Якщо ми уявимо себе чернівчанами початку ХХ століття, то прогулюючись вулицею Панською, звернемо увагу і на цей дім. Так, він не найвишуканіший, не вражає особливими архітектурними оздобами, але, чомусь, переконує своєю надійністю, спокійною врівноваженістю, грунтовністю. Широкий проїзд, здатний гостинно прийняти карети господарів і гостей - місця у великому дворі-саду достатньо. За гарної погоди тут, у внутрішньому дворі, безперечно, проводили дозвілля мешканці цього триповерхового дому. І мимоволі зринають у пам'яті поетичні рядки Раїси Рязанової "Загадки чернівецького двора... Спіраль тугенька східців у під'їзді... Заплющу очі - й чую: дрожки їздять. Й копит алегро, лиш зійде зоря"
( переклад Валентини Мацерук)
А уява вже малює іншу епоху, людей, які ходили цією вулицею, жили поруч. Ось навпроти розкішний будинок із садом родини баронів Васильків-Серетських. А з балконів-сусідів другого поверху, що виходять на Панську, можливо , й уловимо за фіранкою чиюсь загадкову тінь. Привітаємось шанобливо і обернемо погляд на парадну стіну нашого будинку. Ніби, нічим особливим не виділяється, але дещо нас таки зацікавить. І допоможе нам помітити цікавинки Наталія Дмитрівна Шевченко. У своїй книзі "Чернівецька Атлантида" вона звертає свою і нашу увагу на вікна та інші елементи декору.
Ви ж скористаєтеся нагодою помандрувати сторінками "Атлантиди" і дізнатися, що за таємниця ховається за цими симетричними маленькими квадратами у вікнах обабіч балкону та на бокових пілястрах. А ми тим часом проходимо аркоподібним під'їздом,
бачимо, що будинок має П-подібну форму, де 2-й і 3-й поверхи оформлені відкритими галереями-балконами. (Трохи нижче це засвідчить і фрагмент карти). Будинку вже понад 100 років, вік не юний, тому саме зараз його "лікують". Могла б не підкреслювати, але деякі фото можуть викликати шквал обговорення поза темою публікації. А шанувальникам свого міста, пошуковикам "родзинок" таки покажу:
Бо ж як не звернути увагу на елементи стилю рококо, ми їх і далі зустрінемо. А поки завітаємо до самого будинку,
де перед нами гостинно розкриються вхідні двері, увінчані тими ж аркоподібними елементами. (Фахівці підкажуть точну їх назву), піднімемося розкішними (на жаль, вже уявними) дерев'яними сходами, пройдемося ошатними залами, де на стінах збереглися чудові дерев'яні панелі. Можливо, саме в них відбувалися святкові раути, салонні зустрічі.
А вишукані і, навіть, елегантні печі додавали не лише тепла і затишку, а й створювали особливий шарм.
А тепер таки повернемося до стилю рококо і переконаємося, що дім збудовано саме в ньому. (Архітектори рококо намагалися згладити кут між стіною і стелею за допомогою падуги - плавного напівкруглого переходу, що декорувався тонким орнаментальним рельєфом. Так само як і в часи бароко, велика увага приділялася стельовим плафонам).
Але найбільше таємниць (не скелетів, ні) зберігають старовинна шафа,
маленькі комірки без вікон і таємниче дзеркало.
Можливо у ньому ми побачимо силует і самого господаря.
Марко Фішер...
"Взагалі він був низького зросту... - згадувала Катерина Ількун - На час зустрічі Фішеру вже виповнилося 60 років. Мав вигляд справді панський: біла сорочка з краваткою, піджак, звужені донизу штани, зверху куртка, а на голові сива кепка, в руках тримав тростину. Але у спілкуванні був досить простим, в інтонації бесіди зовсім не відчувалося зверхнього ставлення до нас, простих людей. Я не помітила в ньому притаманного для заможних людей гонору, пихатості чи презирства. На поле виїжджав на каштановому коні або двоколісній бричці... (спогади орієнтовно змальовують 1930-й (+- ) рік. Місце - с. Йосипівка на Заставнівщині).(*1 Гнатяк Т., Дрегебка Д. Людина, яка бачила Марка Фішера // Голос краю. 2016. №№20,22,24,25 )
Окрім рис справжнього господаря, що розуміє важливість взаємин з найманими працівниками, М.Фішер мав дар, як сказали б сьогодні, підприємця і землевласника. Про власність Марка Фішера можна робити окрему публікацію - цікаво! А можна й до бібліотеки звернутися і особисто доторкнутися до ще одного історичного "пазлу".
І грунтовне наукове видання теж коротко згадує про власника будинку, до якого ми завітали: "У 1911-12 рр. у Кострижівці Заставнівського повіту, біля Дністра на кошти розбагатілого орендаря, великого землевласника Маркуса Фішера збудовано третій у краї завод, що виробляв цукор-пісок і рафінад. На його базі виникло сімейне " Акціонерне товариство цукрової фабрики Маркуса Фішера у Хрещатику" з акціонерним капіталом 5 млн. крон. Членами товариства, крім Маркуса Фішера, стали семеро дорослих дітей..."
У 1918 році цукрозавод перейшов у власність філії Бухарестського "Мармарош банк", а М. Фішер ввійшов до складу правління ( Буковина: історичний нарис. - Чернівці : Зелена Буковина,1998. )
Отже, пересвідчилися - родина була не маленька, яка й потребувала окрім володінь на Заставнівщині ще й відповідного міського будинку. "Постійно пан проживав у Чернівцях" (*1), опис його маєтку в Йосипівці заслуговує на окрему публікацію, але свідчить про те, що будівля на Herengasse, 41 була приватною власністю родини, і аж ніяк не чиншовим будинком. (Чиншовий, або Прибутковий будинок — багатоквартирний житловий будинок, збудований для здачі квартир (за Вікіпедією). Ці та інші неточності зустрічаються і в друкованих джерелах, і в усних оповідях екскурсоводів.
То чому ж ми маємо достатньо різночитань? Все просто: зміни державного устрою, зміни назв вулиці і нумерації будинків на ній. Та й прізвище Фішер доволі розповсюджене для нашого краю. (До прикладу- імена : генерала жандармерії, Едуарда Фішера, на честь якого встановлено міні-пам'ятник та відкрито одноіменний бар; Фрідріха Фішера, що був власником будинку на нинішній вул. Українській, 22 в період 1927-1934 рр; Генріха та Мозеса Фішерів, підприємців, Германа Фішера...). Також слід зауважити, що навіть варіанти імені Марка Фішера у різних документах теж читаються по-різному: Маркус, Мозес і, навіть, Мокій.
- Якби Маркус Фішер, австрійський бізнесмен, який з допомогою чеської фірми "Шкода" у 1912 році побудував у нас цей завод, довідався, що сталося з його дітищем, то перевернувся б у могилі. ( //https://bukportret.info/rozvitok-promislovosti/)
- Цукровий завод у с. Хрещатик Чернівецького повіту Fabrica de zahăr în s. Crişceatic judeţul Cernăuţi Ф. 1073, 130 од. зб., 1941−1943 рр. Описи 1–2. Рум. мова. Заснований 1912 р. у с. Хрещатик Чернівецького повіту Мокієм Фішером. Виготовляв цукор. Ліквідований 1944 р. Ф. 1073, 130 од. зб., 1941−1943 рр. Описи 1–2. Рум. мова. (https://cv.archives.gov.ua/pdf/nashi_vidannya/Chernivci_putivnik.pdf
А з установами, які розташовувалися у, колись приватному, приміщенні після того, як господар залишив його ("Дружина померла, а М. Фішер із старшим сином перед війною виїхав до Австрії (*1) теж трапляється зустрічати різні версії. І справа тут не в неуважності авторів, чи трактуванні поданих ними відомостей, а в реаліях: зміні назви вулиці в різні періоди, зміни нумерації будівель на ній. Спробуємо трохи розібратися, наскільки це дозволяють документи. Та сподіваємося, що краєзнавці, у кого збереглися історичні достовірні матеріали, зможуть доповнити вже відоме , поділяться інформацією і ми разом створимо якнайповнішу історію цього будинку.
Отже : до 1918 року вулиця носила назву Панська (Herengasse). Зі зміною політичного устрою - до 1940 року вулиця називалася Янку Флондор. Карта, орієнтовно періоду 1907-1913рр. підтверджує нумерацію будинку за №41.Саме у ньому мешкав Марк Фішер, а нині розташована наша бібліотека.
Точну дату побудови встановити не вдалося. Але характеристка сусіднього дому (нині будинок, №45): "...прості форми великих вікон змушують підозрювати, що цей будинок побудований в кінці 1900рр. (Біленкова С. Архітектура Чернівців кінця ХІХ-початку ХХ ст.(Досвід дослідженняч і класифікації стильових напрямків і тенденцій)Матеріали Міжнародної наукової конференції ( Чернівці, 1-4 жовтня 2001р.)- Чернівці : Золоті литаври, 2003. С. 65). Отже, наша будівля зведена або водночас, або й раніше. А на тогочасній Панській з існуючою на той час нумерацією, у будівлі № 47 у 1910 році відкрився "Німецький Дім".От саме незумисна маніпуляція цими номерами і викликає неточність в ідентифікації установі адрес.
За відомостями Адресної книги Календаря 1913 року (Kalender.1913- Adressbuch von Czernowitz samt Vorstädten Czernowitz.Druor und veriag de Bucovinaer Vereinsdruckerc) року за адресою Herengasse, 41 у будинку зареєстровані Fischer Marcu. Grobgrundbes (землевласник) та Fischer Yanky.
А у 1927 році згідно Загального щорічника Буковини (Anuarul Ge neral al Bukovinei) в будинку ще проживали:
Фішер Марко - Fischer Marcu. Proprientar. (власник) Str.I.Flondor. 41
Фішер Олександр - Fischer Alexander. Proprientar. (власник) Str.I.Flondor. 41
Фішер Макс - Fischer Max. Dr. Str.I.Flondor. 41
Тут же розміщувались Електрична компанія (Compania generala de electicitate), Відділення приватних залізниць Буковини (Сaile ferate particulare din Bucovina).
Рекламу електричної кампанії нам, навіть, демонстрував Іван Назарович Снігур.
Де проживали інші дорослі діти М. Фішера залишається невідомими. Ми ж пам'ятаємо- дітей було 7. Можливо, в Йосипівці, бо спогади, згадувані вище, теж вказують на 2-х синів.
Із попередньої інформації ми вже знаємо, що М. Фішер залишив Буковину напередодні 2-ї світової війни, спробуємо прослідкувати подальшу долю будинку. У авторитетних авторів
науковця Марії Дмитрівни Никирси,
дослідника Івана Назаровича Снігура,
краєзнавиці Наталії Дмитрівни Шевченко
та у колективному доробку Мельника І, Любківського О., Щербанюк Л. У газетних публікаціях дослідників Юрія Чорнея, Ірини Пустиннікової згадуються різні установи, які того чи іншого часу займали будинок до переведення сюди обласної бібліотеки в 1959 році.
Коротко про адреси обласної бібліотеки. Вона, не залишаючи однієї вулиці, змінила 3 адреси.
У вересні 1940 року бібліотека розміщувалася у будинку за № 19, а вже в жовтні рішенням виконкому Чернівецької місьради № 25 бібліотеку переведено до будинку за № 40,нині це № 36, що теж вносить певну дезорієнтацію. І лише у 1959 році бібліотеці надано сучасне приміщення.З усіма цими номерами пов'язані і метаморфози, про які - нижче.Редакція газети
Цікаві, але чи достовірні ? - відомості містяться у Вікіпедії. А саме: про будинок №47 "Перша знайдена згадка датується 1924 роком. Вона свідчить про те, що у той час в будинку розміщувався Буковинський сільськогосподарський банк. А у рекламній листівці за 1928 рік значиться, що тоді тут була редакція німецькомовної газети «Чернівецький щоденник». За Румунії у будинку розмістилась адміністрація електрокомпанії, а згодом — туристичне аґентство, яке організовувало поїздки до Карпат."(https://uk.wikipedia.org/wiki/Вулиця_Ольги_Кобилянської_(Чернівці). А зважаючи на те, що за іншою статтею Вікіпедії ( https://uk.wikipedia.org/wiki/ Німецький Народний Дім у Чернівцях ) - "В
Німецькому домі тоді був і свій банк, і власна друкарня, де видавалися різні
книги, брошури, газети та журнали, зокрема популярна на той час газета
«Німецький щоденник», можемо вважати, що різночитання зумовлене саме зміною нумерації будівель.Тобто, готуючи публікації до Вікіпедії, автори не завжди робили коригування адреси установ.
Сигуранца
Так само зустрічається інформація про сигуранцу. Були свідки, котрі розповідаючи про сигуранцу, як орієнтир про її розташування вказували, що в тому будинку пізніше була обласна бібліотека. Але мова йшла про будинок №19. І так, Вікіпедія засвідчує це: "Рішенням
виконкому Чернівецької міськради від 9 вересня 1940 року бібліотека
розташувавалася у будинку за адресою вулиця Янку Флондора, 19. За румунських
часів у будівлі за цією адресою значилася румунська сигуранца".
Інша ж, не до кінця перевірена інформація дезорієнтує чернівчан в тому, що у будинку за № 47 діяли кінотеатри Спростувати це твердження і встановити справжню адресу кінотеатрів допомагають Юрій Чорней та М. Никирса ( Чорней Ю. Дещо про кінематограф у житті старих Чернівців і чернівчан // BukNews yf dsrtyl- 30-07-2016) "Наприкінці румунського періоду на колишній Панській розташовувалися ...кінотеатри: ..за адресою Янку Флондора, 40, "Корсо" і "Регаль" - Янку Флондора, 47.
Ніби за іронією долі, і у будинку по Янку Флондор, 40 (сучасна нумерація - 36) в свій час розташовувалась обласна бібліотека, яку перемістили з №19 цієї ж вулиці.
Та і мандруючи приміщенням бібліотеки важко уявити місця для кіноапаратних.
Ресторани
А ось інформацію про "...ресторани "Лукулус", "Віденський" (у приміщенні обласної бібліотеки) з публікації "Чернівчани пили натуральне вино та "шпріц" // Свобода слова. 2008.10.07 спростовує наступна публікація О. Максимюк "100 років тому у Чернівцях гостей частували у кафе та ресторанах", у якій йдеться: "У будинку №12 1930 року відкрили ресторан «Лукуліс» (//https://pogliad.ua/news/life/history/100-rokiv-tomu-u-chernivcyah-gostey-chastuvali-u-kafe-ta-restoranah-302562).
А про "Віденський" взагалі не вдалося відшукати жодного посилання. Хіба б що знову "гра номерів": "1937 року в Німецькому домі відкрився винний погріб, а також
кафе «Віденська кухня» https://uk.wikipedia.org/wik
Фішершпиталь
Скрупульозна пошукова краєзнавча робота може внести справедливість і щодо будівлі нині обласної дитячої лікарні. У друковних джерелах зустрічається інформація про те, що збудована вона сином "нашого" Марка Фішера на честь своїх батьків. "Їх син, Герман в пам'ять про батьків побудував у Чернівцях дитячу лікарню, що так і називалася Фішершпиталь". Але вчитуючись у хронологію подій, мене дещо насторожив період, в якому відбувалося будівництво. Лікарня побудована примірно в один період з цукрозаводом "Хрещатик". І навіть різночитання імені Марко - Мозес не настільки викликало запитання, як дати життя. Окрім того зустрілися й інші гіпотези.
Науковці, автори книги
викладають історію будівництва у такій редакції:
"В 1908 – 1910 роках з нагоди 60-річчя цісарювання Франца Йосифа – на кошти підприємців Германа та Мозеса Фішерів в Чернівцях зведено дитячу лікарню на 40 ліжок...а за іншими даними, цю лікарню збудувало подружжя Кіслінгерів. У роки першої світової війни Кіслінгери померли і заповітом передали лікарні свій маєток в селі Кам'яна. У листопаді 1910 року перед центральним корпусом встановлюють скульптурну групу „Харита”... Проте, за іншими відомостями, скульптурну групу було відкрито в 1915 році, в рік смерті дружини Кіслінгера. На пам'ятнику встановлено дві мармурові плити з написами: „Ця лікарня збудована філантропами подружжям Кіслінгерів в їх пам”ять”
// Історія https://www.medcv.gov.ua/main/istoriya-medytsyny-bukovyny
Інший варіант щодо напису - присвяти на пам'ятнику зустрічаємо в наступній публікації:
І остаточно-думка авторитетного історика Ігоря Чеховського "Однак основним спонсором спорудження й обладнання дитячого шпиталю став великий землевласник д-р Герман фон Фішер. У такий спосіб цей добродій хотів увічнити пам'ять про власних батьків, тому він висловив побажання, щоб новозбудований медичний заклад на вічні часи носив назву Мозеса ( Мойсея) і Хани Сари Фішерів" . У підписах до фото, що ілюструють публікацію ( в газеті Сіті інфо -2005- 25.03) зазначено "На фасаді тоді ще зберігся напис із присвятою цього закладу Фішерам.
Мені особисто не поталанило. Ні на будівлі, ні на пам'ятнику написів не збережено, щоб пересвідчитися остаточно. Але як би там не було, - краєзнавцям належить визначитися, але одне зрозуміло остаточно - Марко Фішер з вулиці Геренгассе до лікарні не має жодного стосунку.
Я дуже сподіваюся, що у краєзнаіців ще є додаткові відомості про установи і організації, які розміщувалися у будинку на вул. Кобилянської, 47 в період 1940-1959 років і запрошую спільно відтворити реальну історію.
Нам відомо лише, що до 1959 року тут працювали контора спирттресту та окремі обкоми профспілок. Навіть у спогадах чернівчан, сад у дворі так і згадується - профспілковий сад. Про це свідчать рішення виконкому міськради про відселення цих установ та передачу додаткових приміщень для розширення обласної бібліотнеки.
Використані матеріали- фонд відділу краєзнавства облбібліотеки Використані фото Галини Пелепюк-Мрихіної, Ольги Серебріян
Надзвичайно кропітка пошукова робота! Навіть читаючи, не завжди вдалось точно прослідковувати шлях змін назв та призначень названих будівель! Але прочитавши вдруге, достовірно перконливо звучить історія будинку за сучасною адресою: Ольгми Кобилянської, 47. Дякую за посилання на джерела!
ВідповістиВидалити