Пам'ятаймо

Макс Шиклер. Постфактум

1.  Сергей Воронцов :  «Когда то (несколько лет назад) я написал о Максе и Пауле. 

МАКС и Пауль

(Фрагмент)

… А Макс не дуже ділився спогадами. Та й ніхто його особливо не розпитував. І тільки коли йому стукнуло вісімдесят-вісімдесят п’ять, він почав згадувати, тому що згадувати було вже для кого. А журналісти – цікаві істоти,  любили поговорити з Максом. У цих спогадах майже зовсім не було запинок, на відміну від Целана. Виявилося, що він любить згадувати смішне. Пам’ятає масу анекдотів, назви пляжів, танцмайданчиків, де сам грав на танцях на ударнику, пам’ятає шлягери. Він пам’ятає смішне так, начебто воно було тільки-но. Він пам’ятає, яким ароматним було карпатське сіно, в якому він ночував, яким смачним гуцульський будз, адже після війни Макс так полюбив походи. Пам’ятає, як переводили на ноти закордонні шлягери, аби стати наймоднішим танцмайданчиком. Звичайно, й час смертей він пам’ятає теж. Але все це було не занадто значним порівняно з розсипом анекдотів і жартів, старих і не дуже; спогадів про знамените озеро Блакитне око, про лісників і ліси. І коли  вже йшлося про війну, про Сталіна, Макс дивувався й знизував плечима: «Вони були ідійоти. Ідійот бачить розумного й хоче його вбити. Це ж зрозуміло». 

                              (Что-то кончилось…(Таймс на вихідні)  [  The Chernivtsi nimes /12/07/2014 ]

2.  Макс Друкман : Я тоже был очень опечален вестью о кочине Макса Шиклера!

Я хорошо знал Макса. В мою бытность старшим инструктором облсовета по туризму и экскурсиям он возглавлял областную секцию походов выходного дня и надо признать, что лучшего знатока окрестностей Черновиц и Буковинских Карпат было не сыскать! Я ему ещё признателен за то, что он консультировал меня при написании своего первого путеводителя по Буковинским Карпатам "Каменное Диво", путеводителя "По Черемошу и Пруту"и разделов "Туристские маршруты" во всех трёх изданиях книг "Радянська Буковина.

Макс  Шиклер. Легенда буковинського туризму, людина, яку знали і шанували не лише тут, в рід ному краї, але і далеко  за її межами. Фактично з нього і почав розвиватися  істинний туризм.  Без Макса  і Буковина , і Карпати не були б тими райськими куточками для туристів звідусіль.  Професійний турист Максим Шиклер ще зі шкільного віку ходив в туристичні походи. Згодом разом із друзями він відновив туристичні маршрути Карпатських гір і склав власні карти, якими тепер користуються любителі гірського активного відпочинку. «Ми втрьох з друзями замаркували (зробили путівникові розмітки доріг) в Карпатах 500 кілометрів маршруту» - розповідав Макс.

Доля відміряла йому 95 років. Ми впродовж останніх років звикли щоденно зустрічати його на вулиці О. Кобилянської. Його постать на головній пішохідній вулиці міста стала звичною для городян. А якби могли заговорити лавиці, на яких він відпочивав, то ми дізналися надзвичайно цікаві роздуми поважного чернівчанина.  Він став , якщо можна, знаковою постаттю нашого міста.

Не любити свій край не міг.  Бо ж  народився 14 жовтня 1919 р. в Путилі, чарівному краї  таємничих гір, дзвінких Карпатських струмків, загадкового шепотіння смерек. Біографія Макса Шаєвича досить цікава, шляхи- непередбачувані.  Але про це ви можете дізнатися із сайтів, якщо будете такими зацікавленими  «туристами»на інтернет-стежках, яким був Макс.( так його називали всі туристи і які  нині визнають – відтак закінчилась епоха того туризму, який розпочався з Максових стежин. Туризму  в буквальному розумінні слова).

Фото Макса Шиклера  тут: http://fotki.yandex.ru/users/donleonrecession/album/203170/slideshow/

А ще надзвичайно цікаво було послухати спогади Макса про старі часи і людей, які жили з ним в одну епоху, дихали одним повітрям: поетів  Пауля Целана і Розу Ауслендер. Але з особливим пієтетом  він згадував про Йозефа Шмідта, першокласного співака, улюбленця публіки.

Краєзнавцям є безмежне поле для вивчення  і наслідування  істинно синівської любові до рідного краю

Ми, працівники бібліотеки і наші читачі також мали нагоду спілкуватися з легендарним туристом. На жаль, уже в минулому часі. Так само осиротіла і вулиця любимого його міста, яке не проміняв на жоден із численних варіантів, вулиця, лавиці якої ще довго пам’ятатимуть цього, багатого на роки чоловіка, що любив сидіти на них і спостерігати життя.


З художником Рудольфом Лекаловим