105 років від дня народження Михайла Григоровича Івасюка, чиє ім'я з 1998р. носить наша обласна універсальна наукова бібліотека, - відстань до того листопадового дня, коли у родині Григорія Івановича і Олександри Василівни свій перший світанок зустріла їх п'ята дитина, наймолодший син. 77 років земного життя були настільки насиченими такими, діаметрально протилежними, емоційно та і фізично, подіями, що їх вистачило б на кілька життів.
"Творчий здобуток Михайла Івасюка важко переоцінити, він залишається чи не найвидатнішою постаттю в літературному житті Буковини - талановитий прозаїк і ніжний лірик. Пером прозаїка Івасюка розкрито нову сторінку в мистецькому літописі нашого краю. Він здолав найскладніше завдання митця - домігся, щоб твір на історичну тему був цікавим для сучасників, відповідав духовним запитам сьогодення та виховував у читача прекрасне почуття патріотизму, готовності стати на захист Вітчизни"- так виразно обгрунтовує підсумок своєї дослідницької статті Н.Масіян "Особовий фонд М.Г. Івасюка у Державному архіві Чернівецької області". Бо саме у архіві зібрані і зберігаються матеріали, які можуть допомогти відкрити нові сторінки дослідникам творчої спадщини і життя письменника. Бо лише занурившись у атмосферу тих часів, можна повноцінно і виважено сприймати, на даний час, вже історичні події.
Сьогодні непросто сказати нове слово, вшановуючи патрона бібліотеки, та і справа це науковців, дослідників-краєзнавців. Окрім архівних документів маємо щасливу можливість спілкуватися з доньками Галиною Михайлівною та Оксаною Михайлівною, онуком Михайлом Вікторовичем, іншими членами родини.
А в бібліотеці кожен відвідувач може особисто познайомитися з творами письменника, численними публікаціями біографічного, літературознавчого характеру.
Творчий і науковий портрет М.Г.Івасюка - педагог, кандидат філологічних наук, літературознавець, письменник: прозаїк, поет, фольклорист. Автор сотень творів та наукових статей.
Та все ж, віддаючи шану з нагоди 105-ї річниці з дня народження, пропонуємо короткий екскурс життєвими шляхами незабутнього Михайла Григоровича. Без перебільшення - життя, гідне наслідування, життя - урок стійкості, гідності, патріотичного наповнення і людяності. Із 77-ти років земного життя 7 безжально вирвані сталінським режимом. І цей факт вразив мене особисто найбільше: за бажання навчатися у вільній Україні, Радянський Союз "віддячив" сибірськими таборами, які стали іншою школою, школою життя. До рідного дому бранець режиму повернувся вже по закінченні другої світової війни, у 1946 р. У його інтелектуальному багажі були пам'ятні знайомства, отримані навички та бібліотека, яку почав збирати, навіть у тих жахливих умовах. Про всі жахіття і перипетії цього періоду ми дізналися вже з виходом з друку його книги "У царстві віертухаїв". А впродовж життя письменник мусив тамувати свої гіркі спогади лише у своїй душі.
Часи вертухаїв були живучими. Вони ж спричинили і ще болючішу довічну рану: втрату сина, талановитого композитора, який прославив Україну, не лише у "вдячному" Союзі,але й у світі. Сьогодні, як ніколи, стало зрозумілим, що значить бути вірним сином своєї Батьківщини, України.
Народився Михайло Григорович в родині українців, де і відбулося формування самоусвідомлення себе українцем, хоча навчатися довелося виключно, румунською. Проте батьки зберегли та виплекали в дітях синівську любов до України. Саме батько, будучи особисто знайомим із Сильвестром Яричевським, відкрив синові цю непересічну постать. Згодом дослідження творчості педагога-земляка, українського письменника стало темою дисертації Михайла Григоровича.
Важливими і цінними для науковців є передані до Чернівецького обласного архіву матеріали, які збирав Михайло Григорович ( тут і листування з дітьми С. Яричевського, копії його рукописів тощо). Так історично склалося, що український письменник, науковець свій освітній шлях проходив у навчальних закладах з румунською мовою навчання. Здібність до вивчення іноземних мов прислужилися у подальшій літературній діяльності. Проте своє українське коріння Михайло Григорович ревно оберігав, прищепив глибоку шану до материнської мови і своїм дітям.
Донька, Оксана Михайлівна засвідчує, що щоденне спілкування, наполеглива праця, особисті контакти - це" ...окрема велика тема виживання української інтелігенції в умовах тотальної русифікації...А якщо говорити про духовні речі, то дуже часто батько направляв течію наших розмов у русло української літератури. Узагалі батьки намагалися все зробити, аби витворити у сім’ї таку ауру, яка б сприяла розвитку їхніх дітей."
(Михайло Григорович з дружиною, Софією Іванівною. Фото з відкритих джерел) Оксана Михайлівна, наймолодша з дітей подружжя Івасюків, згадує : — "Власне, мої батьки, дитинство яких проходило у різних країнах, але вони генетично та інтелектуально належали до однієї культури, мають дуже цікаву біографію. У 30-х роках минулого століття батько вже був поетом богемного спрямування. Він чітко уявляв своє майбутнє, пов’язане з літературою та французькою філологією. До того ж тато мріяв учитися в Сорбонні." Та доля внесла свої жорстокі корективи. Але Михайло Григорович зміг вистояти у всіх життєвих випробуваннях.
Як письменник почав формуватися ще з дитинства під впливом маминих оповідок-казок, настільки вони були благодатним насінням, посіяним у дитячу душу. Пізніше вдячний маленький слухач, ставши зрілим письменником, збере ці перлини у окрему книгу "Казки Буковини. Казки Верховини".
Школярем, у 1934 р. побачив першу публікацію у дитячому журналі "Українська ластівка", де дебютував віршем «Розкажу тобі казку». Поезія, як і у більшості письменників, стала початком шляху у "дорослу" літературу. Одна з його поезій - "Колискова" була першою піснею сина Володимира. У 50-х роках на сторінках місцевих газет почали друкуватися перші прозові нариси, а 1957 рік став дебютним для скороченого варіанту повісті "Чуєш, брате мій...", що вийшов у альманасі "Радянська Буковина". Саме ця повість доопрацьована в роман "Червоні троянди" вийде друком 1960 року у видавництві "Молодь" і стане основою для вступу до Спілки письменників у 1962 році.
Окремі цікаві факти :
* Михайло Григорович не був викладачем-статистом, він був небайдужим провідником учнів у світ знань і де б не працював намагався навчити учнів мислити, розвиватися, допомагав формувати естетичні смаки. У Кіцмані особисто долучився до відкриття музичної школи, у якій навчався і син Володимир, майбутній автор нев'янучої "Червоної рути". Тобто, образно можна сказати, що цим батько благословив сина на світову славу, підвівши його до витоків. А однокласниця Володимира у музичній школі Галина Семенюк згадує і таку цікавинку : Кажуть,
легендарною стала колиска, яку батько зробив своїми руками і щовечора гойдав у
ній сина, наспівуючи пісні."
* В період викладацької діяльності у ЧНУ опікувався підтримкою розвитку молодих талантів. Борис Бунчук, декан філологічного факультету на Міжнародній конференції з нагоди 100-річчя від дня народження М. Г. Івасюка, підкреслив серед інших достоїнств ювіляра і його роль у "формуванні десятків письменників та тисячі філологів Буковини". (Навіть прізвиська, якими учні всіх часів "нагороджують" учителів, мали у Михайла Григоровича шанобливе звучання. Б. Бунчук згадує: студенти- учасники літературної студії імені Степана Будного з повагою називали керівника студії «Старий», маючи на увазі, вочевидь, досвід науковця, а донька Галина розповідала, що викладачеві французької мови кіцманські учні присвоїли ім'я Бонжур, і навіть дітей місцеві жителі називали "бонджурєнєта", що лише робить постать вчителя яскравою).
Не один із його студентів, що стали знаними в краї літераторамисвідчить, що Михайло Григорович любив прогулюватися з ними вулицями Чернівців. І то були "особливі лекції", бо окрім літератури вів мову і про історію будинків, їх мешканців, знайомив молодь з аурою міста. що надзвичайно важливо для початківців.
* А за рекомендацією М.Івасюка наші, відомі нині літератори, Віталій Демченко, чий ліричний талант Михайло Григорович високо відзначив за збірками поезій “Романтика” та “Шаги за горизонт”, а самого автора назвав “господарем і оспівувачем нашого життя”, та румуномовний поет Буковини Васілє Терицану були прийняті у Спілку письменників.
* З архівних фондів: У Особовому фонді М.Г. Івасюка у Державному архіві Чернівецької області зберігається епістолярна спадщина письменника, де є листування із редакціями видавництв та періодичних видань, з письменниками М. Бурбаком, В. Зубарем, М. Марфієвичем, К. Поповичем та іншими.
Окремої уваги заслуговують листи братів М. Івасюка: Георгія з Румунії (1929–1938), Івана з Канади (1932–1961) та інших земляків із-за океану. У Канаді перебували двоє старших братів Михайла – Іван та Василь. Василь трагічно загинув на фабриці в молодому віці, а Іван через 40 років повернувся на Батьківщину.
* Високий моральний поріг М.Івасюка. Проводячи паралелі із сьогоденням, коли викристалізовується громадянський вектор окремих митців хочеться пригадати і такий факт із життя М.Івасюка. На початку 1965 року Михайло Григорович обрав для себе тему кандидатської дисертації “Леся Українка і Ада Негрі”. Зібрав чимало матеріалів для порівняльної студії цих великих поетес. Але одного дня вичитав у румунському журналі, що Ада Негрі, італійська письменниця отримала премію з рук Беніто Муссоліні — італійського політичного діяча, фашистського диктатора Королівства Італія. Тому негайно відмовився від цієї теми, аби не вивчати творчість італійської письменниці. (Олена Горобієвська "Життя Вам сповнюю...)
* Чернівецькі адреси : Оксана Івасюк : "У 1966 ми
оселилися на Богдана Хмельницького у Чернівцях, де в нашій двокімнатній
квартирі жив ще й батьків брат Іван, який через сорок років повернувся на
батьківщину з Канади. У батька друзями
були в основному письменники та науковці, які працювали з ним в Чернівецькому
університеті. Взагалі наша родина була дуже контактною. До батька завжди
приходило багато українських та румунських молодих поетів і прозаїків, які жили
в Чернівцях. Комусь він або писав передмову до книжки, або підтримував їхні
починання як молодих творців. З цим були пов’язані його інтереси та
переживання. Він прагнув якомога більше залишити учнів і послідовників." З 1971 по 1995 рр. родина М.Івасюка мешкала у 4-кімнатній квартирі по вулиці В.Маяковського, 40., нині вул. І.Дзюби. Від веренсня 1995 р. у квартирі діє Обласний меморіальний музей Володимира Івасюка, у якому збережено кабінет Михайла Григоровича.
* Визнання: Внесок Михайла Івасюка до літературно-мистецької скарбниці відзначено Літературною премією імені Дмитра Загула (1992) та Літературно-мистецькою премією імені Сидора Воробкевича (1993).
* Чернівецька обласна універсальна бібліотека імені Михайла Івасюка видала 2 біобібліографічні покажчики "Михайло Івасюк ( 1917-1995). Друге видання доповнене, вийшло з друку до 100-річчя від дня народження.
Пам'ятаймо!
( При підготовці використано публікації: О. Івасюк «Батько і його українська тональність дали нам упевненість у своїй культурі», Н. Масіян "Особовий фонд М.Г. Івасюка у Державному архіві Чернівецької області" , О.Горобієвської «Життя Вам сповнюю…» та ін.)
