Ювілейний рік Івана Бажанського.

26 лютого виповнилося  155 років від дня народження Івана Бажанського –  сільського вчителя, поета, письменника, першого в краї фотоаматора .











 Ця визначна дата в історії Буковини відзначена рядом заходів. В Чернівецькій обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка 27 лютого пройшла  літературна  зустріч  "Життя і творчість Івана Бажанського" за участю відомих краєзнавців області.

А 26 березня  у Чернівецькому Національному університеті імені  Юрія Федьковича відбулась міжнародна  наукова конференція та вручення літературної премії 
імені І.М.Бажанського. 

Цієї високої відзнаки удостоєні Олександр Довбуш, письменник; Тамара Марусик, проректор з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Василь Костик, літературознавець, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Дмитро Бугайчук, краєзнавець; Олександр Столяр, член правління Чернівецького об'єднання ВУТ "Просвіта" 

ім. Т.Шевченка; Микола Перч, голова Вашківецької міської ради ОТГ; Микола-Мирослав Петрецький, голова Союзу України в Румунії, депутат Парламенту Румунії; Єлена-Лумуніца Турку, декан філологічного факультету Сучавського університету "Штефан чел Маре( Румунія); Клаудія Костін , завідувач  кафедри румунської мови та літератури Сучавського університету "Штефан чел Маре"

 ( Румунія) Лучія Мічок, шкільний інспектор Сучавського повіту ( Румунія); 

Обидва заходи  супроводжувала книжково-ілюстративна виставка з фондів ЧОУНБ ім. М.Іасюка 

 Постать Івана Бажанського, його спадщина  продовжують цікавити  краєзнавців. З'являються нові  наукові дослідження і сьогодні.  Зокрема, письменник,   журналіст, нинішній лауреат премії імені Івана Бажанського,  Олександр Довбуш  присвятив  155-річчю від дня народження знатного буковинця журналістську розвідку , яку й пропонуємодо уваги .

До 155-річчя з дня народження Івана Миколайовича Бажанського

ЩО ТАМ, ЗА ЧОРНОТОЮ НЕГАТИВУ?

Журналістська розвідка (перша частина)

Іван Миколайович Бажанський (1863-1933 рр.) – учитель, методичні розробки якого дотепер використовують освітяни; письменник, в чиїх творах правда життя наче написана сьогодні; світлописець, знімки котрого відкривають обличчя нашої справжньої історії.

Мабуть, когось здивує слово «світлописець» (фотографія в перекладі з грецької означає світлопис (photos – світло, grapho – пишу), проте називати Бажанського, напевне, уже звичним «фотоаматор», не враховуючи періоду його життя в час бурхливого розвитку фотографічного процесу та фототехніки, коли фотозйомка вимагала спритності, працелюбності та немалих капіталовкладень, представляється неможливим.

Історія формування такої думки та пов’язаної з нею журналістської розвідки чимось нагадує детектив. Зацікавлений розповіддю світлої пам’яті фольклориста та літературознавця Олекси Романця в журналі «Жовтень» про фотонегативи Бажанського ще у 1963 році, знайомий з двомовним комплектом поштівок «Вітання з Чернівців – Gruss aus Czernowitz» 1999-го – авторським проектом світлої пам’яті історика та краєзнавця Ігоря Чеховського, в яких використані світлини Бажанського про Чернівці на рубежі XIX-XX століть, звернувся по додаткову інформацію щодо фотодіяльності І. Бажанського до лауреатів обласної літературної премії його імені (заснована у 2001 році Дорошівецькими сільською радою та середньою школою, редакціями газет «Голос краю» та «Буковина», Чернівецькою організацією Національної Спілки письменників України) – журналістів Василя Джурана та Василя Бабуха, директора Муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського Лесі Щербанюк і головного редактора газети «Буковина» Анатолія Ісака, а також до онука Бажанського Яснозора Шевчукевича, та кинувся на пошуки до бібліотечних і музейних збірок.

Завдяки названим достойникам і матеріалам обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. Івасюка дізнався, що тема фотосправи Івана Бажанського порушувалася упродовж кількох років – вийшла стаття в «Енциклопедії сучасної України» Г. Дем’яна, публікації зі світлинами авторства Бажанського М. Гнепа в газеті «Свобода слова» (27.02.2003 р.),          І. Чеховського в газеті «Час 2000» (28.02.2003 р.), Н. Будної в газеті «Чернівці» (11.08.2006 р.), С. Тілабової-Бугайчук в газеті «Голос краю» (17.10.2013 р.). Однак подавалася вона фрагментарно, без необхідного аналізу розвитку фотографії в конкретний історичний період життя І. Бажанського. Вочевидь, настав час заповнити цю прогалину, і тому виникла необхідність знайти бодай щось з фотографічного матеріалу, який використовував сам Іван Миколайович. І тут мені широко усміхнулась удача – в обласному краєзнавчому музеї за сприяння його директора Олени Затуловської та з допомогою головного зберігача фондів Наталії Холодницької, знайшлося дванадцять скляних фотопластин з негативами, відзнятими Бажанським, у прекрасному стані. Мурахи бігають шкірою, а руки дрібно тремтять від усвідомлення того, що тримаєш мовчазного свідка півторасотрічних подій і, вдивляючись у чорноту (всі скляні фотопластини з одного боку зафарбовані чорним), бачиш світло душ наших предків. Є ще одна особливість у цих фотопластин – вони різного розміру. Десять – 13х18 см, 1 – 8,5х11,5 та 1 – 8,8х11,8 см. Відштовхуючись від таких вихідних даних, з’явилась можливість дослідити, який фотографічний процес та яку фотоапаратуру використовував педагог і письменник.

Історично технічний розвиток фотографії поділяється на чотири важливі періоди:

І. Період, що передував винаходу фотографії, коли була сконструйована переносна камера-обскура, обладнана лінзою (стеноп, тобто фотокамера без об’єктиву, роль якого виконує малий отвір), і виконані основні дослідження про вплив світла на солі срібла, та сформувалась ідея зафіксувати постійне зображення, побудоване камерою-обскурою, на відповідному світлочутливому матеріалі.

ІІ. Цим періодом розвитку вважають власне винахід фотографії та перших фотографічних процесів: геліографії Ньєпса (1826–1833); дагеротипії Дагера (1837–1857) та калотипії Тальбота (1840–1857).

ІІІ. Наступним періодом розвитку став винахід Арчера в 1851 році, що розпочав еру колодія, яка закінчилась 1880 року.

IV. Останнім етапом розвитку фотографії прийнято вважати період введення бромосрібних желатинових емульсій Меддокса в 1871 році, вдосконалених у 1873–1878 рр. Бургєсом, Кєннєтом і Бєнєтто. Це призвело до промислового виробництва сухих фотографічних пластинок, плівок і паперу нинішніх днів.

Як же виглядали фотонегативи у цих періодах? Отже, в геліографії використовувалися олов'яні, мідні, або підмостки з літографського каменю (вапняка), у дагеротипії для знімків застосовувалася металева підмостка, ще й із захисним склом над зображенням, що не сприяло розмноженню зображення копіюванням, а поняття негативу в їх період не існувало ще взагалі. У калотипії підмостка – папір, прозорість якого досягалась вощенням після проявлення знімка або перед нанесенням фотографічного світлочутливого шару. Однак саме Тальбот у 1835 році отримав перший у світі негатив форматом 25х25 мм – це знімок вікна його кабінету в Лекок Аббей (мал. 1).

Мал. 1 – Перший у світі негатив з натури,зроблений Тальботом 1835 року, що зображає ґратчасте вікно в його будинку

Можливість розмноження знімків двоступеневим процесом негатив-позитив є найбільшим вкладом Тальбота в наступний розвиток фотографії.

Однак жодне з досягнень другого періоду технічного розвитку фотографії не пояснює, яким же чином було виготовлено фотонегативи на склі                    І. Бажанського. Натомість третій і четвертий періоди дають відповідь на поставлене запитання – колодій і бромосрібні желатинові емульсії наносилися на підмостку зі скла. Зрозуміло, що ці періоди охоплюють час з 1851 року до наших днів, тому для уточнення звернемося до відомих фактів з біографії Івана Миколайовича Бажанського.

1886 р. він успішно склав іспити та отримав диплом педагога. Працював у селі Лужани учителем. У 1887–1911 рр. вчителював і був директором у трикласній школі села Вікно. Саме там 02 серпня 1889 р. одружився з донькою вчителя з с. Чорний Потік Оленою Жибачинською, яка через п’ять років померла, полишивши йому синів Євгена та Лонгіна, які невдовзі відійшли у вічність за свою мамою. 12 серпня 1896 р. він одружився з дочкою дяка з Самушина Веронією Іваницькою, яка народила йому доньок – Ольгу та Наталку. Від сімейних трагедій рятувався у безперервній учительській роботі, письменницькому натхненні та громадській активності. І. Бажанський працює у філії товариства «Руска бесіда», відоме як «Руська школа», відзначаючись активністю. У конкурсі на кращу назву дитячого журналу, що проводила газета «Буковина», редагована Осипом Маковеєм, перемагає його «Ластівка», яку потім видає саме товариство «Руська школа» та редагує відомий громадсько-політичний, культурний та освітній діяч Омелян Попович. У 1888-1890 рр. активно виступає на вчительських конференціях з матеріалами про організацію роботи народних шкіл, які публікуються в «Педагогічних листках». А ще Бажанський – член редакційного комітету педагогічного часопису «Промінь», збирач фольклору, дослідник етнографії краю. Напевне, все це сукупно з обізнаністю про європейські досягнення (педагог і письменник у ці роки також здійснив подорож по Європі, відвідавши Відень, Будапешт, Прагу та інші міста) і спонукало його до опанування фотографічною справою.

Старша донька Ольга Іванівна Бажанська-Шевчукевич у статті «Буковинська етнографія (у фотографіях батька)» – опублікована в газеті «Голос краю» від 27 лютого 1993 року – фактично підтвердила нашу гіпотезу:: «…Цій своїй улюбленій роботі від­дає багато часу й душі — бли­зько три десятиріччя. Останні фото з 1923-го року».

Отже, початок фотографічної справи Бажанського припадає на               1893-1895 рр. і триває до 1923 р. Це також підтверджується сюжетами знайдених негативів, де зображено різні сюжети з  с. Вікно та м. Вашківці (куди Бажанський переведений 1911 р.) і публікацією в тій же газеті «Голос краю» від 17 жовтня 2013 року, де наводяться фотографії, зроблені Бажанським близько 1912 р., 1913-1914 рр., 1915 р., 1918-1919 рр. у с. Товтри Заставнівського району нашої області.

Визначившись із хронологічними рамками перебігу життя Івана Миколайовича, у яких він взяв до рук фотокамеру та більше вже не випускав аж до 1923-го року, повернімося до розгляду особливостей третього та четвертого періоду технічного розвитку фотографії.

Отже, у 1851 році англієць Фредерік Скотт Арчер розробив мокрий колодійний процес. Колодій – це в’язкий розчин нітроцелюлози в суміші ефіру та спирту. Сама суть процесу полягала в отриманні фотографічних негативних зображень на скляних пластинках з колодійною емульсією. Особливість процесу полягає в тому, що всі дії аж до отримання готового негативу потрібно виконати за 10-15 хвилин, поки не висох колодій. Це й дало назву всьому процесу «мокрий». При цьому знімки, отримані на мокрих колодійних пластинках, відрізнялись чудовою чіткістю та виразністю відтінків, що спостерігається і на знайдених фотопластинах Бажанського.

1852 року Арчер помітив, що винайденим ним методом позитивний запис можна отримати одразу з камери. Достатньо було експонувати знімок так, щоби запис найглибших тіней залишався повністю прозорим і не мав навіть слідів вуалі. Виникав слабкий негатив, який при розглядувані проти чорного тла при сильному освітленні, що падає на нього спереду, інвертувався в гарне позитивне зображення. Таким чином, заміною умов спостереження, відбувалася інверсія слабкого на просвіт негатива в хороший на вигляд позитив. Чорного тла можна було досягнути, підклавши зі зворотного боку знімка чорний папір, чорний бархат, чорну лакову шкіру або просто покривши асфальтовим лаком зворотний бік знімка на скляній пластині. Інколи для знімка замість безбарвного скла бралося скло темне.

У 1854 р. Катинг запатентував цей процес в Америці, а Рут назвав ці прямі позитиви амбротипіями від грецького слова «амбротос» – незмінний або колодійними позитивами.

Амбротипія вимагала, щоби проявлене срібло зображення було на вигляд не чорним, а сіруватим, щоби зображення добре контрастувало з чорним тлом. Це досягалося невеликою видозміною проявника, наприклад, додаванням до нього кількох крапель азотної кислоти.

Як бачимо, вигляд фотопластин Бажанського стовідсотково збігається з виглядом амбротипій. А це означає, з одного боку, що і третій, і четвертий періоди технічного розвитку фотографії відповідають періоду фотографічної діяльності, а з іншого – тепер можна зрозуміти, скільки зусиль і коштів вимагало створення цих прямих позитивів. Ось, наприклад, що брав з собою на зйомку відомий американський фотограф, пейзажист Уільям Генрі Джексон (William Henry Jackson) (1843—1942 рр.), сучасник Бажанського. Цей фотограф працював саме з процесом «мокрий колодій», яким, це з’ясувалося, користувався також Іван Миколайович:

·       дві-три камери для різних типів об’єктивів;

·       об’єктиви та касети для кожної камери (кожний об’єктив міг важити кілька кг);

·       два штативи;

·       переносну темну кімнату – короб або тент;

·       10 фунтів колодія (близько 5 літрів);

·       2 пінти спирту (приблизно 1 літр);

·       1 пінта ефіру (близько півлітра);

·       1/4 фунта амонію бромистого та 1/4 фунта амонію йодистого (по 110 гр.);

·       1/4 фунта кадмію бромистого та 1/4 фунта кадмію йодистого (по 110 гр.);

·       3 фунти нітрату срібла (майже півтора кг);

·       10 фунтів залізного купоросу (приблизно 4,5 кг);

·       1 1/2 фунта ціанистого калію (близько 700 гр.);

·       6 унцій азотної кислоти (приблизно 2 літри);

·       1 кварту лаку (десь 1 літр);

·       1 упаковка паперових фільтрів;

·       фланель і полірувальний порошок;

·       три коробки для негативів;

·       ванночки для промивки, фіксування;

·       різноманітні пляшки для змішування;

·       вагу, мензурки та інші вимірювальне приладдя;

·       400 скляних пластинок (чистих).

Мал. 2 – Такий екіпаж використовували фотографи у ті часи, щоби вмістити все необхідне для зйомки та ще й могти з тим пересуватися

Легко собі уявити, скільки це все могло коштувати на Буковині, а скільки важило – не менш легко порахувати. Однак це – комплект необхідного приладдя та хімічних речовин. Розглянемо тепер, що ж являв собою сам процес. Повний процес Арчера вимагав послідовного проведення семи операцій. Спочатку треба було ретельно очистити та відполірувати прозору скляну пластинку, вирізану згідно з форматом. За тим пластинку поливали відповідною кількістю в’язкого колодія з домішкою йодованої або бромованої солі, до рівномірного розподілу всією поверхнею. У тьмяному помаранчевому світлі темної кімнати вона сенсибілізувалась, в ході чого відбувалося підвищення світлочутливості матеріалу (якщо ще була липкою) протягом п’яти хвилин в розчині нітрату срібла, в якому втрачала блідо-жовтий колір у результаті випадання осаду галогеніду срібла. Після стікання розчину пластинка в мокрому вигляді вкладалася до касети зйомочної камери. Там її експонували. Фотограф повертався до темної кімнати, поливав експоновану пластинку розчином пірогалової кислоти або проявником зі сульфатом заліза, що приводило до швидкої появи не дуже яскравого зображення, потім пластинка промивалася у воді. Після цього зображення закріпляли розчином тіосульфату натрію або ціаніду калію і ретельно промивали в проточній воді. Нарешті, пластинку сушили над слабким полум’ям спиртівки та ще в гарячому стані полірували. Не забуваємо, що для амбротипу потрібно було ще одну сторону скляної пластинки завчасно вкрити чорним асфальтовим лаком і висушити, або ж використати темне скло.

Тож без найменшого сумніву можна ще раз наголосити на тому, що встановлене прямо доводить фотографічну вправність Івана Миколайовича Бажанського, його вміння працювати легко та майстерно з фотоматеріалами та фотокамерою, адже все це присутнє в його фотопластинах. У свою чергу, можна запитати – чи можна називати людину, яка професійно володіє такою фототехнологією, фотоаматором? Бажанський не тільки педагог і письменник, але й фотограф. Описує це і Ольга Іванівна у вищезгадуваній статі: «Кінець   19-го століття застає Івана Бажанського ще й при інших дивних та чудних, на селі, в той час, заняттях. Захоплю­ється   пристрасно   фотографією.

Вивчає ґрунтовно всю наявну літературу з цієї, такої чужої для часу й місця науки. Виписує, вишпортує, вишукує всі­лякі підручники. Добивається консультативних бесід із єдиним буковинським чернівецьким фото­графом — професіоналом (здає­ться, Ріхтером, або може, й Кохановським). Купує, переборюючи різні труднощі та формальності, «на виплат», фотоапарат марки Цейса, 18 на 24 см. І фотогра­фує... фотографує. Пристрасно кидається в цю нову роботу. Фотографує... Спочатку — не­скінченні рази — членів сім'ї. Помаленьку висувається на шир­ші обрії. Красуються в його альбомі вже і фото колег та деяких знайомих. Знімки виходи­ли чимраз — то краще. Почали навіть робити враження профе­сіональні витонченості. Переважаюча частина їх розміру 13 на 18 см. Використовувались також плівки, розміром 9 на 12 см. Не занедбувалось і мистецтво ретуші».

Як бачимо, розпочавши з «мокрого» колодійного процесу, Бажанський крокує в ногу з прогресом, користуючись різними фотоапаратами та фотографічними процесами, працюючи не тільки з фотопластинами на склі, але й плівкою. Втім, говорити про те, що у нього було дві фотокамери мінімум з самого початку можна уже, виходячи з різних розмірів знайдених фотонегативів, адже в ті часи ще не було фотозбільшувачів і для отримання різних за розміром знімків фотографи повинні мати різні, відповідні цим розмірам, фотокамери. Цікаво, що Ольга Шевчукевич-Бажанська згадала і про те, що «…На стіні, на якій випробував найвідповідніше освітлення для цієї роботи, вимальовує цілий «ландшафт», змішаним з водою, глеєм. Пізніше навіть виписує професійне декоративне полотно», тобто має Іван Миколайович Бажанський і свою фотостудію.

Подивімось тепер, якою фототехнікою міг користуватися Іван Миколайович, для чого розглянемо коротку історію її розвитку.

За багато століть до виникнення фотографії була відома камера-обскура, що являла  собою темну кімнату з невеликим отвором  в одній зі стін. Принцип її побудови був відомий ще Аристотелю за 350 років до нашої ери. Ось як Леонардо да Вінчи (1452 – 1519 рр.) описував конструкцію та принцип дії камери-обскури: «Коли зображення освітлених предметів потрапляє крізь малий отвір в середину дуже темної кімнати, то, розмістивши на певній відстані від отвору аркуш білого паперу, ви виявите на ньому всі предмети в їх відповідних розмірах і кольорах: вони будуть зменшеного розміру та звернені з причини зазначеного перетину променів. Зображення предмету, освітленого сонцем, буде здаватися ніби намальованим на папері, якщо взяти тонкий папір і зображення роздивлятися ззаду».

Удосконалення та розвиток камери-обскури відбувалося паралельно з появою окулярів (1285 рік), геодезичних, астрономічних та інших приладів. З часом камерою-обскурою почали називати ящик з отвором у передній стінці, в якій розміщувалося двоопукле скло (об’єктив), а в задню стінку вставлялася рамка з напівпрозорим папером або матовим склом. У подальшому для зручності замальовки в середині ящика стали розміщувати похиле дзеркало, яке відбивало зображення на прозорий дах апарата, що створювало зручність для замальовки зображення.

У 1544 році голландський фізик і математик Гемм Фрізіус спостерігав сонячне затемнення за допомогою камери-обскури, схема котрої на мал. 3.

Мал. 3 – Камера-обскура Гемма Фрізіуса

Венеціанець Д. Барбаро в 1568 році вперше описав камеру-обскуру з пласкоопуклою лінзою, що дозволяла збільшити діючий отвір для проникаючого до камери проміння та посилити яскравість оптичного зображення, отриманого за його допомоги (мал. 4).

Люди стали використовувати скляну лінзу дуже давно. Уперше вона була знайдена в руїнах Ніневії, зруйнованої Вавилоном 612 р. до н.е. Можливо, скляні лінзи використовувалися для поліпшення зору ще до ХIV століття. Джордано Піза пропагував їх використання у проповіді в 1306 році та вказував на значення відкриття скляних лінз двадцятьма роками раніше.

Мал. 4 – Камера-обскура

Італійський математик і фізик Джіроламо Кардано (1501–1576 рр.) установив у ній лінзу, а зображення з допомогою дзеркала проектував на матову скляну пластину (мал. 5).

Мал. 5 – Камера-обскура у вигляді світлонепроникного ящика з дзеркалом, 1769 рік

У 1611 році німецький астроном І. Кеплер удосконалив камеру-обскуру. Він створив ахроматичну оптичну систему, що складалася з увігнутої та опуклої лінз. Це збільшило кут зору камери-обскури.

Перші фотокамери мали значні розміри та масу. Наприклад, камера        Дагера важила близько 50 кг і мала розміри 313х369х508 мм. Тальбот, застосовуючи об'єктиви з більш короткою фокусною відстанню, зміг виготовити камери менших розмірів. Одна з його камер з об'єктивом від мікроскопа (фокусна відстань 50,8 мм) мала розміри 63х63х63 мм. Фотокамера була забезпечена поворотною підставкою та храповим механізмом, що створювало можливість її нахилу.

1655 рік ознаменований створенням Робертом Бойлем (1627-1691 рр.) першої компактної камери-обскури (мал. 6). Стало можливим спрямовувати камеру-обскуру в будь-якому напрямку та виконувати замальовки з натури, передаючи бездоганну перспективу, властиву фотографії, при цьому точно фіксувати деталі.

Мал. 6 – Компактна камера-обскура

Француз А. Сельє в 1839 році сконструював фотокамеру із складаним хутром, а також штатив і кульову головку до неї, світлозахисний тент, укладальний ящик, в який містилося все спорядження фотографа. 1840 року у Відні Й.К. Фогтлендер виготовив першу металеву фотокамеру, оснащену світлосильним об'єктивом І. Петцваля.

Конструкція більшості фотоапаратів цього періоду представляла собою бокс-камеру, що складалася з ящика з тубусом, в який було вбудовано об'єктив (фокусування проводилася висуненням об'єктиву), або камеру, що складалася з 2 ящиків, що переміщалися один відносно іншого (об'єктив встановлювався на передній стінці одного з ящиків). Напевне, були і у Бажанського такі дві фотокамери-бокси з усім необхідним спорядженням і хімічними речовинами до них.

Щоправда, ставити крапку у цій розвідці рано, адже виробника цих камер поки що встановити не вдалося через занадто малу кількість інформації, наявної на сьогодні  Причому мова йде лише про знайдені фотопластини двох різних форматів на скляній підмостці, вироблені з використанням амбротипного фотографічного процесу. А є ж іще інформація старшої доньки письменника про формат 18 на 24 см і плівковий формат 9х12 см. Однак уже тепер можливо достеменно говорити про те, що Іван Миколайович Бажанський мав кілька фотокамер, усе необхідне обладнання, хімічні речовини, фотостудію та володів професійними знаннями для їх використання та застосування, а отже був одним із перших буковинських фотографів.

Олександр Довбуш, український правоохоронець, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів