Вже за кілька днів Садгора святкуватиме свій 250-річний
ювілей. З нагоди цієї дати «Магія
Буковини» знайомила з кількома найменш
відомими мікрорайонами. (Про центр Садгори, Ленківці і Рогізну є дещо більше матеріалів.) А сьогодні ж запрошуємо познайомитися ще з одним –
Жучкою. Точніше, з двома. Адже є два мікрорайони- Стара Жучка і Нова Жучка. Цікава назва, що й казати. Мабуть, багато хто замислювався, що ховається за назвою. А гостей міста і взагалі добре дивує.
( Ну так, є у нас чудернацькі, на перший погляд назви - Рогатка, Хабаківка, Шанці тощо). Однак, за кожною з них стоїть реальна історія. І знати її допомагають нам дослідники-краєзнавці, історики, археологи. Науковець, авторитетний краєзнавець Ігор Чеховський так інтерпретує походження назви: «Жучка - нині частина Садгірського району, що лежить у
районі вулиць Хотинської, Калинівської та прилеглих до них /Стара Жучка/. Село
згадується як Zuczka ще 22 червня 1620 р. французьким картографом де Бопланом.
Пізніше, коли первісна етимологія назви вже була затемненою, з’являються різні
варіанти в її написанні: Жушка /1752/, Джушка /1758/, Шушка /1785/.» Науковець припускає, що назву поселенню могла дати
річка Джурчка, що з часом при вимові втратила першозвучання й перетворилася на
більш зручну для вимови. «У XIX ст. виникла необхідність у розрізненні старого
села від нового поселення - Нової Жучки, яке розташоване одразу за власне
Садгорою. Нову Жучку місцеві мешканці ще інколи називають Підгорою. У міжвоєнний період село було перейменоване на Моший Веки, оскільки
окупаційна адміністрація сприйняла назву одного з кутів Мушиї /від імені
мешканців/ - як похідну від рум. mosie "маєток", "дідизна".
Цей новотвір серед населення Старої Жучки не прижився. (http://webcache.googleusercontent.com/searchq=cache:GYw0X6aSvtIJ:www.turystam.in.ua/statti)
Проте, Стара Жучка згадується ще ранішеу грамоті молдовського господаря Петра Рареша (1537 р.) На час згадки у грамоті, це вже було розвинуте поселення з млином на річці.
І якщо про Стару Жучку вже було посилання на Гільома Левассера де Боплана, то про місцевість, де сьогодні розкинулася Нова Жучка свідчать висновки Бориса Тимощука. Борис Тимощук — український археолог, краєзнавець, доктор історичних наук. Дослідник давньої
історії східних слов'ян, історії Буковини у книзі «Твердиня на Пруті», відзначає
про існування городища у ІХ-ІІІХ століттях до н.е. :
Окрім усього, як бачимо, Нова Жучка також має 2 відправні точки.
Але наука тим і цікава, що з часом відкриває нові і нові пласти. Так і в дослідженнях науковця С. Пивоварова
(стаття
"Археологічні дані про минуле Чернівців та його околиць"): зазначається заселення територій, зокрема і в
межах Нової Жучки відноситься ще до
часів енеоліту ( мідно-кам'яного віку, IV-III тис. до н.е.). Знахідки
засвідчують поселення трипільської
археологічної культури. (Чернівці. Історія і сучасність.-Ч.: Зелена
Буковина-2009 -С.9)Чим же цікаві ці два поселення у своєму історичному розвитку? Що вдалося відшукати небайдужим краєзнавцям? І що ми можемо додати до власного багажу знань. Вікіпедія подає таку історичну довідку, що стосується періодів включення поселення до міста Чернівці: "Стара Жучка — місцевість у місті Чернівці, яка
спершу розвивалася як окреме село. Після завершення Другої світової війни, у
серпні 1949 року Стару Жучку було вперше приєднано до міста Чернівці, однак уже
22 червня 1959 року її було знову виключено зі складу міста та віднесено до
Садгірського району. Дещо пізніше село приєднали до міста Садгора, а в 1965
році, разом з нею, знову включили до складу міста Чернівці."
Проте, згідно документів , що зберігаються у Чернівецькому обласному архіві ( ДАЧО.-Ф.П-1, оп.1, спр.5, арк.131-132), на які посилається науковець ЧНУ ім.Ю, Федьковича В.Ф.Холодницький у своєму дослідженні "Утворення Чернівецької області та формування органів управління (1940-1941 рр.) вказується , що "... до складу міста було включено робітниче селище Стара Жучка ( з розташованими тут заводами: спирто-горілчаним, маслозаводом, цукровим, пилорамою, фабрикою дріжджів, заводом металовиробів) з відокремленням цього селища зі складу Садгірського району " ( Постанова Чернівецькогого облвиконкому та обкому КП(б)У від 10 жовтня 1940 р. "Про встановлення міської смуги м. Чернівців та організацію міських районів"
А чим жили і займалися жителі приміського села, як започатковувалася і розвивалася його інфраструктура? Помандрувати у минулі століття, зануритися у ту атмосферу і, навіть, переглянути фото допоможе нам архів, зібраний Едвардом Туркевичем #czernowitz #czernowitz_old_photo та екскурс публікаціями в місцевій пресі.
На території Старої Жучки проживали заможні і працьовиті жителі, які мали власні
земельні ділянки, на яких вирощували
сільгоспкультури, займалися садівництвом, а дехто мав і ліси. Жити за рахунок
лісу, його щедрих дарів та продажу деревини більш притаманно жителям Нової
Жучки, а на Старій Жучці активніше розвивалась промисловість.
Район Старої Жучки з Чернівцями поєднувався поромом, про який згадується
ще у 1408 році. Був маленьким, на основі 2 човнів, і на якому поміщалася лише одна підвода. А з часом тут
був збудований понтонний міст, що спирався на 35 човнів. Діяв до 1835 року. На
зміну йому спорудили деревяний міст, а у 1871 його замінили металевим.
Вид на міст та Чернівці. Художник Antoni Lange (1774-1842). Малюнок після 1823 року.
#czernowitz #Pruth З Колекції Едварда Туркевича.Вид на міст і Чернівці. Художник J. Schubirsz. Малюнок 1840 року.
#czernowitz #Pruth З колекції Едварда Туркевича.
Повернемося у 16-те століття. Ще у грамоті Петра Рареша є посилання на "сєльський поток" з млином на ньому. З часом річечка обміліла, проте потреба у млині залишалася. І наприкінці ХІХ століття у Старій Жучці були побудовані паровий млин і парова пилорама.
Закономірно, що в регіоні існувало і військо. Це був кавалерійський підрозділ ,що розташовувався у Старій Жучці. Проте під його контролем була вся Садгора. До нас дійшли певні цікавинки з життя служивих. " 8 вересня 1905 року було відкрито регулярне омнібусне сполучення між Чернівцями і Садгорою. 16 вересня ввечері, коли омнібус-конкурент прибув самотній до Садгори, з-за корчів у нього полетіло каміння, яким садгірські фірмани бомбардували конкурента, порозбивали шибки, кондуктор і візник кидали у відповідь, аж поки на допомогу не прибігло кілька солдат з шаблями із кавалерійської казарми на Жучці та розігнали терористів." ( Штрихи до портрету міста Садаґура Сергій Осачук, Микола Салагор спеціально для \”Часу\” https://chas.cv.ua/ukrnet/44349-shtrihi-do-portretu-msta-sadaura.html
Про високий статус військових і ставлення до них еліти суспільства свідчить і такий фрагмент : " На весіллі доньки вундерраббі Ісраеля Фрідмана 1904 р. сиділи офіцери 10-го гусарського полку з
Старої Жучки".( Ірина Пустиннікова Стара Жучка Чернівці)
Вид на Стару Жучку. В центрі - колишні кавалерійські казарми (споруджені в 1887 році). За казармами - Садгора. Фото 1898 року. #czernowitz #czernowitz_old_photo #Zuczka З колекції Едварда Туркевича.
Колишні кавалерійські казарми (споруджені в 1887 році) на Старій Жучці. Ліворуч - школа верхової їзди, праворуч - їдальня (Kantine). Фото 1898 року. З колекції Едварда Туркевича.
Якщо вживати сучасну лексику щодо містобудування, то район Старої Жучки називався б "промзоною" - стільки промислових підприємст було започатковано саме тут. Як свідчать публікації, перший промисловий об'єкт, а саме - гуральню спорудили у Садгорі. Тут виготовляли спирт. Причому, розташовувалася вона у приміщенні бувшої монетарні Гартенберга. Була тут і броварня, де
виготовляли відмінне пиво. А з часом гуральня запрацювала і на Жучці. Виробники продукції, як сказали б нинішнім стилем, турбувалися власним іміджем. Навіть фірмовий посуд замовляли спеціально для виготовлених тут напоїв. Пам'ятаю, не так давно навіть фото пляшки було
розміщене на сторінці корінного садгірчанина
Ю. Буреги.
Відчутно продовжувала розвиватися переробна промисловість. У ХІХ столітті на Старій Жучці було побудовано потужний цукровий завод.
У румунський час тут функціонувала найбільша цукроварня, на якій працювало
кілька сотень буковинців. Щороку тут виготовляли дві тисячі вагонів
нерафінованого цукру. Фабрика належала королівському двору і була однією з найбільших цукроварень Румунії та забезпечувала роботою значну кількість місцевого населення.
Цукровий завод на Жучці (споруджений в 1900-1901 роках, нині не існує). Фото 1902 року. З колекції Едварда Туркевича.
У сусідній Рогізні в міжвоєнний ( румунський) період успішно розвивалася українська
молочарня «Елка» (1923р). Серед популярних її виробів – сметана, йогурт, сирки та високоякісне фірмове масло
«Елка». Окреме відділення «Елки» функціонувало і у Старій Жучці. Відомі імена
забудовників - українська будівельна організація інженера- архітектора Івана Жуковського, більшість працівників на фабриці теж були українцями.
Масло користувалося великим попитом у містах і курортних зонах Румунії та експортувалося за кордон. Щоденна потужність складала 1,5 тис. кг масла.
До своїх пріоритетів Стара Жучка зараховує і відкриття на її території першого на Буковині нафтопереробного підприємства, примірно у 1870 році. Продукцією переробки сировини з Галичини та Румунії були гас, парафін, мазут. Рівень протипожежної безпеки в роботі з паливно-мастильними матеріалами не був надто високим, тому Старо-Жучківське підприємство пережило 2 пожежі - у 1979 та 1885 роках.
Напочатку ХХ століття в цій місцевості діяв і аеродром: між Рогізною і С.Жучкою. Заснований у 1927 році, прийняв перший пасажирський рейс з Бухареста. Звідси відбувалися показові польоти над містом. А у вільний від польотів час аеродромом послуговувалися місцеві господарі для випасу худоби. Сумна доля аеродрому спіткала його у перший же день війни: 22 червня 1941 року німецькі бомбардувальники його знищили.
Щодо сьогодення мікрорайону: завершується реконструкція головної транспортної артерії - вулиці Хотинської. А сам мікрорайон перетворився і розвивається у напрямку комерційно-бізнесового центру Чернівців. Саме тут розміщена найбільша кількість гіпер - та супермаркетів:
"Епіцентр",
"Ашан", "Боянівка",будівельна фірма "Євробуд-ХХІ", меблевий супермаркет "Пан Диван",
ресторани та приватні готелі.
Нова Жучка
Залізнична станція "Zuczka", згодом "Моша", нині "Північна". Фото ≈ 1900 року.
#czernowitz #czernowitz_old_photo #Zuczka З колекції Едварда Туркевича.
Нова Жучка – не може похвалитися такою відчутною інфраструктурою. Адже
розташована, переважно, в рекреаційній зоні.
Ліси, одноповерхова приватна забудова скеровує думку, що в цій місцевості буде збережена оаза відпочинкового
спрямування.
На одному з інформаційних ресурсів (http://www.ionline.com.ua/hestates/?id=586
так описано цей мікрорайон :" Провінційний за своїм змістом
масив Нова Жучка забудований малоповерховими будинками, його інфраструктура
потребує суттєвого поліпшення. Як екологічно чиста зона в місті Чернівці, яка
не має промислових об'єктів, Нова Жучка має всі перспективи в майбутньому стати
масивом індивідуальної котеджної забудови, комфортною для проживання і
відпочинку чернівчан. Це обумовлено такими факторами як близькість масиву Нова
Жучка до найбільшого лісового масиву в Чернівцях - Садгірського лісу, наявності
декількох річечок, що протікають через територію Нової Жучки і значної зеленої
зони в її межах." Тут же подано і перелік вулиць Нової Жучки: вулиці Заводська, залізнична гілка на перехресті Заводської і Хотинської, Хотинська, Джерельна, Ванди Василевської, Підлісна, Дунайська, Стефаника, Данила Галицького, Перемоги, Моріса Тореза, Каштанова .
Не дуже зрозуміло з вулицею Хотинською, однак в одному з джерел вказувалося, що вона є пограничною між мікрорайонами.
*З цікавого: В Чернівецькому обл.держ архіві у фондах дорадянського періоду зберігаються
документи : Листування про судову компетенцію дистриктних управлінь та міських
магістратів, про стан та експлуатацію лісів лісництва Жучка, будівництво
шосейного шляху до Трансільванії.
( https://cv.archives.gov.ua/pdf/nashi_vidannya/Chernivci_putivnik.pdf)
При підготовці використано публікації І.Чеховського, Н.Будної, В.Чорней та інформресурси з інтернету..
