" пісенною творчістю залишиться  і на майбутнє.

 Талановитим поетичним словом  ділилися Ольга Васкан, Лілія Бойчук, Ірада Керімова, Раїса Рязанова. 

" Я люблю тебе- кажуть квіти" (Ольга Васкан)

"Все буде добре"- присвята землякам-маріупольцям від Іради Керімової.

"Літа повен подолок" ( Ліля Бойчук).

"Шкода- листів не пишем на папері" ( Раїса Рязанова).

  А Валентина Мацерук саме в день зустрічі написала нового вірша , але прийти, на жаль не змогла. Та  все ж ми його почули у виконанні Ірини Горбачевської. 

"По підвіконню - азбука Морзе" - це назва вірша Валентини Мацерук. І ось тут традиційно спрацював "Купол". Бо нашій  увазі Галина Мрихіна запропонувала оповідання "Азбука Морзе".Запевняю, авторки не змовлялися.

 Відомо, всі автори відкриті до зворотного зв'язку з своїм читачем. Про власний досвід отримання  відгуків, серед яких трапляються різні, часом і некоректні, Софія Березіна відобразила у оповіданні "Людиноподібні".

Справедливості заради додам, наші автори чудово володіють і поетичним, і прозовим даром. І щоразу доводять це. І Ліля Бойчук і Ірада Керімова також читали і поезію, і прозу. І всі названі поети не обмежувалися одним віршем. Хочете їх почути?- запрошуємо на наші зустрічі. Будемо раді новим знайомствам.  Наші анонси  - під такою аватаркою. Вхід завжди вільний.

Або ж читайте твори "Дебютівців" у одноіменній групі фейсбуку за посиланням  

https://www.facebook.com/groups/173741486600486

Модерувала  зустріч Ольга Серебріян . Фото Анастасії Невельської

У Чернівцях шовк ? Так, шовк!

 

Поділяю думку, що випадковостей, як таких, у житті  не буває. Все, що трапляється зненацька -  це алгоритм, добре підготовлений  кимось вищим. Так склався пазл про шовківництво у Чернівцях. Один читацький запит, пошук у друкованих  (скажу, дуже нечисленних) джерелах, допомога краєзнавців  і ми маємо логічно структурований ланцюжок. Не претендуючи на науковість: для цього необхідно звертатися до архівних документів, але за суто бібліотечними  матеріалами  "картинка" вималювалась, але ще є простір для дослідників.

( Загальний вигляд вулиці. Фото утаємниченої краєзнавиці Básenika Czernowitz)

  Більшість чернівчан знає, що у Чернівцях була вулиця Шовковична і де вона знаходилася. Але про виробництво шовку у нашому місті  відомо, гадаю,  не всім. Отже - "до джерел": якщо шовковичні дерева тут росли, значить вони комусь були потрібні. 

Колись у давнину, ще до того, як сучасна вулиця Кафедральна мала назву Kathedralgasse, її називали Шовковичною. У 18 та на початку 19 сторіччя на місці Кафедрального собору були зарослі, а пізніше там був висаджений шовковичний сад, де вирощували шовкопрядів. Звідси найдавніша назва вулиці – Шовковична.  Ця невеличка вулиця починається від Соборної площі, перетинає Головну і збігає до вул. Кобилянської.

 Видатний буковинознавець, історик, етнограф Раймунд Фрідріх Кайндль зафіксував цей зв'язок у своїй книзі  "Історія Чернівців", виданій у 1908 р. З його свідчень ми знаємо, що на початку ХІХ століття нинішній центр нашого міста був болотистим і залісненим. 

- «Згідно з усними переказами, сотню років тому в районі кафедрального собору полювали на диких качок»

- " Місцевість довкола кафедральної церкви теж була у 1787 році ще пустирем, зайнята у більшій частині "шовковичним садом". Скоріш за все, кафедральну церкву згадано на момент написання книги для орієнтування на місцевості, бо на вказаний рік її ще не було.

-  "З Дров’яної площі йшли Шовковичною (нині Кафедральною) вулицею, яка нагадувала про колишній шовковичний сад, на Горішню Панську (вже в 1799 році «Панська») - Р.Ф.Кайндль.

 

(1889-1900. Фото из фондів Австрійської національної бібліотеки.)

   Коли ця вулиця розбудовувалася, тривалий час територія була  незайманою.- пише І.Н. Снігур.  Тут росли могутні шовковичні дерева - деякі підприємливі  чернівчани, опанувавши виробництво шовкових ниток, розводили шовкопрядів і доглядали за насадженнями.      (Снігур І.Н.Чернівці і чернівчани)

 Про це йдеться і у Вікіпедії: "Наприкінці 18 ст. для виготовлення   шовку  до Чернівців завезли  шовкопряда, який тут прижився, а для його розведення потрібні були шовковичні дерева. Тоді в місті почали масове насадження цих дерев. Виробництво шовку швидко розвивалось. .  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B8_%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_(%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96

Розглядаючи старовинні фото, зокрема і в книзі "Вітання з Чернівців. Вулиці, площі та містяни на старовинних поштівках" (з колекції М.Салагора) бачимо велику кількість дерев  навколо собору. Ймовірно, були там і шовковичні.

  А ми за описом краєзнавців мандруємо сучасною вулицею.  Сьогодні на ній ростуть каштани  і цьогоріч висаджені дуби. 

Сучасна вулиця Кафедральна. Фото Г.Пелепюк-Мрихіної

 У пошуках цеху (фабрики, ательє), де виготовляли шовк, зупиняємося на вже забудованій  тодішній Панській  і...

Зовсім поряд, а точніше, навпроти Кафедрального Собору знаходимо  місце, де й знаходилась  шовкова "індустрія". Є кілька згадок про це.  

 Фрідріх Раймунд Кайндль зафіксував це так  : "мабуть, вже за Енценберга, але певніше  на початку ХІХ ст. була спроба виробництва шовку в Чернівцях. Якийсь Танасій  Козак, що прибув разом із своєю сім’єю у 1801 році,  поселився як виробник шовку і садівник та виробив  у 1803 році дванадцять ока шовку, кожна вартістю  12 фл. Але  оскільки він потрапив у конфлікт зі своїм партнером Георгієм Христовичем, підприємство, мабуть, розвалилося. Вирощування шовкопрядів підтримувалося завдяки існуючому тоді шовковичному саду. Пізніші спроби  були, здається, ще  менш щасливими.  На цю ж працю Р.Ф.Кайндля посилається і  Сидор Б.Й. Промисловість Північної Буковини в кінці ХVІІІ –  на початку ХІХ ст.// Минуле і сучасне Північної Буковини– 1973 – №2. 

  А історик Йоган Полєк, посилаючись на Р.Ф.Кайндля  у своїй  книзі "Die Bukowina zu Anfang des Jahres"  ("Буковина на початку року") теж  пише :" у Чернівцях з 1803 р. діяло невелике шовкове підприємство, яке випускало 12 ок* натурального шовку на рік". * Ок - міра ваги, що відповідає 1,28 кг.  Тобто трохи більше 15 кг шовку - такою була потужність виробництва.

Отже, розведення шовкопряда і виготовлення шовку у Чернівцях доведено. А от уточнення від краєзнавців щодо будинку    таки хотілося б, беручи до уваги, що нумерація  будинків на Панській була орієнтовно започаткована 1784 р. і була досить умовною. Окрім того з часом була  змінена в зв'язку з новобудовами та певною розбіжністю в джерелах.   Іван Назарович Снігур  у своїй книзі "Чернівці і чернівчани": "Будинок № 33. У свій час він був найбільшим одноповерховим  будинком.  В будівлі  колись розводили  шовкопряд і змотували перші нитки з коконів  у клубочки."  У іншому джерелі з доробку  І.Снігура йдеться  дещо інакше : у добірці публікацій "Мандруючи Панською вулицею"  пише : "Сучасний  будинок по вулиці Кобилянської № 35  до 1928 року мав  номер 33. Це чотириповерхова  приваблива споруда, зведена на початку ХХ століття. Хто був першим її господарем, поки з'ясувати не вдалося". І далі жодних натяків про виробництво шовку саме тут. 

 До речі, зазначу, що не всі, навіть авторитетні  краєзнавці у своїх інтерв'ю і публікаціях, посилаючись на нумерацію будинків на вул Кобилянської                (Панської) вказують до якого періоду відносяться ці відомості. Далі ці  напрацювання використовуються  наступниками і тиражуються.  Тому й виникає різночитання.  Приміром, дослідниця Ірина Пустельникова також вказує, що будинок із сучасним номером № 33 збудований у 1940 р. за проектом архітектора Г.Крянге. 

  Бажання переконатися  і цікавість привели мене до внутрішніх дворів обох будинків, розпитувала і власників сучасних закладів .

 

будинок №33

будинок № 35

і чомусь, здається, що прибудови у внутрішньому дворі  сучасного №33  могли би бути перебудованими, оновленими на місці майстерень. Особливо, керуючись інформацією про первісний одноповерховий будинок. Хоча справедливості заради, пошлюся на свідчення В.Копельницького, власника крамниці "Буковинський сувенір", який розповів, що у дворі будинку № 35 був окремий флігель, який на сьогодні не зберігся, а сусідній дім був збудований в румунський період, як одноповерховий.

 Шукаємо далі? Нехай місто розкриває свої секрети. Місто  казкове, загадкове і трохи містичне.

  За поштовх до пошуків дякуємо Світлані Степанівні Руденко-Костишиній та  за надані фото Галині Мрихиній.