Так склалося, що цьогоріч ми зібралися вперше. І тому зустріч була особливо теплою і щиро-радісною. Але теми війни уникнути неможливо. Навіть у нашому, віддаленому від безпосередніх воєнних дій, місті ми не знаходимося остронь. Волонтерство, велика кількість внутрішньо-переміщених, обпалених війною людей - все це не могло не резонувати у душах творчих чернівчан. І біль - єдиний на всіх, і підтримка наша - усім.
Марина Провоторова«Та я ж бозна-звідки...
І дім мій, де відчай,
де смуток, де біль...
Я хочу додому...»
Сповнені новими реаліями поетичні рядки нашої гості - журналістки, громадської діячки, поетеси, переселенки з Сєвєродонецька Марини Провоторової "Я хочу додому", "Діалог з донечкою" та присвята рідному місту, свято якого відзначалося би кількома днями раніше у мирний час , відгукнулися і болем, і співпереживаннями, і сподіваннями на лікувальну гостинність Буковини, яка хоч і не замінить батьківщини, але стане другою затишною домівкою.
Валентина Мацерук« Ця біда на півдні і на сході –
Ми її боялись недарма.
«Небо це мені не до вподоби».
«Вибач, сину, іншого нема»…»
Україна – єдина країна. Єдина наша Батьківщина, і єдина, тобто спільна для нас, у якому б регіоні ми не мешкали. Тому так органічно звучить переклад з російської вірш «Лелека» («Аист») харківського поета В. Ковальчука у авторському виконанні Валентини Мацерук. Із власних Валентина поділилася поезіями «Можу слухати тишу, як класику», «Розбита ніч, розбитий сон», тематично пов’язані з тривогою, переживаннями за рідних, звуком сирен.
Лілія Бойчук « ти мусиш піднятися, можливо з останньої сили.
знай, що коли ти вище - ніхто тебе не переможе»;
"...війна розблокувала наше серце..."- лейтмотив поезії і прозового етюду Лілії Бойчук :«Коли з-під ніг вибито землю», «Давай, коли закінчиться війна», "Кава в її горняті..."
Олена Дика ( Хелена Щира)Музика, незмінно присутня у творах Олени Дикої, відчувалася навіть при слуханні тексту «Весна у чорно-білому» (така назва початку її нової повісті). Сюжет і його подача ніби перенесли нас у перші, приголомшливі дні війни, і ми, ті, що не чули вибухів, не були під острілами ніби опинилися у тому страшному підвалі, де надала сили не впасти у відчай маленька скрипалька.
Ірина Горбачевська Від війни страждають не лише люди. Творини, позбавлені мови, мабуть, гостріше сприймають і переживають реалії. Традиційно, без написаного тексту, акторськи передала сюжет про собаку «Лакі щасливчик», що теж потрапив у незвичні обставини, Ірина Горбачевська .
Раїса Рязанова «Я в мир смотрю и вижу сотни лиц –
лишённых жизни и лишённых крова…
И треплет алый парус мой сурово
кровавый ветер с северных границ.»
Проза змінювалась поезією, багатогранною і по-різному рефлексуючою на тему, яку ніхто не здатен обійти - чи-то споглядально, чи філософськи, чи гнівно-засуджуюче, але завжди співпереживаючи. Рядки віршів Раїси Рязанової « Я в дзеркало дивлюсь, себе
не впізнаю…», «Коли ти так близько до краю, то страху немає уже…», «Знову не спиться …»
Сергій Воронцов
І навіть, тексти, що безпосередньо віддалені у часі і просторі, як оповідання С. Воронцова «Блазень Макс» підсвідомо перекидають місток у сьогодення. А ми проникаємося аурою старовинних Чернівців. Цікавинкою, навіть назвала би родзинкою, став переклад публікацій "Умови Буковини» під псевдо «Доктор Л.» (за припущенням перекладача і виконавця С.Воронцова – журналіст Леон Леберг), тектсу з віденського журналу «Гуморист» за 1844 р. Умовно можна вважати це першою згадкою про «Чернівці - це маленький Відень»: "Багато віденців не зможуть втриматися від поблажливої усмішки при словах "маленький Відень", незважаючи на наведені докази, але їм можна зауважити , що у нас тепер є "Херренштрассе", так само, як у них..."
Софія Березіна
« Яке це щастя, коли поряд є людина, з якою пауза у бесіді не перетворюється на пустоту!»
І навіть родинні історії, щемні і душевні, довершено літературно описані і передані авторським читанням Софії Березіної - «Разом у горі і радості» ведуть уяву за героями через роки і події, поділяючи і приєднуючись до доль людей і країни. Через особливості різних історичних періодів на Буковині,наслідки 1 і 2-ї світових воєн, через нелегкі шляхи повернення додому, в Хотин.
Було б несправедливим вважати, що засідання клубу пройшло у мінорі, де звучала важка тема війни. Тексти чергувалися: проза з поезією, сумні ноти із жартами, трагічне змінювалося оптимістичним. А віра у перемогу надихає творити і, здавалося б, повсякчасні враження вже набувають іншого звучання у поетичному переосмислені авторів.
Ольга Васкан
" Нарешті дощ. Збирає хмари небо.
І спека відступає до пори.
Іди собі і більшого не треба,
Дощем накритий, хоч не говори.
Не думай ні про війни, ні про біди,..»
Такими ліричними були вірші Ольги Васкан «Живеш та дихаєш», «Мелодія дощу», «Зростають гори», «Ранок: ми, сонце і тиша», «Дівчинка ходить на пальчиках».
Галина Пелепюк-Мрихіна
«Моя найпоємніша мрія злилася з мрією всіх моїх співвітчизників, вона водночас проста і найбільша: мир. Нехай він для нас всіх якнайшвидше настане!»- так закінчується проза "Про мрії". У короткому оповіданні промайнуло все - від дитячих очікувань, підліткових фантазій до сьогоднішньої, єдиної, яку виношуємо ми всі без виключення.
Сергій ВоронцовІ навіть, тексти, що безпосередньо віддалені у часі і просторі, як оповідання С. Воронцова «Блазень Макс» підсвідомо перекидають місток у сьогодення. А ми проникаємося аурою старовинних Чернівців. Цікавинкою, навіть назвала би родзинкою, став переклад публікацій "Умови Буковини» під псевдо «Доктор Л.» (за припущенням перекладача і виконавця С.Воронцова – журналіст Леон Леберг), тектсу з віденського журналу «Гуморист» за 1844 р. Умовно можна вважати це першою згадкою про «Чернівці - це маленький Відень»: "Багато віденців не зможуть втриматися від поблажливої усмішки при словах "маленький Відень", незважаючи на наведені докази, але їм можна зауважити , що у нас тепер є "Херренштрассе", так само, як у них..."
Софія Березіна « Яке це щастя, коли поряд є людина, з якою пауза у бесіді не перетворюється на пустоту!»
І навіть родинні історії, щемні і душевні, довершено літературно описані і передані авторським читанням Софії Березіної - «Разом у горі і радості» ведуть уяву за героями через роки і події, поділяючи і приєднуючись до доль людей і країни. Через особливості різних історичних періодів на Буковині,наслідки 1 і 2-ї світових воєн, через нелегкі шляхи повернення додому, в Хотин.
Було б несправедливим вважати, що засідання клубу пройшло у мінорі, де звучала важка тема війни. Тексти чергувалися: проза з поезією, сумні ноти із жартами, трагічне змінювалося оптимістичним. А віра у перемогу надихає творити і, здавалося б, повсякчасні враження вже набувають іншого звучання у поетичному переосмислені авторів.
Ольга Васкан" Нарешті дощ. Збирає хмари небо.
І спека відступає до пори.
Іди собі і більшого не треба,
Дощем накритий, хоч не говори.
Не думай ні про війни, ні про біди,..»
Такими ліричними були вірші Ольги Васкан «Живеш та дихаєш», «Мелодія дощу», «Зростають гори», «Ранок: ми, сонце і тиша», «Дівчинка ходить на пальчиках».
Галина Пелепюк-Мрихіна«Моя найпоємніша мрія злилася з мрією всіх моїх співвітчизників, вона водночас проста і найбільша: мир. Нехай він для нас всіх якнайшвидше настане!»- так закінчується проза "Про мрії". У короткому оповіданні промайнуло все - від дитячих очікувань, підліткових фантазій до сьогоднішньої, єдиної, яку виношуємо ми всі без виключення.
Немає коментарів:
Дописати коментар