Прогулянки Чернівцями . Вулиці з жіночими іменами

 У рік активного пошанування Ольги Кобилянської, а особливо, напередодні 160-річчя від дня її народження, пропоную розпочати мандрівку з нашої найулюбленішої вулиці.

Вулиця - музей, вулиця - легенда, вулиця - свято, вулиця - окремий світ для багатьох поколінь чернівчан. А які захопливі погляди туристів, гостей нашого міста  вловлюємо, коли вони неспішно прогулюються єдиною пішохідною вулицею. Бруківка вулиці памятає і кроки самої Ольги Кобилянської.  

 Про письменницю, чиє ім'я присвоєне вулиці саме в день її народження 1940 року недоцільно сьогодні говорити, обмежуючись короткою довідкою. Бо заходів та інформації цьогоріч не бракує. Зазначу лише, що шлях у літературу у юнки, яка здобула лише 4-класну німецькомовну освіту та подальше домашнє навчання  розпочався у 14-річному віці з поезії, а перше прозове оповідання початкуюча літераторка напише у 17 років. 

  А ще - саме на цій вулиці гостинно чекає на всіх шанувальників книги і творчості О.Кобилянської, зокрема, за №47 наша, Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка ( Коли зустрінете абревіатуру ЧОУНБ, знатимете про що йдеться).

Ім'я Ольги Юліанівни зустрічатимемо і в подальшому в зв'язку з іншими вулицями, названими на честь її сучасниць.

Ну а далі, за алфавітом.  Чим же цікаві жінки, які удостоїлися пошанування у назвах вулиць нашого міста?

* Вулиця  Амбросій Параски. Садгора, район  вулиць Хотинської- Лукіяновича .

  Українська народна поетеса, член Спілки письменників України з 1950 року. Нелегка доля була у народженої у 1910 році задубрівчанки, інваліда з 5-ти річного віку, яка  була позбавлена можливості здобувати освіту. Проте маючи природні здібності, жваво реагуючи на реалії, шукала шляхи для участі в суспільному житті. Перші вірші написані Параскою у 27-річному віці. За інформацією Вікіпедії: "Під впливом фольклору, поезії Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка складала власні вірші, коломийки, колядки".

 Широко розгорнула поетичну діяльність у післявоєнний період. Для її творів характерне широке використання народно-поетичних засобів. Багато її віршів перекладено різними мовами,   зокрема білоруською, башкирською, удмуртською, чеською. Вони друкувалися також у канадських газетах «Українське життя» і " Українське слово" На її слова писали музику Богдан Крижанівський, Степан Сабадаш, Г.Шевчук.

* Вулиця Анни-Галі Горбач (стара назва – вулиця Майкопська)

  Анна-Галя Горбач – перекладачка, літературознавиця. Народилася в 1924 році в селі Бродина, Південна Буковина (тепер Румунія – авт.). Хоча в її сім’ї говорили українською, дівчина була змушена навчатися в румунській дівочій гімназії в Чернівцях. Перед приходом Червоної армії в 1940 році сім’я за спеціальною програмою "Додому в райх" виїхала до Німеччини, адже мали австрійське коріння. Після війни Анна-Галя почала навчалася, а згодом і працювала  в Ґеттінґенському університеті.  Тоді ж почала перекладати оповідання Михайла Коцюбинського та Юрія Косача. Досліджувала  україно-румунські та україно-німецькі зв’язки в літературі.  Разом з чоловіком 1995 року заснувала  видавництво "Brodina Verlag", де видає перекладні твори української літератури й присвячені їм дослідження. За своє життя переклала на німецьку та видала твори Гната Хоткевича, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Івана Світличного та інших. Померла у 2011 році в Німеччині.

*Вулиця Барвінок Ганни.  Знаходиться між вулицями Топорівська і Віктора Редькіна      ( до перейменування Оршівська)

  Барвінок Ганна, українська  письменниця, фольклористка, громадська  діячка.(справжнє прізвище Білозерська-Куліш Олександра, дружина Пантелеймона Куліша; інший  псевдонім А. Нечуй-Вітер) народилася у 1828 р. на Чернігівщині.   Майже всі твори написані під псевдонімом А.Нечуй-Вітер. Як Ганна Барвінок підписала   єдину прижиттєву збірку «З народних уст» (1902). Вклад в літературу  не обмежувався власними творами, а й спогадами про П.Куліша, Т.Шевченка,  М.Костомарова,  М.Вовчка та ін.

 На терени західної України творчість Ганни Барвінок прийшла з 1887 р. завдяки публікації двох оповідань у жіночому  альманасі "Перший вінок", що видавався Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою. (До речі вулиці з іменами цих жінок теж є у Чернівцях).  Від 1927 р. твори Г.Барвінок не видавалися, Лише у 2001 київське видавництво "Рада" видрукували збірку з нагоди 170-річчя непересічної українки.

*Вулиця Вільде Ірини.  Достатньо відома вулиця в центрі міста, що з'єднує вулиці Дмитра Загула і Садову. Ця вулиця увічнена, навіть, на листівці Радянського періоду.

 Вільде   Ірина.  Українська письменниця. Псевдонім Дарини Дмитрівни Полотнюк-Макогон (Полотнюк у шлюбі, Макогон від народження).Стверджують, що такий псевдонім Ірина обрала тому, що перекладається з німецької, як "дика". Вона народилася 5 травня 1907 р. у м. Чернівці в родині письменника Дмитра Макогона. Дитинство і юність пройшли у Чернівцях та Веренчанці. Сюжети із життя Чернівецького періоду письменниця вплітала у свої твори. Душа її назавжди зберегла  дочірню любов до рідного краю, хоча життєвий шлях письменниці проходив у Львові. У 1965 р. отримала Шевченківському премію за роман "Сестри Річинські".  Померла 30 жовтня 1982 у Львові.

*Вулиця Вовчка Марка з'єднує Конституційну (28 червня) та Й.Главки.

 Марко́ Вовчо́к українська письменниця, перекладачка, видавниця російського походження (при народженні — Марія Олександрівна Вілінська, у першому шлюбі — Маркович, що стало частиною псевдоніму). Народжена в Росії, проживаючи з Марковичем у 1851–1858 роках у Чернігові, Києві, та Немирові, глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові. Тут Вілінська почала писати соціальну повість «Інститутка». У 1860-х здобула значної літературної слави в Україні після публікації в 1857 році українськомовної збірки «Народні оповідання». Дати життя 10 (22) грудня 1833- 28 липня (10 серпня) 1907.

*Вулиця Гузар Ольги (раніше Ленінградська) з'єднує Головну (початок пролягає  між стадіоном і парком Шевченка) і Петрищука Олександра ( раніше О.Суворова)

 Прізвище досить відоме, як відомі і члени цієї родини. Про Ольгу  Захарівну Вікіпедія подає таку інформацію: Ольга Захарівна Павлюх, у шлюбі Гузар (нар. 31 грудня 1885, Відень, Австрія — пом. 1945 ?) — діячка українського жіночого руху на Буковині, авторка місцевих часописів. Ольга Гузар була багаторічною головою товариства «Жіноча громада Буковини» і активною учасницею (певний час керівницею) жіночого релігійно-доброчинного товариства «Мироносиці». Є відомості, що Ольга Гузар померла у 1945 році у місцях позбавлення волі. У 1991 році на честь Ольги Гузар у Чернівцях перейменовано одну з вулиць і відкрито меморіальну дошку. 

*Вулиця Заньковецької Марії. Мабуть, немає чернівчан, хто б не знав адреси цієї вулиці.

Саме зараз відбувається бурхливе обговорення про надання  вулиці статусу пішохідної з відповідним ремонтом. Вулиця названа на честь відомої актриси.  М.Д.Никирса так свідчить: Вулиця складається з двох колишніх вулиць. Перша до 1918 року називалася Кароліни (на честь другої дружини цісаря Франца І), до 1940 – Аврам Янку. Друга – від площі Рудольфа вниз до Головної вулиці – називалася в австрійські та румунські час Гормузакі.1944 року ці вулиці з’єднали в одну і назвали на честь провідної актриси українського театру Марії Заньковецької.                 

Марія Адасовська, справжнє ім'я, народилася 4 серпня 1854 року у с.Заньки на Чернігівщині. Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село, де народилася. 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УРСР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені  Марії Заньковецької.

*Вулиця Канюк Зіновії

Невелика вулиця, що з'єднує вулиці Лук'яна Кобилиці і Буковинську  (3-я від вулиці Руської) до перейменування носила ім'я Сергія Канюка, сина Зіновії. 
Канюк Зіновія українська народна поетеса народилася 1837року у  с. Хлівище, тепер Кіцманського р-ну Чернів. обл. (Померла 21.III 1915р. у  м. Вашківці, тепер Вижницького р-ну). Закінчила чотирикласну школу в м. Кіцмані. Записувала народні пісні і легенди, під впливом яких 1878 почала складати власні вірші, поеми. Друкувалася у віденській газеті «Просвещение», в чернівецьких газетах «Буковина», «Руська рада» та ін. Вірші її стилізовані, переважно, під коломийки. Ряд творів («Над границев стояла, білі руки ламала», «Устим Кармелюк» та ін.) сповнені роздумів про тяжку долю народу, безрадісне життя жінки-трудівниці.( що характернго для творчості тогочасних письменників) Творчістю поетеси цікавився О. Маковей, в архіві якого збереглася рукописна збірка Зіновії Канюк «З хвиль журби», підготовлена до друку С. Канюком (Погребенник Ф. Народна поетеса Буковини Зіновія Канюк. «Радянська Буковина», 1976, 16 листопада.)

*Вулиця Кобринської Наталії. ( До перейменування - Халтуріна, пролягає від вулиці Маріупольської до перехрестя вулиць Лібавської і А.Пумнула)

  Наталія Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич)   українська  письменниця, публіцистка, видавчиня   і громадська  діячка. Засновниця жіночого руху в Галичині. Народилася 8 червня 1855р.  в селі Белелуя на Івано-Франківщині. Навчалася у Відні, де і розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання Н. Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. Повернувшись до Галичини, стає досить помітною постаттю у колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Кобринська продовжила письменницьку працю. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887-го альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї  України. Наталія Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». Тема творчості, як і у О.Кобилянської стосувалась феміністичного питання. Тому закономірно, що між літераторками склалися добрі стосунки. Свою повість "Людина" Ольга Кобилянська   присвятила Н.Кобринській. Разом вони здійснили поїздку до Києва.  

*Вулиця Липковської Лідії  (З'єднує вулиці В.Залозецького та С.Руданського)

  Лідія Липковська – визначна оперна співачка ХХ ст. з когорти українських акторів оперної сцени (колоратурне сопрано), талант яких належить до скарбниці світової музичної спадщини. Народилася Лідія Яківна Липковська 28 квітня 1884 р. в родині народного вчителя в селі Бабино Хотинського повіту (згодом  Кельменецького, нині Дністровського району).У шлюбі  Маршнер.  Померла у Бейруті (Ліван) 22 березня 1958. Знаменитою тіткою Лідії була Марія Заньковецька.    ( Дослідникам біографіїї є ще поле для вивчення).    Особливо плідними у творчій кар’єрі оперної співачки були 1912-1913 роки. В цей час Лідія Липковська гастроює Прибалтикою, Польщею, Грузією, Угорщиною. Велике гастрольне турне співачки включає і такі країни як Франція, Німеччина та Австрія. А через шість років ще будуть сцени Італії – Константинополя, Рима, Японії, Китаю, Сінгапуру, Австралії і Нової Зеландії. Зарубіжні музичні критики називали її "північною зіркою". Лідія Липковська єдина з українських артистів співала в усіх кращих оперних театрах світу: міланському "Ла Скала", нью-йоркському "Метрополітен-опера", паризькому "Гранд-опера", лондонському "Ковент-гарден". Примадонні аплодували Берлін, Відень, Рим, Київ.                                                                                            Відвідувала знаменита співачка і свою малу батьківщину.  На Буковині пам'ять відомої землячки пошановано відкриттям  кімнати-музею у приміщенні бібліотеки с. Бабин, який почав свою роботу 2007 року.  Експозиція музею налічує 303 експонати, 30 з них - оригінальні. А 15 травня 2009 року в селі урочисто відкрили пам'ятник знаменитій землячці ( скульптор І.Салевич).

*Вулиця Малицької Костянтини 

Вулиця знаходиться майже на межі з  Новим  Киселевом, пролягає від Галицького шляху в бік Прута.

   Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв. Літературні псевдоніми Чайка Дністрова, Віра Лебедова, Лужанська Віра і ін.   Народилась 30 травня 1872 року на  Івано-Франківщині, померла у Львові 17 березня 1947 року. Освіту здобула у Львівській  вчительській  семінарії. З Буковиною Костянтину Малицьку пов'язує її трудова діяльність, де вона вчителювала у с.Лужани. Була однією із засновниць «Жіночої громади Буковини». Костянтина Малицька займалася і перекладацькою діяльністю. Відома своїм переказом «Робінзона Крузо» Д. Дефо (Львів, 1903).  Автор тексту пісні ( написана в період роботи на Буковині) «Чом, чом, чом, земле моя,..», композитор Денис Січинський. Тривалий час виконувалась з вказаним псевдонімом Віра Лебедова.  Шедевром ця пісня стала у виконанні Народних артистів України Дмитра Гнатюка та Анатолія Солов'яненка, проте і вони при виконанні не могли називати справжнього імені авторки.

(Костянтині Малицькій  Присвячені ряд публікацій буковинських краєзнавців. Та впродяковано книгу «Костянтина Малицька  Твори.» Упорядники: Івасюк О. М., Бузинська В. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2011. — 520 с.)

* Вулиця Окуневської Софії   ( до перейменування вулиця Димитрова) 

Софі́я Атанасівна Окуне́вська-Мораче́вська (уроджена Окуневська, Морачевська в шлюбі  ( 1865-1926) — українська лікарка, освітянка, феміністка. Близька подруга Ольги Кобилянської,  соратниця Наталії Кобринської. Публікувалася в " Першому вінку"  (псевдо Єрина, оповідання «Пісок. Пісок!» і розвідка «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних». Знайомство з Ольгою Кобилянською відбулося у м.Кимполунг, куди від'їжджає її батько на роботу та бере з собою доньку, 17-річну Софію. Дівчина навчається вдома. Один з її викладачів – мовознавець Юліан Кобилянський. Софія знайомиться з його сестрою Ольгою, майбутньою письменницею, яка  показує їй свої перші оповідання, написані німецькою. Ольга Кобилянська згадує про цей період так: "Заговорила до мене українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок"та  описує подругу  так: "Якщо можна порівняти молоду дівчину з квіткою, то Софію можна було порівняти з лілією. Біла бездоганна цера (тобто білий колір обличчя. – "Країна") з очима русалки задумливого погляду знизу вгору, темними бровами і волоссям барви старого золота. Уста непорочно ніжні. Поважна і пориваюча усміхом своїм, коли бувала дотепною і повною природного гумору. Будова гарно пропорціональна. Фанатична поклонниця природи, їзди верхи, бігання лижвами, фехтування і такого іншого в той час допустимого "спорту" і  далі - «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».

 Про медичну кар'єру першої жінки-лікаря в Австро-Угорщині теж  можна писати багато, але на разі достаньо цього факту : вона була першою. А літературу, за бажанням, знайдете у нашій бібліотеці. 

* Вулиця Пчілки Олени (пролягає від вулиці Руської до вулиці Комунальників)

 Олена Пчілка псевдонім уродженої  Ольги Петрівни Драгоманової, у шлюбі Косач .  Українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка (учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів), член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925 Народилася 17 (29 червня) (на могильній плиті вказана дата 17.VII.1849) 1849 року в місті Гадяч Полтавської губернії, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова. Роль в літературі – Пчілка чимало перекладала і переспівувала світову класику. Написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів про відомих діячів культури. Досягла значних дослідницьких  успіхів у вивченні  українського фольклору та етнографії та творчих -   в українській дитячій літературі.                                                  Мати Лесі Українки.

* Вулиця Сіді Таль ( Відома вулиця в старому місті, з'єднує вулиці Л. Українки та І.Котляревського. До перейменування - вулиця Островського)

Сіді Таль - Заслужена артистка УРСР ( 1965) (Роки життя 8 вересня 1912, Чернівці — 17 серпня 1983) —  Сореле Біркенталь (справжнє ім’я зірки), яка стала знаменитою актрисою. Артистичні здібності С.Таль виявила ще в дитинстві: вона співала, танцювала, виконувала комічні сценки.  У 1926 році, 14-річною   була прийнята в єврейську трупу Сари Канер (1882—1959) на амплуа інженю. Творчі шляхи майбутньої зірки єврейського театру пролягали  в Румунії, Молдові. З 1946 — актриса єврейського ансамблю Чернівецької філармонії. Грала комедійні та драматичні ролі. Талановито виступала також в опереті, виконувала естрадні номери, виконувала народні ліричні, жартівливі, характерні пісні, а також танці різних стилів та жанрів.                    «Актрису найскладніщих театральних ситуацій», як говорив про Сіді Таль Анатолій Добрянський шанують вдячні чернівчани, віддаючи належне її таланту. Окрім присвоєння імені артистки вулиці міста,   на будівлі Обласної філармонії ім. Д,Гнатюка втановлено  меморіальну дошку. На Алеї слави відкрито  іменну Зірку.  Видано книгу спогадів племінника Д.Гутмана «Сіді Таль і Фалік у спогадах сучасників», засновано іменну  премію. До 110-річчя ( 2022 р)  на сцені Чернівецького академічного обласного українського   музично-драматичного театру ім.О.Кобилянської   створено виставу "Сіді Таль. Аідіше нешуме", а вже в поточному, 2023 р. художником С.Кроповінським створено і презентовано портрет Сіді і Фаліка у філармонії.

*Вулиця Українки Лесі   до 1918 року мала назву Альта (Altgasse), до 1940 – Куза Воде (Cuza Voda). 24 серпня 1944 року її перейменували на честь письменниці Лесі Українки.

І ім'я письменниці, і вулиця  у Чернівцях дуже добре відомі, як і той факт, що Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач) двічі приїжджала до Ольги Кобилянської, відвідували разом і Вижниччину, і Глибоччину, і нинішню Румунію. Відомі її спогади про Буковину, як і спільні фото "хтосічок", зроблені у фотоательє Кржановського на вулиці, яку згодом назовуть іменем  однієї з відвідувачок, Ольги Кобилянської. Тоді ж зроблено і фото, що зберігається у фонді Львівського національного літературно-меморіального музею ім. Івана Франка.

"Це єдиний відомий на сьогодні оригінал фотопортрета Лесі Українки, зробленого у 1901 році у «Фотографічно-артистичному ательє» Яна Кржановського в Чернівцях (вул. Панська, 16, тепер вулиця  О. Кобилянської; на розі з вулицею А.Кохановського). . ."https://zaxid.net/news/

 А почалася ця дружба з ініціативи Лесі Українки.  Дізнавшись, що Кобилянська планує поїздку на Археологічний з’їзд до Києва, Леся Українка сподівається особисто побачитися і запрошує «завітати до мене на хутір в Полтавщині». Там, в садибі Косачів в Гадячі влітку 1899 року Кобилянська особисто знайомиться з Лесею. А вже за 2 роки у 1901 -му Леся Українка вперше  завітає на Буковину.

 Можна було б і обмежитися, оскільки інформації і друкованих і електронних джерелах про письменницю достатньо. 

Але дуже спокусливо акцентувати один аспект Лесі Українки, який сьогодні сприймається по-особливому.  Читаємо в листі до Михайла Павлика, який Леся пише з Болгарії в 1895 році: "Кажучи правду, я тілько до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій инакше писати листів в Р[осію] не можна, як замовчуючи про добру половину того, шчо варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, шчо в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, шчо буду робити, вернувшись в Р[осію], сама думка про се тюремне життя сушить моє серце".

Вулиця Янушевської Галини

Галина (Ганна) Янушевич Народна артистка України. Справедливо вважається обличчям чернівецького театру другої половини ХХ століття. Те, що Галина Янушевич робила на сцені, простою грою назвати неможливо. Адже то було життя. Кожну роль, кожного героя вона грала так, ніби то була вона, а не вигаданий персонаж. Тому глядач їй безапеляційно вірив. https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/aleya-zirok-yozef-shmidt-i-galina-ganna-yanushevich-37319. Сайт https://acc.cv.ua/

 У Чернівці прибула у складі групи Харківського театру, переведеного у 1940 році. Сотні ролей, незабутні образи. І особливі - у виставі за творами Ольги Кобилянської ( роль Маври " В неділю рано зілля копала"  кіноролей  у  "Земля" і "Вовчиха"

  Вулиця знаходиться на відрізку від вулиці Л.Мартовича до  Межибрідської.

*Вулиця Ярошинської Євгенії (від вулиці Л.Кобилиці до Буковинської, перша від вул.Руської)

  Письменниця, фольклористка, педагогиня й громадська діячка Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 року. Разом із Ольгою Кобилянською вона стояла біля витоків жіночого руху в Галичині та на Буковині, фіксувала яскраві зразки народної творчості, активно займалася просвітницькою роботою.  У фольклорі відзначала  високий інтелект, красу народної мови. Почала збирати народні пісні. Назбиравши 150, надіслала на чернівецький конкурс "Найкраща збірка народних пісень", далі після збільшення до 450-ти - на Львівський . Збірники перемагали, але виданими не були через відсутність фінансування.   Письменницького апогею здобула з повістю "Перекинчики", яку розпочали друкувати у газеті "Буковина", але продовжити не дозволили  тодішні ретрогради. Підтримували молоду письменницю К.Малицька, Н.Кобринська. А І.Франко з Володимиром Гнатюком підтримали письменницю у свій спосіб — видали повість окремою книжкою  накладом Українсько-руської видавничої спілки ( Інна Мочарник Євгенія Ярошинська: феміністична просвіта на Буковині  https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/zhinky-yaki-toruyit-novi-shliachy/evheniya-yaroshynska.html

Спільні фото, де  є жінки-феміністки 

Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська фото з’їзду письменників   Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська,  

Зліва направо: Іванна Блажкевич, Ольга Кобилянська, Олена Кисілевська, Ольга Гузар. Фото з публікації Фещук Н. Чернівецькі Гузарі https://zbruc.eu/node/55035

Жіночі імена в   Чернівцях нещодавно ще увічнені у назвах  вулиць Ауслендер Рози, Білокур Катерини, Княгині Ольги, Приймаченко Марії, Цісик Квітки.  Окрім того, у нас ще є  та Площа Святої Марії. Та про них  вже у наступній публікації.

Прогулянки Чернівцями... "і на Тінистій вулиці постояти в тіні"

 

   Ви коли-небудь гуляли Привітною вулицею Чернівців? Чи Променистою.- Ні? Тоді Ранковою, Затишною, Струмковою, Джерельною, Тихою, Тінистою  вулицею, мабуть, доводилося.  А яка розкіш прогулятися  Перлинною або Смарагдовою! А може, Краєвидною ?   От мені, на жаль добре знайома лише Зелена вулиця.

Мабуть, не лише мені. І не лише базаром. На вулиці Зеленій є відразу два старовинних кладовища – єврейське і християнське. Вони унікальні. Ці некрополі мають статус Історико-культурного заповідника. А Єврейське кладовище є одним із найбільших старих єврейських цвинтарів у Центральній та Східній Європі.

  Але ми ці унікальні туристичні об'єкти  залишимо і повернемося до нашого квесту. То ж  пропоную, давайте прогуляємося. Вже самі назви вулиць спонукають відійти від добре знайомих центральних вулиць  та пройтися-познайомитися. Вони так цікаво й привабливо, навіть, поетично  звучать: Гайова, Дібровецька, Лісна, Левадна, Лугова, Степова, Городня, Дачна, Садова, Пасічна та Парковий проїзд. Можливо, не до кожної існує проїзд громадським транспортом, та все ж, від Садової до багатьох можна дістатися маршруткою.

 Назви вулиць, що зазначені на карті нашого міста і які я пропоную відвідати  надзвичайно "смачні". Дочекатися б літа і майнути їх вивчати!

Фруктові: Абрикосова, Айвова, Виноградна,  Вишнева, Горіхівська, Грушова, Малинова.Обліпихова, Ожинова, Персикова, Плодова,Полунична, Сливова, Сунична, Тернівська,  Яблунева, Ягідна.

А ще є цікаві назви, що не "вписуються" у мій поділ:  Грибна, Колоскова, Житня, Пшенична, Сінна, Степова. Але ж, якщо є Лісна та Гайова, то чому б не бути Грибній? Цікаво, а що дало їй таку назву?

 А що за насолода  прогулятися вулицями з назвами декоративних дерев, уявляти чарівні  аромати і, навіть, вигадувати романтичні сюжети.

  Акацієва, Березівська, Вербова, Каштанова, Соснова, Тополина, Хмелівська, Ясенева вулиці. 

   Хоча мені у цьому списку не вистачає Магнолієвої. Бо коли розкітають магнолії, Чернівці перетворюються у суцільний квітуючий оазис.

 А попереду у нас найяскравіша прогулянка вулицями з квітковими назвами: 

Бузкова, Жасминна, Квіткова, Квітнева, Лінійна, Проліскова, Трояндова,  Черемшинова, Фіалкова

А ще існують дачні селища з не менш романтичними назвами, як то 

"Крокус", "Орхідея","Гвоздика", "Барвінок","Ромашка", "Квітуча Калина", "Соняшник", "Каштан" "Вишенька", "Черешенька" , Малинка", "Яблунька",...

  Цікаво? Знайти і спланувати маршрут вулицями допоможе Візіком і https://bestrealty.com.ua/map/c-chernivtsi-m1742393/%D1%8F#:~:text=%22%D0%AF%22%3A-,%D0%AF%D0%B1%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F,-%D0%AF%D0%B1%D0%BB%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F

Крізь призму життя

 Саме за такою назвою  вийшла з друку нова книга Ольги Васкан.

Презентація книги відбулась в рамках проекту "Невипадкові зустрічі", який втілюється  у літературному клубі "Дебют- Читання" відділу краєзнавства уже кілька років.

 І справді, такі зустрічі зовсім не випадкові, а  навпаки, дуже очікувані. Так, ми з нетерпінням очікували виходу з друку цієї книги. І з радістю зібралися на презентацію.

 Що може бути тепліше за тепло людських душ? Що може бути радісніше за відчуття щирої підтримки родини, друзів, колег?  І саме ці тепло і щира радість створили неймовірну атмосферу. Бо на зустріч з авторкою і її книгою завітала Веренчанська родина - і кровні родичі, і земляки, бо Ольга Василівна є уродженкою цього, славного своєю історією,  села.

( Найрідніші, перші слухачі,чия підтримка надавала крил)

  А найщиріші вболівальники, хто пишається  "своєю письменницею"- це читачі першої, дитячої книги "На чарівному крилі".

 Юні декламаторки, третьокласниці Веренчанської ОЗЗСО ім. І.Вільде Софійка Кучерява 

та Даринка Мельничук  підготували зворушливе вітання - не лише читанням віршів Ольги Василівни, а і елегантними подарунками: яскравими сонячними квітами і ексклюзивними повітряними кульками.

( Вишукана реклама книги)

  А Даринка до всього зізналася, що теж вчиться писати вірші та прочитала один із них, чим викликала щедрі оплески і побажання поповнити скарбницю відомих людей Веренчанки.

  Переповнена гостями зала. З непідробним інтересом слухали авторку: як почався шлях до творчості у фінансового працівника, як приходить натхнення до написання дитячих віршів та поезії для дорослого читача. Коли почала писатися проза. Хто підтримує і надихає у творчості, хто співпрацював над підготовкою  книги до друку - про  все, перемежовуючи читанням і поезії, і прози, вела мову Ольга Васкан.

 Дуже щемним  був момент, коли Ольга Василівна читала вірш, присвячений землякові Максиму Касперському, учаснику бойових дій, який пережив  тривалий полон, а тепер продовжує захист України. З героєм ми познайомилися і з тексту, і з екрана, а в залі  з хвилюванням слухала присвяту сину  його мама.

І  дуже гордо за Ольгу Василівну  було нам, одноклубникам-"Дебютівцям", коли  один за одним приєднувалися добрим словом, шаною і побажаннями рідні донька і сестра, родичі, друзі і представники влади і громади  Веренчанської ОТГ. 

 Креативна, позитивна і по-доброму  невгамовна Тетяна Олієвська, справжній педагог, що віддається справі інтелектуального розвитку юних, вчителька  початкових класів, яка ініціювала і зустріч школярів у Веренчанській школі, і створення пам'ятного відео, і потурбувалася, щоб участь  у презентації її вихованців була цікавою і авторці, і дітям. А ще передала "конвертоване" побажання від членів своєї родини на наступну книгу.

 А що твори Ольги Василівни мають своїх прихильників і  знаходять відгук у душах читачів свідчив виступ-вітання та читання уривку з оповідання "Душа" від начальниці служби у справах дітей Веренчанської ОТГ Мар'яни Кучерявої.

 Із захопленням про  Ольгу Васкан, як авторку, про свою співпрацю над дизайном обох книг розповідала поетка і художниця Раїса Рязанова.

 З вітанням і запрошенням завітати з книгою до малої Батьківщини звернулися  Леонід Гольцов, заступник голови Веренчанської ОТГ та завідувачка місцевої бібліотеки.

Було затишно і піднесено водночас від теплих слів, добрих сердечних побажань, квіткового розмаю.

Колеги-бібліотекарі,  завжди зустрічають  кожну нову книгу, як свято і з особливим пієтетом співпрацюють з авторами.

  Емоції, що панували в душах "Дебютівців" ми не приховували. Щиро раділи, вітали, обіймалися. І, звісно, бажали  книзі легкого шляху до читача.

Розходилися одухотворені, діти з невеличкими подарунками від авторки, дорослі з книгами та автографами. Бенефіціантка з квітами.

А ми, організатори презентації з вдячністю усім - учасникам і гостям. І окремо голові Веренчанської ОТГ Бойчуку Володимиру Дмитровичу за надану допомогу в  поїздці односельців на імпрезу.

Дякуємо авторам фото Юлії Боганюк, Анастасії Невельській.