Чернівецька бруківка: романтика і реалії

   

Останніми днями дуже активно обговорюється питання бути чи не бути брукованим вулицям у центрі міста. Прихильників з обох боків чимало. Ще на початку року на сайті міської ради було розміщено звернення до чернівчан: "Вулиця Головна давно потребує капремонту – він має бути якісним та на роки. Поки не розпочали роботу над проєктом – діліться думками:

Залишити бруківку чи встелити замість неї асфальт?
Комбінувати бруківку з асфальтом?
Виділяти окремі смуги для громтранспорту?
А що з паркуванням вздовж вулиці?"

Думки розділилися - керівництво містом:
"Для пішоходів та людей з інвалідністю асфальтне покриття є кращим, - розповідає  Богдан Старик,  інспектор відділу архітектури міського департаменту урбаністики.Також асфальт створюватиме менше шуму та вібрацій під час руху авто."

Думка корінних чернівчан, що мають пієтет до збереження історичних цінностей міста - діаметрально протилежна: ( стилістика збережена):
-" Усі старинні міста, в яких є бруківка, зберегли її як частину історії. "
- "На нашу бруківку австрійських часів бажаючих досить. Асфальт постелять - до першої доброї зливи, знесе до залізничного вокзалу. Ще як варіант отой камінь нешліфований, що вже понастелили. Ноги поламати можна. Має бути перекладена альпійська бруківка, та так як при Австрії, щоб ніж не пройшов поміж камінь. І бордюри базальтові і гранітні залишити. Має бути архітектурна історична спадщина."

Як вирішиться, побачимо з часом. А поки ламаються списи і бруківка ще залишається на місці, давайте заглянемо до друкованих джерел, поцікавимося історією замощення доріг у Чернівцях.

Раймунд Фрідріх Кайндль, з чиєю авторитетною думкою, мабуть, не наважиться ніхто сперечатися, у книзі "Історія Чернівців..." пише:
" Упорядкування [вулиць] розпочалося вже за часу військової адміністрації. Після того, як близько 1780 року була створена теперішня [на 1908 р.] Головна вулиця, окружне управління наказало 2 липня 1793 року вирівняти і покрити гравієм ...." вулицю і її відгалудження від площі Фонтанної ["від корчми "Золотий корабель"] до Панської криниці. Водночас передбачалося створити кілька каналів для відведення дощових вод. Оскільки затоплення були катастрофічними. Під час злив іноді потоки були настільки стрімкими і бурхливими, траплялося, що вода несла дошки, балки, будівельне та інше сміття, яке загрожувало тим перехожим, що ризикували перейти потік. Трапився навіть випадок, коли у такому потоці втопилася дитина.Тому брукування площ і особливо, вулиць, вимагало облаштування і тротуарів. Крайовий інженер Адольф Марін виступав за те, аби повністю покрити бруківкою вулиці та площі міста. До цього в Чернівцях були ґрунтові дороги, на яких утворювалася багнюка.
  Врешті, 1825 року міська влада прийняла рішення вимостити частину доріг бруківкою. Найперше, закономірно почали впорядковувати Ringplatz (площу Ринок). Закінчилась робота лише у 1840 році.


Тоді на Буковині не було майстрів, які б вміли викладати бруківку, тож людей посилали на навчання до Амстердаму, а саму бруківку привозили з провінцій Австро-Угорської імперії,каже завідувачка відділу краєзнавчого музею Оксана Драгомирецька.
//https://news.rivne.ua/post2152456
Ще одну версію походження бруківки висловлює журналістка Вікторія Повержук в публікації "Коли на вулицях Чернівців уперше з’явилася бруківка": "Подейкують, що за часів Австрійської імперії бруківку до Чернівців завозили зі Швейцарських Альп. Точно відомо, що до 20 століття граніт привозили з Саксонії, а в 20 столітті - з Житомирщини. Гранітна бруківка протягом більше ніж ста років зберігала гарний вигляд. Хоча, звісно, в деяких місцях вже розсипалася" //https://www.0372.ua/news/3510913/koli-na-vulicah-cernivciv-uperse-zavilasa-brukivka
Проте, хоч і цікава географія "родоводу" бруківки, та все ж головне, що місто почало набувати зовсім іншого образу. Відтоді розпочалося замощування гравійних вулиць довкола Рінгплацу та всіх площ міста. Це була нелегка і тривала робота.



Приміром, Елізабетплац (нинішню Театральну площу) впорядковували 1904-1916 рр.
 площа Австрії


Площа Турецької криниці. Принагідно зішлюся на цікаву інформацію про впорядкування цієї площі, посилаючись  до книги Никирси М."Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць".- с.101-102


Нове покриття змінило вулиці від площі Ринок - вулицю Єпископську (теперішня Університетська)
Мучну вулицю ( нині Поштова),

 Вahnhofstrasse ( вулицю Вокзальну).
І звісно ж, Herrengasse (Панську).

За Вікіпедією впорядкуванням вулиці та її тротуарів зайнялася фірма «Яков Ульріх і К°», пізніше до цієї справи долучилася фірма «Кортесі і К°», яка 1888 року завершила тут і каналізаційні роботи.Завершення забудови та загальне впорядкування вулиці відбулося ще в австрійський  час. Тоді вона офіційно дістала назву «Геренгассе», що в перекладі означає «Панська вулиця».

  Як і всі поважні міста і місця мають свої легенди, Панська також її має. "Існує легенда, що бруківка на вулиці Панській з'явилася внаслідок накладеного штрафу на знаменитого чернівецького виробника ковбас Станіслава Подсудека. Замість грошового стягнення, йому запропонували замостити вулицю бруківкою " ( В.Чорней. Бруківку везли зі Швейцарії.// Молодий буковинець- 2008-№82).
 Цікавинкою цієї вулиці , окрім того, що вона пішохідна, є і віялове викладання бруківки, що вимагало не лише високої майстерності, а і професійних знань. Камінь клали за методикою - від найбільших до найдрібніших.

Відтоді чернівецька бруківка відлунює до нас тими кроками, які залишили по собі видатні, відомі і звичайні чернівчани, гості нашого міста - ті, ким ми пишаємося, бережемо пам'ять і передаємо нащадкам.
 фото Básenika Czernowitz.
    І навіть до такої бруківки "похилого віку" на похилих вулицях міста виникає особливе почуття : це - відлуння історії.

    Змінюються часи, постають нові вимоги. ...А що ж бруківка? Поряд з функціональністю, вона, Чернівецька бруківка має ще одну особливість. Вона зуміла захопити наших митців, перетворившись в арт-об'єкт.

І справді, стара бруківка міста магічно впливає і на чернівчан, і на гостей міста. Вона - невід'ємний штрих до портрета європейського міста, бо зберігає його таємниці, як і інші міста Європи,- кожне свої. Вона пам'ятає кроки кожного свого жителя, вона береже пам'ять про тих, хто приніс славу місту. І сьогодні надихає творчих людей. Бруківку фотографують туристи і везуть з собою цю пам'ять, вона часто потрапляє в об'єктив сучасних фотомайстрів, її зображення використовуєть, навіть для обкладинок книг .

  

  

 
І так, саме її, бруківку, на центральній вулиці підмітали трояндами.

Чернівецька бруківка, яка б доля їй не судилася, вже навічно закарбована і в роботах  художників.

З полотен на нас віє атмосферою старовини


Оскар Ласке
Євген Максимович

Невідомий художник
Орест Криворучко



Володимир Солдатов
Олексій Карлов



Сергій Колісник

Віктор Волков
 Андрій Шматнік

А що до асфальтування?... То чи варто так ревно облагороджувати асфальтованими дорогами історичний центр, коли є де прикласти зусилля.


Принагідно додам трохи з історії. Асфальтування вулиць теж починалося з площ. Площа Австрії змінила покриття у 1936 р. за рішенням Примарії. Масово асфальтувати вулиці почали після закінчення 2-ї світової війни, адже дороги, хоч тут і не велося бойових дій, все ж зазнали непередбачуваного навантаження, були розбитими і проблемними. Окрім того, ще в 50-х роках гравійними залишалися вулиці Руська, Тобілевича, Л.Кобилиці, Буковинська, Маяковського, Садова (инішні назви). А покриття вулиць Української та Київської взагалі було щебневим. Принаймні так стверджує журналіст О.Юхимець у публікації "Бруківка на дорогах з'явилася 200 років тому// Погляд-2013, № 37)

   А кому не байдужа  історія міста в цікавих деталях, запрошуємо до відділу краєзнавства. Нам є що вам запропонувати. Розв'яжете для себе багато питань із серії "Що? Де?Коли?"

 Використані фото з архіву Edward Turkiewicz 

Весна. Поезія. "Дебют".

 

 Поезія, як і весна буває різною: то грайливо-сонячною, то реалістично-вітряною, то ліричною, то філософською. І у цьому її цінність, бо завжди її прагнеш. Поезія, як і весна завжди окрилює.

 Березнева зустріч у "Дебюті"  відбулася наступного дня після Всесвітнього Дня поезії передбачувано - ми хотіли продовжити свято Слова. Не обмежувалися  цього разу лише новими, неоприлюдненими віршами, а згадували ті, якими хотілося поділитися. Звучала, навіть улюблена поезія відомих поетів. Раїса Рязанова звернулася до творчості Ліни Костенко, зачитавши її  "Долю". А поезію самої Р. Рязанової, перекладену Олександрою Онуфраш на українську мову прочитала Олена Дика.

Сама ж авторка віршем "Хто я? І в чому моя сила",  написаним 8 березня, у свято жінок, розкрила всю палітру сутності жінки - коханої, мами, доньки, силу її і слабкість, у якій, все-таки ховається сила... "Босоніж іду", "Не можу залишатись осторонь"- як завжди були вишуканими, гармонійними і, головне, щирими.

   Різною за темами, але, як завжди високо-художньою і довершеною поезією ділилася Валентина Мацерук. Звісно, що війна ні на мить не полишає наших думок і доль. Особливо резонує в творчих душах. І поезія  сканує кожен порух думки. То ж  "Переглядаючи воєнні пейзажі", "Понеділок. Сирена... Весна..." - це закономірна реакція на "знов ракетою - у весну". Та  все ж, завершуючи свій виступ,  змінила тему на більш ліричні "Фантазії у ритмі вальсу", та "кружляла  у вальсі", а-капельно наспівуючи.

  Марина Провоторова, поетеса із Сєвєродонецька, яка на даний час проживає у Чернівцях,  свою поезію присвятила найдорожчому - своїм дітям. "Мій синку", "Моїй донечці"- також через призму війни, яку вони відчули безпосередньо.  А ще, помітно, що  нашим  поетам в "Дебюті" дуже близька тема кави. Бо у кожного є, пов'язана з цим чаклунством,  поезія. Звучав рядок у попередньому вірші В. Мацерук, а продовжила іі Марина віршем "З присмаком кави". Здається,   поезія й насправді дуже часто асоціюється з тонкощами смаків і міцністю кави.

 Окрім усього, Купол знову проявився у збігу обставин. Саме у день поезії кілька років тому Ольга Васкан дебютувала  в нашому клубі. А цього разу ми "пройшлися різними поетичними доріжками" авторки. Весна, як справжня жінка,  любить прикрашати себе різнобарв'ям квітів. Так  само яскраве намисто "різнобарвних" поезій запропонувала Ольга, ніби натякаючи  своїм минулорічним віршем "І таке, і сяке" на різноманітність стилів, у яких творить, запевняючи : "Для мене кожен вірш- моя дитина", а "Мої болі і жалі" відправляє разом з іншими негараздами- "Іди, бідо, іди".

  А цього року дебютантом у "Дебюті" в День поезії став В'ячеслав Сарафінчан.  І це не "заготовка", так склалися зорі. Ну хіба ж не Купол?  Приємно, що естафету приймає молодь. Відповідно і тематика  віршів - роздуми  про актуальне  для свого віку:"Одним духом я починаю своє життя", "Самотній вечір", " Кругом така тиша...", хоча реалії  сьогодення нікого не залишають байдужим. В'ячеслав також приділяє цій темі свої рядки "Ятрітимуть московські думи".

  Цікавим   методом  відчувати, вивчати, сприймати поезію, особливо перекладену з інших мов, захопив Сергій Воронцов. Його особиста здатність  "дійти до суті", тобто до точності перекладу, його максимальної відповідності відтворення до  оригіналу, того цінного унісону думок автора і перекладача, здатність по-різному термінологічно тлумачити, смакуючи синонімічний ряд   неабияк зацікавило нас. Слухали переклади  поезій Пауля Целана і Рози Ауслендер,  вже раніше перекладені з німецької мови   іншими літераторами, а  в Сергієвому перекладі вони  зазвучали інакше, набуваючи оригінального  змісту. Як, наприклад замість знайомого "Місто на схилах у сукні зеленій"  можна читати, як "Місто танцює на схилах у зеленому криноліні", взявши до уваги, що слово "die Stadt" ( місто) жіночого роду (Р.Ауслендер). Познайомилися і з  твором грецького  поета Костантиноса Кавафіса  "Місто" : Ти сказав, що поїдеш до іншого моря..." у перекладі Сергія. І з його ж перекладом на російську- перегукуванням  поезій Богдана Ігоря Антонича. 

Прозаїків "Дебюту"  ми також не обійшли увагою. Вони  зачитали свої оповідання і новели. Ігор Померанський у саркастичному  оповіданні "Правдива історія про те, як Петро Петрович на спецоперації побував, і що з того вийшло" описав справжні риси багатьох "визволителів" .

  Софія Березіна новелою "Замальовки з відпочинку на Закарпатті" загострила увагу на важливості правильного виховання дітей і цінностях взаємин подружнього  життя. Жодна службова кар'єра не варта сльозинки дитини- такий лейтмотив прослуханого тексту.

 В іншому ракурсі - діти війни- підхопив тему дитинства Сергій Гакман, який щойно повернувся з Румунії, де представляв цю тему  у спільному проекті. Продемонстрував видання, що вийшло з друку - фотоальбом з світлинами тих жахливих поранень, яких зазнали українські діти, бо загроза  життю дітей в умовах війни- це невимовна трагедія і найогидніший, найцинічніший злочин, який лише існує. Це вбивство нашого майбутнього. Невеликий за обсягом альбом, але переповнений жахливою правдою про справжній  геноцид, який ще належить визнати Гаагським судом.

   А за період від попереднього засідання "Дебюту"  оповідання "Дід Флоря" вже переклала на українську мову  відома буковинка, талановита Паша Нєчаєва. І за нашим проханням Сергій зачитав фрагмент українською. До речі він, уривок, саме про науку діда Флорі: головне на війні залишатися людиною.

   В обговоренні з постійними відвідувачами "Дебюту" отримали  схвальні відгуки і позитивні враження. Це надихає. А ми сподіваємося, що зовсім скоро зможемо знову  зустрічатися більш широким колом, на відкритих майданчиках.

Фото Безпальченка В., Рязанової Р., Серебріян О.